Поки люди сплять

Автор | 02.08.2020

У космічному експресі нарешті всі люди поснули. У міжсекційному переході з’явились широко розплющені темно-зелені очі, навколо них матеріалізувалась кошлата голова з маленькими ріжками та решта дрібного волохатого тільця. Останнім вималювався тоненький хвіст з китицею на кінці. Щезник полегшено видихнув. Невидимість забирала чимало сил. Гравітацію, певна річ, відключили, тож довелось пробиратись до харчової секції в горизонтальному положенні, міцно тримаючись за м’які поручні. Почувши два голоси з їдальні, він спинився і крадькома спробував підгледіти, кому ще не спиться. Перший голос належав домовикові: маленький охайний дідусь у розшитій свитині завзято протирав харчові автомати. Другого співрозмовника затуляв резервуар з водою. Дідусь спритно розвернувся й крикнув:
– Гей, не бійся, тут всі свої! Як звешся?
Щезнику нічого не лишилось, крім як повільно залетіти до секції і чемно привітатись з домовиком і рум’яним упирем у класичному костюмі.
– Юрась я, – новоприбулий сором’язливо глянув на продуктовий автомат.
– Вибирай харч, не стидайся, – доброзичливо підбадьорив домовик. – Я – Захар, а це – Мілош. Але бери щось без крихт.
– Я вас у вантажній не бачив, – зауважив Юрась.
– У мене, синку, вже не той вік, щоб у вантажній сидіти, а Мілошу особлива дієта потрібна.
Упир на підтвердження посміхнувся своїми гострими іклами, додаючи:
– Зі спальними капсулами все надто просто, хоч би печінку не посадити. А ви, юначе, до Таркоту чи куди далі?
– По правді, ще не знаю, – чесно зізнався Юрась, з апетитом висмоктуючи курячий паштет зі зручної упаковки у формі великої краплі. – Може, потім до Вірідії. Кажуть, там пів планети в лісах.
– На Землі також повно лісів.
– Штучно висаджені, ледве не під кожним кущем камери. Дерева однакові й вже давно не розмовляють, а люди взагалі туди рідко навідуються.
– Лісовики тобі добре порадили, – запевнив домовик, – Вірідія – наче Земля років п’ятсот тому. Сам туди прямую. Там люди сповідують той, як його, – домовик задумливо почухав сиву потилицю.
– Екожиття, – підказав упир.
– Точно! Мешкають у невисоких будинках, використовують мало техніки. Самі займаються худобою. Мілоше, може й ти з нами?
– Іншим разом. На Корунді хочу побувати – купа людей розважаються в закритих приміщеннях, куди не потрапляє жоден сонячний промінь – курорт!
– А дівчина де? – вже зовсім освоївся Юрась.
– Яка ще дівчина? – посерйознішав упир.
– Висока, бліда, з чорним волоссям до п’ят, – Юрась нещодавно мигцем бачив, як вона босоніж йшла переходом.
– Цікаво. Не знаємо такої. Нам ще довго летіти – краще перевірити.
– Зголодніє – сама прийде, – розсудливо зауважив домовик.
– Залежить, чим вона харчується.
Дівчину знайшли у розважальній звукоізольованій секції. Сердешна голосила так, наче втратила найдорожче.
– Дівко, ти чого? А ну припини! Мені від тебе кишки скрутило! – домовик намагався перекричати завивання, смикаючи рукав легкої сукні, що, незважаючи на тьмяне освітлення, сліпила своєю білизною.
– Пані, розкажіть що за біда, – голосно запропонував упир, намагаючись зазирнути їй в очі.
Дівчина припинила плакати й обвела компанію зухвалим поглядом.
– Попрошу шановне панство не заважати мені працювати.
– О, то ви – банші, – упирю таки вдалося зазирнути в її думки.
Юрась не мав жодного поняття, що то за одна. Домовик насупив брови, щось пригадуючи.
Упир розтлумачив:
– Панянка тужливо співає за якимось ірландським бідолахою, котрий має невдовзі померти.
– Не за якимось, – обурилась дівчина, – а за Бартлеєм Маккейбом, представником старого поважного роду!
– Це ж наш капітан! – сплеснув руками домовик, через що відлетів на пару метрів. – Наче ж здоровий чоловік. Таке воно життя. Добре, що в нього двоє заступників.
Упир не збирався так просто лишати делікатну тему.
– Переконаний, що ви знаєте, як саме наш капітан має покинути свій останній прихисток у цьому світі.
Банші труснула розкішним волоссям.
– Відважний Бартлей загине шляхетною смертю – згорить разом з кораблем.
– Що??? – одночасно закричали щезник з домовиком.
Упир натомість зберігав непересічну витримку, продовжуючи пильно вдивлятись в очі у прямому сенсі смертельної красуні. За мить він буденно сповістив:
– Панове, в цей найнадійніший міжгалактичний корабель вріжеться метеор і нас усіх розірве на шматки.
– Це неподобство! Я звірявся в перевіреної відьми, – дідусь так розхвилювався, що схопився за серце.
– Я також звірявся з планом польоту. Ніяких небезпечних зон і близько не передбачалось, – підтвердив упир.
– А може це метеорник? – Юрась почув про це створіння в космопорті. – Той, що притягує до кораблів метеори, щоб спричинити аварію.
– Цілком можливо, – упир серйозно поставився до припущення. – Зазвичай вони не знищують корабель, а лише спричиняють незначні пошкодження. Люди виходять зі сну, метушаться, лякаються – метеорники від цього в захваті.
– Наче мало звичайного лиха, щоб ще космічне завелось, – буркотів домовик. – Треба спіймати гада!
– Він уламки любить, понівечені деталі, – згадав Юрась.
– То зробімо йому подарунок, – упир швидко розробив план.
Банші лишили голосити: робота – то святе.
Засідку влаштували у спортивній секції. Закинули туди усе, що без особливої шкоди вдалось понищити нашвидкуруч. Невдовзі до секції не криючись залетіло мале кулеподібне сіре створіння з довгими тоненькими руками та короткими ніжками.
– Крути його хлопці! – репетував домовик, – Юрась, в’яжи, щоб не втік!
У повітрі закрутився щільний клубок з нечисті. Коли Юрасю з упирем вдалось стабілізуватися, надійно зв’язаний метеорник безпомічно сіпався і рюмсав.
– Ти ж, дурню, нас усіх повбиваєш! – одразу напосів на полоненого домовик. – Ану відводь ту залізяку від нас подалі! Мілаш, він нас розуміє?
– Розуміє. Випадково не туди потягнув. Недосвідчений ще, я б навіть сказав малий. Показує, що вже відвів в бік. Тепер навіть не черкне.
– А плаче чого?
– То його перший метеор. Хотів, щоб родина ним пишалась.
– От дурне мале, – пом’якшав домовик. – Не реви. Полетиш з нами. Супутник Вірідії має пояс тих твоїх метеорів – потренуєшся.

21 коментар до “Поки люди сплять

  1. rosava

    Миленьке оповідання)

  2. Саша

    Чудово! Творчих злетiв!

  3. Учасник і читач

    Вау! Не очікував я таке на цьому конкурсі, і тим паче не очікував від себе що щось подібне мені сподобається. Написано легко і цікаво. Браво!

  4. Учасник і чита

    А ще сподобалась ця фраза: “Дерева однакові й вже давно не розмовляють…”

  5. Читачка

    З десяти прочитаних оповідань це перше, щодо якого виникло бажання написати коментар.
    Оповіданню трохи не вистачає гостроти наприкінці, останні речення ніби трохи змазані. Замисел цікавий, та ефект від поєднання світу фентезійного та технологічного можна було б ще посилити, додавши дрібних деталей, наприклад, як фентезійні істоти уникають відеофіксації або як взаємодіють з роботизованими системами. Або ж якщо є метеоритник, чому б не виникнути якійсь істоті, що опікується космічними кораблями. Або що завгодно ще на смак автора, буквально кілька слів для сильнішого контрасту чи для посилення гумористичної складової.
    Як на мене, оповідання потребує невеликого редагування, і буде цукерочка.

  6. Автор

    Rosava, Сашо, Учасник і читач, Читачко, дуже дякую вам за відгуки! Тішуся, що твір викликав позитівні емоції 🙂
    Читачко, мені теж ой як хотілось розповісти побільше, але ліміт знаків – самі розумієте 🙁 Лише зазначу щодо відеофіксації: нечисть не відображається на них (як і у випадку з дзеркалами), але предмети, які вони назбирали для засідки, звичайно, відображаються, тому домовикові довелось продемонструвати сучасні навички взаємодії з електронікою :).

  7. Фантом

    Вітаю, авторе!

    Мило. Метеорник взагалі прикольний. Радив би трохи почистити текст від зайвих красивостей, уточнень та й взагалі від прикметників (як то кажуть, текст дещо “жирний”). Натомість додати якихось фішечок метеорнику. Приміром під час бійки притягнув щось схоже на метеор, гирю якусь (дія ж у спортивній секції), зламав ікло Мілошу. Закричав “Ура” і здався. А вампір би прошамкав щось на кшталт “і чому я за всіх віддуватися маю. Добре, не справжній метеор”.

    Даруйте, захопився щось 🙂

    Успіхів і наснаги!

  8. Примарна хмара

    Авторе, Вам вдалося майже неможливе: вдало поєднати наукову фантастику з містикою та фентезі. Чудова історія, прекрасно все реалізовано. Однозначно оповідання одне з найкращих на конкурсі!

  9. Мандрівник

    Сподобалось! Позитивне оповідання, що залишає приємний післясмак.
    Успіху!

  10. Автор

    Фантоме, Примарна хмаро, Мандрівнику, дякую за позитивні коментарі!
    Фантоме, точно – десь так бійка і відбувалась 🙂
    Примарна хмаро, радію, що сподобалось поєднання!
    Усім успіхів навзаєм!

  11. Murrrchik

    Оце так чудове поєднання фентезі з фантастикою, не очікував побачити тут подібного. Дуже гарно написано, читалося легко і з цікавістю, приєднатися немає до чого.
    Успіхів на конкурсі! 🙂

  12. Автор

    Murrrchik, дякую, що поділились враженнями! Приємно, що вдалось здивувати 🙂
    І Вам успіхів!

  13. Coren

    Круто! Бомба-ракета!

  14. Брунатно-бурий бобер

    Ідея чудова! Так і хочеться розвивати отой гібридний жанр. Так, вампіри були і в Пітера Уоттса, наприклад, але ж не так, по-науковому. А тут – дійсно вступ у космічну демонологію! І оповідання саме досить добре. Так що заслуговує на високий бал.

  15. Автор

    Coren, дякую за космічно-вибуховий коментар! 🙂

    Брунатно-бурий бобре, це чудово, що є зацікавленість у цьому жанрі! Дякую, за добру думку про оповідання!

  16. Лісовик

    Кльове оповідання. Дякую авторові. Хоча все ж сподіваюся ми збережемо свої балакучі ліси, а чугайстри із сусідніх галактик будут літати до нас на вихідні на чай.
    Успіхів.

  17. Владислав Лєнцев

    Я так розумію, це має бути оповідання ЛІсовика? 😉

    Якщо коротко: мініатюра зірок з неба не хапає, але розважає. Дякую, відпочив від читання інших текстів.

  18. Автор

    Лісовику, звичайно – чугайстри із сусідніх галактик завжди бажані гості 🙂 Дякую, за позитивний коментар!

    Владиславе Лєнцев, тут від одного метеора скільки кіпішу, а зірки і поготів небезпечно хапати – хай лишаються на небі 🙂 Дякую, що поділились враженнями!

    Удачі на конкурсі й поза ним!

  19. Птиця Сірін

    Чудове оповідання. І ненав’язливо доводить, що так звана наукова фантастика – лише окремий випадок фентезі й казки. Вітаю з перемогою!

  20. Брунатно-бурий бобер

    Вітаю з перемогою!
    Розвивайте цей дивовижний жанр!
    Все буде фантастично!

  21. Автор

    Птице Сірін, Брунатно-бурий бобре, дякую за вітання!

    Бобре, дуже тішуся, що жанр сподобався! 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *