Принцип

Залишений напризволяще посеред загальної метушні, Соколовський повільно напивався в кутку, озброївшись пляшкою вермуту. Він надав би перевагу горілці, але без закуски просто не міг її пити. Завтра скажено болітиме голова, та байдуже.
Нарешті збудження в салоні досягло кульмінації. З динаміків долинав сигнал таймера, надісланий з орбіти Марса, на великих екранах чорнів космос у точці Лагранжа L2 Земля-Місяць. Раптово серед чорноти виникла яскрава цятка, і по каналу зв’язку пішла телеметрія. Через довгі десять секунд перевірки оператор сповістив, що корабель цілий і неушкоджений.
На останніх словах натовп в салоні вибухнув оваціями.
«Епохальна подія, яку можна порівняти з висадкою людини на Місяць!»
«Кинуто виклик Великому Космосу!»
«Це великий крок для всього людства!»
Журналісти в салоні наввипередки верещали в камери, персонал обіймався і плакав. Хвилин через десять майже ніхто не почув, як довгий зумер далекого таймера сповістив про старт тестового корабля від Марса. Сигнал увесь цей час продовжував летіти між планетами. Тепер людина може подорожувати в космосі швидше, ніж світло. Трясця!
Шум починав дратувати Соколовського, тож він вирішив залишити цей бедлам, але на виході хтось смикнув його за руку. Якісь двоє стариганів з беджами ООН.
– Ви ж Соколовський, правда ж? Джоне, присягаюся, це він! Мало було знайти артефакт, треба було ще розгадати принцип його роботи. І ось цей хлопець розкусив найміцніший горішок в історії науки!
Нудота підступила до горла, але Соколовський впорався. Відколи він бовтався в космосі, боротьба з нудотою стала звичною.
– Юначе, як вам таке вдалося? – вчепився в нього й інший старий. – Як ви, чорт забирай, змогли?
Соколовський хотів відказати щось на кшталт «виліз на неї та й воно вже далі якось само змоглося», але стримався.
– Та це пусте, – буркнув у відповідь, не змінюючи наміру втекти.
– Е, ні, чоловіче, це й твій славний день! Давай, розкажи! Як ти здогадався?
Хміль спершу вибухнув роздратуванням, але за півроку роботи над проектом в оточенні армії агентів секретності Соколовський навчився самоконтролю. Ковзнувши ще раз поглядом по беджах і визначивши ступінь допуску старих пердунів, його іронічний розум, який в глибині був непіддатливий дії алкоголю, видав потрібну форму відповіді.
– Ну що ж. Передусім потрібно було зрозуміти цивілізацію, яка створила артефакт. Тобто, чим вони живуть, що ними рухає. У людей це секс і домінування в стаді. У виродків, чий апарат ми знайшли, це обман і підлість.
– Виродків? – заіржав той, що Джон.
– Виродків, – дурнувато посміхаючись, підтвердив Соколовський. – Сучих виродків. Гадів. Гнид. Ряд продовжіть самі.
– То й що з того? – здивовано спитав той, що Джон. – Яке це має відношення до телепортації?
– Пряме! Це головний принцип!
Той, що не Джон, насупився.
– Слухай, та не тягни ти кота за яйця! Кажи вже!..
Соколовський глибоко вдихнув.
– Вони живуть обманом, ці мерзотники. Напевне, вони цю технологію самі вкрали, не здивуюсь. В тих уривчастих записах, які знайшлися в їхньому кораблі, пілот похвалявся, скількох своїх співплемінників обдурив. Скількох перетворив на рабів. Скількох самиць примусив до коїтусу своєю хитрістю. От де їхня доблесть. Обман і паразитичний спосіб існування. Підозрюю, що вони існують в якомусь більш розвиненому соціумі іншої цивілізації, можливо навіть серед галактичної спільноти цивілізацій, але в записах своїх ці гади згадують тільки себе. Ніби немає ніяких інших. Егоїсти, брехуни і садисти!
– Просто як у нас у Вашингтоні, – пробубнив Джон.
– Ну, а далі? – не відчіплявся той, що не Джон.
Соколовський зробив ще один глибокий вдих.
– От вам, наприклад, потрібно потрапити в сусідню зоряну систему. Ви чаклуєте над квантами, придумуєте всіляку там невизначеність, мучите котів Шредінгера, змагаєтеся у фалометрії, будуючи щоразу більший прискорювач, відкриваєте мікросвіт рівень за рівнем, попутно відкриваючи до дідька побічних ефектів, які дозволяють вам перетворювати свинець на золото, і швидше відкривати порносайти. Нарешті, випадково, ви переносите фотон на один метр і тішитеся з того, як цуцик смаколиком. Уявили? Це принцип роботи людини-науковця, який таким чином бореться з нудьгою в перервах між випадковими перепихонами в кампусі. Покидьки, про яких ми говорили раніше, підходять до цього з іншого боку. Вони так поблажливо поплескують континуум по плечу і кажуть йому на вушко: «Чуваче, ти щось наплутав. Я, насправді, не тут повинен бути, а там! У тебе щось із налаштуваннями сталося.» Континуум, червоніючи від сорому, швиденько транспонує корабель виродка у вказану точку, ніби й нічого не було. Профіт!
Старигані вже не раділи, а перелякано дивилися на Соколовського. По хвилині незручного мовчання, той, що не Джон, поплескав його по плечу і сказав на прощання:
– Не пийте більше, молодий чоловіче.
Дивно, але, залишений в спокої, Соколовський не відчув полегшення.
«Справді, досить вже напиватися. Піду посплю, чи що.»
– Сподіваюся, коли ми їх зустрінемо, то стрілятимемо першими, – сказав він у порожнечу, і пішов до своєї каюти.