Перші на Марсі

Двері атмосферного шлюзу відчинилися і у приміщення увійшов чоловік у скафандрі. Одним швидким рухом він зняв шолом, пригладив свої пишні козацькі вуса та поглянув на єдиного присутнього тут мешканця блоку.

– Здоровенькі були!

– Слава Йсу, куме. Давненько вас не бачив.

Чоловіки обійнялися, вітаючись, після чого обоє всілися за стіл посеред невеличкого приміщення, що слугувало одночасно і кухнею, і вітальнею, і коридором до житлових кімнат. А через прозорий купол, що слугував стелею, було видно зоряне небо та хмарки червоного пилу.

– А я не з порожніми руками до вас прийшов! – гість дістав з-під скафандру пляшечку з мутнуватою білою рідиною, – Сам робив. Вийшла на славу, не гірше ніж на Землі.

– О, це ви гарно придумали. – хазяїн прудко підвівся та почав діставати з тумбочок та шухлядок різноманітний посуд та контейнери з їжею.

За кілька хвилин на столі вже красувалися свіженькі огірочки та помідори, зелена цибулька, петрушка, пампушки та нарізане тоненькими шматочками сальце з щедрими прошарками м’ясця. Посередині гордовито височіла пляшка, принесена гостем. У майже урочистій тиші чоловіки наповнили чарки.

– Будьмо!

– Будьмо!

Прицмокнувши від задоволення, чоловіки відставили порожні чарки та прийнялися за наїдки.

– Дійсно славна хріновуха, куме. Це ви на місцевому хроні робили, чи з Землі?

– Та ви ніби не знаєте, які в нас обмеження по об’єму вантажу з дому. Хто б мені хрін з Землі віз? Звісно з місцевого. Ви краще скажіть, як вам вдалося таке смачне сало дістати? – гість з апетитом схопив шматочок сала і з захватом оглянув його.

– Контрабанда, куме, справжня контрабанда – хазяїн хитро посміхнувся, – під час останнього прильоту вантажу з Землі знайомий капітан привіз. Спецзамовлення.

Чоловіки випили ще по одній, закусюючи овочами та сальцем.

– Як воно? Я ж вас вже з місяць не бачив, певно. – гість голосно хрумкнув огірочком і подивився на друга.

– Та якось потрошку. Останнім часом щось роботи багацько було. І в теплиці за рослинами доглядати треба, і нові житлові блоки готуємо для наступних місій з Землі, адже скоро китайці повинні прилетіти. Немає коли голову підняти.

– Так, бути першопрохідцями непросто. Але ж, тільки уявіть, ми на Марсі! Ніколи б не повірив, якби мені колись сказали про те, що я їстиму свіженькі овочі на Марсі!

– Деякі досі не вірять у це. – хазяїн залився дзвінким реготом. –  Тут до мене Джон на днях заходив.

– Знову цей американець намагався вивідати наші «таємні» технології для вирощування овочів?

– Ні, цього разу він розпитував, чи ми, бува, не перевозимо наш славнозвісний український чорнозем на Марс.

– А ви йому що?

– А що я? Як можна пояснити цим бездушним людям, що землю просто треба любити, доглядати, вкладати душу в це діло? Тоді й родити буде, хоча б й на Марсі.

– Чисту правду кажете, куме! – гість ще раз наповнив чарки. – Вип’ємо за любов до землі і до Землі!

Обидва чоловіки інстинктивно підняли голови догори і знайшли поглядом невеличку цятку у рудому небі, після чого синхронно піднесли чарки у напрямку цієї цятки, ніби вітаючи далеку планету, та одним рухом опорожнили їх.

На кілька хвилин у приміщенні запанувала тиша. Чоловіки замислено споглядали Землю, яка зараз рухалася приблизно у 100 мільйонах кілометрів над їхніми головами.

– Іноді дивлюся я на Землю і не можу повірити у те, що Україна першою змогла колонізувати Марс. – хазяїн першим порушив тишу. – Дивлюся так у космос, на нашу маленьку блакитну цяточку, і здається мені, що це все мені лише сниться. Хто на початку 21-го століття подумав би, що українці будуть першими на Марсі? І лише після нас сюди прилетять американці, німці, китайці…

– Так. Саме тому в деякій мірі я вдячний кацапам за це.

– Тобто? – хазяїн кинув здивований погляд на співрозмовника.

– Ну дивіться самі: якби ті курви не напали на Україну у 2014-му і наші не почали б розробляти найновітніші зразки зброї та ракет, які після перемоги стали основою для українських космічних баз та міжпланетних вантажних ракет, то ми навряд чи змогли б зараз вирощувати овочі на Марсі та пити Першу Марсіянську Хріновуху.

– В чомусь ви праві, куме. Хоча й недешево дався нам той розвиток, але без тієї війни навряд чи ми б з вами познайомилися тоді на Кубанському космодромі.

Замість відповіді гість розлив залишки хріновухи по чарках.

– Слава Героям за Український Урал та відкритий шлях у космос.

– Навіки слава!

Чоловіки осушили чарки і затримали повітря, чекаючи поки вляжеться гіркота від хріновухи та спогадів. Закусювати, п’ючи за Героїв України, за давньою традицією, не стали.

На довгий час у приміщенні наступила тиша. Мовчали так довго, думаючи кожен про своє, що з-за краю прозорого купола з’явилася нова яскрава пляма.

– До речі, куме, ви чули вже новини? – гість перший звернув увагу на цього космічного гостя їхнього шматка неба.

– Які ще новини?

– Під час останнього сеансу зв’язку з Землею знайомий, що працює в космічному агентстві України, сказав що наші готують першу пілотовану місію на орбіту Юпітера та планують будувати там орбітальну станцію.

– Серйозно? – погляд господаря був сповнений недовіри.

– Джерело абсолютно надійне, тому не бачу сенсу йому не довіряти. Тільки уявіть, скоро люди будуть жити на юпітерській орбітальній станції! На першій українській орбітальній станції у космосі. Просто приголомшливо!

– Дійсно неймовірні новини. Цікаво, як далеко ми зможемо полетіти у космосі?

– Думаю, що колись наші нащадки побачать зблизька інші зорі, можливо навіть відвідають інші галактики. А там, хто його знає, як далеко людство занесе у космосі, та на яких віддалених планетах ми будемо обробляти землю та вирощувати хліб, на здивування всіляким Джонам?

Чоловіки знову спрямували свої замріяні погляди у темну далечінь космосу, роздумуючи про космічні перспективи людства.