Коментарі

Відразу видно, що читали далеко не всі твори Майстра. Тут прямо пов’язано з одним з оповідань, що мені найбільше запам’яталося. Воно також не на сто відсотків фантастичне, але піднімає багато цікавих тем. Невже не знайдеться бодай когось, хто його також читав?

Це, взагалі-то, конкурс фантастичних оповідань. Від слова “фантастика”:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Фантастика
І потім, яким боком твір стосується Шеклі?

Посвята: Рекомендується для прочитання переважній більшості сучасних фантастів України й околиць, які зазвичай забувають, що думка матеріальна.
Про твір: Непогано, хоч і без новаторства :-). Незрозуміло, правда, чому досі атомної війни не сталося, ГГ ж її так бажє в своїх творах.
Ну і написано явно не в стилі Шеклі. Це радше Бредбері :-).
Удачі на конкурсі!

Твір потребує серйозної вичитки, але атмосфера мені сподобалася.
Успіхів на конкурсі!

Дякую!

Більша частина тексту – лекція. Так, не позбавлена цікавості, але все ж ота говорильня насмерть убиває динаміку. Тому, як на мене, потенціал твору не розкрито до кінця. А шкода.
Із технічного: діалоги вийшли ще сяк-так, а от те, що між ними – не дуже (“Плечі Нанни рухалися у слід рукам” – в атлантів руки ростуть з іншого місця, ніж у нас, щоб на такому акцентувати?). Ну і пряма мова записується трохи по-іншому (не “хххххххххххххх. -“, а “ххххххххххххх, -“, скажімо).
Удачі на конкурсі!

Не шекліанський це твір, радше компіляція з сюжетів Азімова і нашого Тесленка. Ще на початку згадався “Роббі”, але я не сподівався, що і кінцівка буде схожою до болю. Тобто чогось нового оповідання в фантастику не внесло, на жаль.
Із технічного: після “дивився на грізну особу начальника” стало ясно, що тут затесалася рука Транслейта – вичитано кепсько, проскакують русизми, аналітіка, іноді ігнорується клична форма. Трапляються невдалі звороти на кшталт “семирічний Богдан запив за сніданком” :-), багато повторів.
Із позитивного: фантастичним антуражем автор володіє на рівні, цього не віднімеш.
Удачі на конкурсі!

“якась патрубок у роті заважала ”
“щелепи розтулити видалося непростою – голова”
Майже в одному місці ці дві помилочки.
Але, в цілому, дуже пристойно. Ну, в літературному плані, а не в плані етичної пристойності 🙂 Не хотілося б мені дожити до членопіхв 🙂
Успіхів на конкурсі!

Досить! Досить! Досить! Досить! Досить! Досить! Досить! Припиніть!
Пізно… Мою стріху знесло, закружляло під сталагмітами хмар, закатало глибоко в медовий асфальт, і вона проросла конопляними грибами, розхлюпалась медовим молочком, зароїлась міріадами членистоногих думок…
А якщо в прозі, то це не Шеклі :-). Написано гарно, метафорично, і першу тисячу знаків читати цікаво. На другій починає напружувати, на третій свідомість пливе, а після четвертої мою стріху… ну, ви знаєте :-). Як на мене, це перебор. Або я не вашого поля гриб, тобто читач.
Удачі на конкурсі!

Не скажу, що геть нове, але в наших реаліях досить актуальне. При зустрічі першого воно зразу стало ясно, що мова піде про гендерну рівність :-). Написано гарно, читається цікаво. Але! З такою-бо назвою твір цілком можна було сміло закінчувати після членопіхви – позиція автора задекларована, посил зрозумілий, і все подальше – звичайна вода, яка лише розмиває враження. Підозрюю, Шеклі так би й зробив :-).
Удачі на конкурсі!

Вся сіль оповідання пішла для мене в молоко – читано-перечитано таких переспівів без ліку. От кінець зацікавив. Але його надто мало! Ось звідки, НМСД, варто було починати :-).
З технічного: рівень тексту “жовтий”, на жаль. Утім, тут побутує цікава думка, що то клопіт редакторів :-).
Удачі на конкурсі!

На злобу дня :-). Непогано. Але надто фантастично 🙂 . Повірте, медогляд так не проходять. Усе значно цікавіше :-).
Удачі на конкурсі!

У принципі вийшло незле, але це мікс із традиційних сюжетів, авторських знахідок начебто не помічено. Середина провисає – опис реальності очима прибульця цікавий тільки для прибульців, хіба ні? 🙂 Нам прописні істини про комах і пилюку жодних одкровень не несуть.
Із технічного: тішу себе думкою, що автор навмисно економив на комах задля розкриття сюжету. Якщо так, задумка блискуче вдалася :-). Не думаю, правда, що це пішло на користь читабельності.
Удачі на конкурсі.

Написано гарно, сказати б, соковито. Ось із ідеєю й мораллю твору складніше, на мій погляд, вийшло надто поверхово – наче в гамлетівських декораціях зіграли Козу-Дерезу :-). Все чекав якогось шекліанського виверту в кінці, та ба – або знаків забракло, або одне з двох :-). Але читалося з цікавістю.
Удачі на конкурсі!

Бджілка Рім, я сподівалась Ви оціните сарказм. Ви ж розумієте що всі помилки і очипятки Вам вказувати ніхто за будь ласка не буде, а їх тут багацько. Ідея оповідання цікава, але як вже писала – кінець псує враження.

Як і більшість “чудес” у тому всесвіті, (як реінкарнація, наприклад), Лемурійська Машина використовує принцип “квантової заплутаності”. Її фукція – впливати на причинно-наслідкові зв’язки подій по всій їх протяжності. Для цього в ній є т.з. “діоданди” – предмети, які так чи інакше відіграли поворотну роль в історії. Лемурійці були вимушені використати її як зброю. Атланти ніколи не були чисельними, а тому для боротьби з ними відслідковувалися всі причинно-наслідкові зв’язки, в яких вони приймали участь. Машина “веде” їх деякий час, поки на знайде відповідник. Тобто такий причинно-наслідковий ланцюжок у іншому часі-просторі, який можна пов’язати з конкретним атлантом. Коли це стається – машина “вирізає” його з реальності і перекидає хроноаккордом кудись далеко. Це одна з останніх атлантських гіпотез. Також відомо, що коли архелологи Аненербе на початку ХХ ст. знайшли Калейдоскоп, то вони спробували використати його для переміщення між альтернативними реальностями. Експеримент завершився частковим успіхом. “Туди” потрапити можна, а “назад” – ні, так як робота машини викликає цілу лавину фатальних парадоксів.

Хто зна. Не все очевидни є очевидним )))

Спочатку, хотів нарешті прочитати “Так казав Заратустра”, щоб більш компетентніше підійти до коментування вашого твору, оскільки так-то, наскільки я читав про сюжет твору Ніцше, то ваш твір є дуже гарною алюзією на нього. А змегрійці навіть біологічно обіграні з ідеєю надістоти. І водночас, ваш твір, окрім купи емоцій, змусив задуматися, що залишатися від людини, коли вона стане надлюдиною? І так сумно від цього стало. А ще здалося, що автор ніби сам сповідується, що не варто десь застрягати.

Оце, ви, так цимблика утворили) Невже це все про звичайні пологи?)

Початок і закінчення – гарні. Середина – провисає. Повторення “Я – робот” не дуже мене переконювало в тому, що, дійсно, він – робот. Чомусь, сприймалося словами-паразитами, що притаманні якраз саме людям. А ось чомусь часу і метрам в цифрах, навпаки, було більше віри. Також не зрозуміла поведінка куратора. Звичайно, він може негодувати на робота, але ж все одно знає про роботів всю ту інформацію, що починає простирадлом викладати йому робот, та й ще й, враховуючи важкий характер куратора, як він тільки витримав монолог цього вбогого робота?