Коментарі

Прикольно, мені сподобалось.
Едине що, ніби як завеликі роки. Якось сумно думати, що в 2333 люди досі ходять в магазин за куркою і користуються смартфонами на кшталт наших)

Ох у ж ці астероїди, майже як таємничі незнайомці та підслухана в їдальні надсекретна інформація)
Із вашим знанням матчастини могли б не використовувати таке )

“Справжній капітан йде на дно вкупі зі своїм кораблем”.
Дуже сподобався хід із бевзем-студентом і фінал оповідки.
Лише виникли запитання, як спромігся хворий повернутися на землю після поїдання космічної малини, якими тістечками заразилася вума Соломія і чому вірус мутував лише в лікарняних стінах?
Цікаве рішення із новими звертаннями до осіб лише двох статей, але в масштабі крихітного оповідання мене воно радше відволікало, ніж занурювало в атмосферу.
Людству дуже пощастило, що обидва ящики потрапили в одну лікарню, а ще дужче – що ніхто із тих, котрі навідвідували близьких, не ласували малиновими десертами та не вдихали лікарняне повітря зі збудниками хвороби.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

О, мені зайшло, прикол на історія. Абакса як справжня машина, йде на пролом. Що значить – дістали так дістали.
Спосіб подачі зайшов, гумор теж.
Класно.
Бажаю удачі

Дякую за чудовий твір. Це було захопливо . Прочитала на одному подихові. Відзначаю,як кількома вдалими фразами ви майстерно описуєте можливості нової спільноти. Сподобалися звернення вума і мен. Це крутенький варіант наче і запозичено, але якось українізовано. Гарна робота
Бажаю успіху

Головне, що ріже очі — стилістичне оформлення. А так — досить непогане оповідання. Хоча й основний твіст читається від самого початку.

Спочатку мені здалось занадто шаблоним, але в кінці автору вдалось передати відчуття чуждої та тільки частково зрозумілої логики представника іншого виду, прикольно. То вийшла цікава психологічна горор зарисовка.
Дирок в логіці нема, зайвого нічого нема, все працює, чотко та зрозуміло.
Мову складно оцінювати, бо я не дуже добре пишу. Але читалось не так легко, як я б хотів, іноді стиль ніби скаче.
Загалом сподобалось, дякую.

О, прикольний, динамічно й твір. Видно що Макс вкрай втомлений і напружений. Дивно що в рослини є назва, подано так, наче зустріч з нею вперше саме така. Мовляв, ніхто не очікував смерті. Іноді Макса веде і він то бачить останній заряд в бластері, то виявляється, що заряду більше. Я думала, він себе вб’є з того бластера, щоб не бути зжертим заживо. Кінець неочікуваний, але видовищний. Перемога але явно не людей

Автобіографія героя починаючи з 5 років і масивний інфодамп зайняли більшість тексту. При чому з тону оповідання здавалося, що герою і самому нудно усе те переповідати ‍♀️

Це було моцно. Навіть додати нічого. Окрім пояснення, чому сталося те, про що сказано в останній фразі. Бо ніщо до цього не вказувало, що подібний розвиток подій, хоч трохи можлививй

Чудова робота з чудово витриманою напругою і максимально струнким сюжетом. Це максимально стрьомнтй кінець для людства. І водночас максимально гарне завершення твору. Я так розумію , те що людство вимерло це остаточно. Але для Фреда і Лукаса не факт, що все буде фатально. Дякую, бажаю успіху!

Повтори псують враження. Тільки метеоритні дощі згадуються 6 разів, хоча якогось особливого значення для історії вони не мають, просто один з багатьох катаклізмів. Можливо, краще було б розказати про кінець світу через історіх конкретних людей (як вони це переживали і виживали), ніж фокусуватися на загальних безликих описах.

Якщо астронавти мали намір відроджувати людство з нуля, то вартувало б врахувати фах чоловіків, можливість вижити у диких умовах чи, скажімо, фертильність. З іншого боку, Ліам – капітан корабля, що має доступ до всієї інформації. Ліам придумав цю схему із жеребом. Ліам витягнув плюс…
От якби ще Лукас наприкінці побачив вогники у Норвегії, але вже не міг нічого змінити…
Але, зрештою, це лише нюанси і домисли, а твір добре написаний, легко читається і дарує відчуття безвиході.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Оповідання розкриває актуальну тему.

Цікаво, але фінал абсолютно не зрозумілий. І це псує загальне враження. Якщо прибрати те, що після останніх зірочок – буде краще

Почну з того, що сцена з морозивом – це знахідка на зразок оркестру на Титаніку. Браво!
Але матиму декілька зуваг до інших елементів твору.
По-перше, кораблю личитеме “Король Данило”, в його честь навіть медичний університет названий.
По-друге, неясно, чи медики намагаються протидіяти бактерії чи токсину. Чому ж не спробувати антибіотик?
По-третє, вакцину винайшли впродовж доби на круїзному лайнері, а вона одразу ж була дієвою і без побічних ефектів. Гадаю, драматичніше було б, якби пасажири на власний страх і ризик дозволяли тестувати неперевірену вакцину на собі. Зрештою, плацебо. Воно допомогло б тестувати вакцину і уникнути заворушень на кораблі. Додайте сюди муки сумління від необхідності обманювати контрольну групу.
По-четверте, як передається збудник хвороби і в чому суть карантину, якщо пасажири (навіть медики) обіймаються, тиснуть одне одному руки, б’ються і таке інше?
По-п’яте, сцена із зламаним ребром і штормом для мене спрацювала б, якби раптом диклофенак якось пригальмовував розповсюдження бактерій. Ну і насамкінець, дуже шкода, що біолюмінесценція жодним чином не “підсвітила” події.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Дякую за оповідання! Більше котиків богам котиків!

Написано гарно, вміло і цікаво. Сподобалася ідея про розумну моркву, що самоорганізовується та розвивається для того, аби потім винищити тих, хто так смачно нею хрумтить. Як добре, що я не люблю моркву, особливо сиру, тому сподіваюся, що коли повстання овочів все ж таки станеться, то мене пощадять і дозволять спокійно доживати життя в якійсь людській резервації 🙂

Кінець зовсім не здивував, але читати було цікаво! Успіхів

Перший раз я не поняв майже нічого. Другий раз перечитав, трішки подумав, та ніби зрозумів, але не все.
Як на мене, основна проблема оповідання – це занадто багато інформації. Вона йде постійним потоком. На початку ще я яксоь орієнтувався, але потім ще більше деталей, поворотів та нових ідей. В мене було відчуття як у учня, котрий похворів два тижні, прийшов в школу та не можу зрозуміти що відбувається, бо для цього треба пройти, повторити та переварити попередні теми.

Мені сподобалсь ідея на самому початку – твоє тіло можуть віддати комусь в користування. Та одразу моральна ділема, чи є сенс робити добро, а не отримувати максимум від ситуацуії, якщо ти не можеш бути впевненим в тому що інша людина не буде експлутувати вже тебе.

Я не зрозумів дло кінця, що таке “Право Я” – це що твоє тіло ніхто не буде використовувати? Не зрозумів, як Леонард став самим богатим капіталістом світу, отримав гроші від батька? Але якщо так, чому сама багата людина сама водить машину? Та віходить Грація їх вбила? Насправді, перехід від Лютера до Леонарда мене суперсильно дезорієнтував в моменті.

Підсумуючи, задум занатно великий на такий малий обʼєм. Через таку сильну концентрованість нового, я не справився з тим щоб утримати увагу та осягнути сюжет. Трагедія головного героя та мотивація його поступків пройшла повз мене, бо була перемешана з великим обсягом нової інформації.