Коментарі

Що називається “коли бракує знаків”. Тобто потрібна друга пальчатка, щоби активувати портал. А Альфред такий собі “ключ” до того порталу. Так я зрозуміла. Проте, можу й помилятися. Фінал не скажу, що злитий, але трохи змазаний. Незрозуміло, чому довелося чекати двадцять років після смерті тітки й дядька. І що, вони разом померли? Може, я неуважно читала… Не вистачає в фіналі визначеності – чи знайдуть они портал, зможуть отримати таємничий спадок, чи це пройде повз і вони спадок утратять.
Удачі на конкурсі! Відшукайте свій скарб )))

А що таке “спекулятивна література”, чи можна спитати? Ніколи не чула такого терміна. Може, ви маєте на увазі фантастику як жанрову, тобто пригодницьку літературу? Так це зовсім непогано, навпаки, це властиво саме фантастиці.

Оповідання, що мене надихнуло, було саме про цибулю. Але спала думка, що гастрономічну тему можна розкрити ширше. І я розглядаю філософську фантастику все ж як фантастику, а не просто спекулятивну літературу. Тож фантприпущення на поверхні, за ним не треба пірнати. Смачного.

щиро дякую, шановна Птице. Ви маєте цілковиту рацію – адже фантастика стала цікавити мене лише нещодавно (не як читача, звісно, бо читацька любов до фантастики у мене дуже давня). Власне, у фантастиці найцікавіше, як на мене, те, що жанр прибирає купу обмежень і можна без прописування реалій та пружинок переходити до головного – до таємниці людської (хоч, можливо, і не завжди лише людської) душі. Тобто, Жюль Верн мені менш цікавий, ніж, скажімо, Бредбері. Але й майстерності жанр вимагає неабиякої, а надто в такому складному піджанрі як мініатюра, а ще й а ля-Шеклі. І, тим не менш, на конкурсі є кілька просто чудових оповідань саме в запропонованому жанрі. Сподіваюся, що і Ваше серед них. А я старатимуся надалі зробити в фантастиці щось більш досконале. Дякую за ваш відгук.

Твір сподобався, цікаво написано, добротно (правда, “ком в горле” українською “клубок”, “поднос” – таця). А от у кінець так і не в’їхав, даруйте. Хоч натякніть, у чому суть не тої таємниці. Бо для мене це неочевидно :-).
Удачі на конкурсі!

– А в мене… а в мене…, – вивертає порожні кишені, виставивши дупу довго нишпорить під ліжком, розчаровано маше рукою і мовчки йде.
))))

А мені дуже сподобалось!

Мораль: бюрократія добро і благо цивілізації! 🙂
Цікава історія, хоч і без жодних новацій. Кінцівка неочікувана, але непереконлива. Взагалі описана ситуація неймовірна навіть для фантастики. Навіть для сатиричної фантастики :-).
Удачі на конкурсі!

Я вірю в ті гриби, які дають мені силу писати )))

Написано жваво, цікаво. Оце воістину шекліанський твір! Настільки, що і Лаксіанський ключ згадався, і Необхідна річ за компанію :-). Якби не банальна кінцівка, яка змазує все враження, було б узагалі пречудово. Фінальний виверт вийшов зі знаком мінус :-).
Удачі на конкурсі!

Дякую!
Отже, в силу побажань Ви вірите.
Як і в силу написаного.
))

Той випадок, коли техніка виконання переважує зміст. Чудово написано. Напевно, краще за всі тексти цього конкурсу. Якби це не було фантастичне оповідання, можна було б йому дати 10 iз 10. Поява прибульця – суто антуражний прийом. Це могло би відбуватися де завгодно, без використання телепатiї та iнших фант. приколiв. Тому це просто гарна замальовка. Але хотілося б чогось iще, якоїсь теж фантастичної iдеї.
Удачi на конкурсi!

Перевертень. Класичний. Короткий, але при цьому викликає багато питань. Нащо ГГ така сварлива жінка-андроїд? Якщо це підсвідоме почуття провини, то чому вiн тепер од неї відмовився? Тобто мотивація його вчинків відсутня. Герою можна було би зіграти в піддавки та відповісти андроїду на запитання. Цього теж немає. Взагалі важко сказати, про що це оповідання.
Удачi на конкурсi!

“і сотник гордо розправив плечі, немов був кошовим чи, принаймні, гетьманом”.
Хіба не навпаки? Влада гетьмана не бiльше, нiж у кошового? Тому логічніше “немов був гетьманом чи, принаймні, кошовим”. І там, де про брови – напевно, кошлаті, а не кущисті…
Так од чого тепер працює млин? Від перпетуум мобіле?
Хотілося б дізнатися про подальшу долю героїв, хоч розумію про обмеженість об’єму.
Персонажів, як на мою думку, в цьому оповіданні забагато. Хоча найбільш колоритним та загадковим уявляється французький чаклун.
От сотник, який мало не перестрибнув браму – отже він вдарився, а може, й покалічився? Ні. Якось тут не чітко…
Ідея, так розумію, полягає в тому, що все тримається на мрії. Можливо… Очікувано, що щось саме з тим вітряком станеться. Але те, що він… тут має бути спойлер. Ну, це вже взагалі фантастика. ))) Скоріше думала, що вітряк спалять.
Загалом сподобалося, тільки більше нагадує не Шеклі. Це Гаррісон чи навіть славнозвісні “Ми – Гогбени” пана Катнера.
Удачі на конкурси!

Менi сподобалося, бо разом смiшно i страшно. Тільки це не Шеклi. Твiр бiльше нагадує Лавкрафта.
Успіху на конкурсі!

Щось у цьому присутнє релігійне. Менi таке не до вподоби. Бабця мовби виписує собi індульгенції. Прокляне когось – напише, та знову прокляне. Я вважаю, що нiчого в неї не вийде. Неможливо власні гріхи закопати в землю. Не допоможе. Тобто ідея зрозуміла, проте я її не підтримую.
Удачi на конкурсi!

“-Тату, а ти, взагалі, справжній?”
Тобто вiдразу ясно, що несправжнiй.
Якi варіанти? Примара, тварина, робот? Робот! Це ж конкурс оповідань на пошану пана Шеклi. Далi тільки шукатиму підтвердження цьому. I знаходжу.
Так у чому полягає ідея? Не можу сказати. Ось хлопчика шкода – знову лишився без батька.
Успіху на конкурсі!

Авторе! Я теж хочу таку траву!
Удачi на конкурсi!

Шеклі багато не буває. 🙂

Єдине питання – до чого роботи? Якщо iдея полягає в членоп… тобто в гендерної рівності, треба було вiдразу приголомшити ГГ. Вважаю, що перша половина оповідання – зайва. Удачi на конкурсi!