Коментарі

Зіркохід, дякую за відгук! Візьму до уваги ваші зауваження!

От чого, як на мене, не вистачає цьому оповіданню – це гачка. ГГ робить все не через якийсь виразний мотив (врятувати себе чи когось, терміново вирішити якусь серйозну та невідкладну проблему), а немов би просто так – від нічого робити.
Через це інтерес читача, що спалахує після першого яскравого речення, швидко гасне і всю перу половину оповідання йде якась нудотна битовуха. Взагалі це проблема багатьох фантастичних оповідань, коли воно перетворюється просто у “перегляд-дослідження” світу, створеного автором (“А тоді я побачив оце, а потім зробив оце, а потім ще оце і т.д.”) без якогось загального напрямку чи смислу. Але особливо це проблематично для коротких оповідань, які мають читатися на одному диханні.
Замість рухатися вздовж якоїсь одразу зрозумілої смислової лінії, сюжет повзе “від точки до точки”. Типу ну от купили робота, тепер будемо думати, що йому робити, ну ось зробив це, тепер спробуй іще оце. Ну не можна коротке оповідання перетворювати на таку “оглядову екскурсію” без певної цілі!
І що ми знаходимо в результаті цих блукань? Досить стару і банальну ідею, що роботи можуть робити все замість людей – навіть ходити на побачення замість них. Єдина свіжість тут, що робот йде на побачення не з дівчиною, а також з її роботихою))
Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? 🙂
ГГ теж якийсь дуже невиразний (чи може нецікавий), з описаного я його характер не побачив.
Але принаймні мова дуже гарна, легка. Гумор є)
Шеклі мабуть би посміхнувся 🙂

Це дуже класне оповідання! Дяка!

Мій відгук протилежний до попереднього. Деталі з роботи програмістів дійсно числені, але мені не вистачило відчуття, що автор розуміє про що пише. Виглядає досить кіношно-фентезійно, коли два основні розробники не лише втрачають контроль над системою, яку самі ж розробили, але навіть не розуміють, що з нею діється. Так само, як і Г.Архітектор, який створював компанію начебто для лікування хвороби, а вийшла комп’ютерна симуляція. Або ще роботи, які автоматично завалюють вхід на віки вічні))
Ідея створення людьми нового Всесвіту – зі своїм раєм, землею та пеклом, де люди будуть Богами – теж, м’яко кажучи, досить не нова. Особливо, бородатими штампами типу яблуні. Так само як і перевантаження свідомості у віртуальний простір (не копіювання, зазначу, а саме переносу – мов би це переселення душі).
Ще викликає деякий подив, що ГГ так легко прощаються з реальним життям заради віртуального. Якось мені здається такий крок здається аж занадто швидким.
Але для конкурсу гумористичних пародій цілком непогано.
ПС. До речі, а чому у гол.героїв імена давньоримські?

Історія – вищий пілотаж!

Круто. Може, й не Шеклі (а взагалі Воннеґут, скажімо), але круто. Витримано, гостросоціально, – клас!

Гарна історія!

І що?

🙂

Це не завершене оповідання. Як коментувати? Пише автор добре. Але без фіналу читати нецікаво.

Фінал все спортив.

Зіркоходе, дякую за коментар!
“Написано гарно, проте місцями йде звичайне переповідання подій” – нажаль, довелось вбити декілька діалогів 🙁
“Начебто штучні алмази вперше синтезували ще в 50-х роках минулого століття у Швеції, а в 60-х – і в нас, причому випускати їх почали в промислових масштабах.”
Саме так, до того ж штучні алмази вже навчились робити такої ж високої якості, як і натуральні, але вартість штучного виготовлення залишається високою, зараз частина синтозованих алмазів на ювелірному ринку близько 2% і вони не складають небезпеки для цін на натуральні. Але очікується зниження їхньої вартості за рахунок вдосконалення технологій. Але хто зна – може дійсно паралельна реальність 🙂

Депресняк і точно не Шеклі. Оповідання, як текст – на рівні.

Круто. Так виразно вийшло, що хочеться побачити по цьому творові комікс або короткометражку.

Гуглом не користувалась, просто живу в центральній Україні, так що якщо носом не тикнете навіть не знаю де тут русизми, звеняйте. Ідея: рано чи пізно доведеться побороти своїх демонів, мій прокол що не зрозуміло.
Всім дякую за відгуки!

Саме тому ці андроїди – вже не повністю люди. Без наказів людей і необхідності дбати про їх здоров’я, андроїди будуть сахатися від кожної небезпеки. Але і при лімітованому ризику все одно врахувати всі небезпеки не вдасться, тільки до якоїсь ітерації. Саме тому герой (і автор) надіється, що на кнопку тиснути андроїди не будуть через велику ймовірність шкоди, а відправлення до сусідньої галактики вже є меншою шкодою. Персонажі-люди пригодницької літератури, також якось розуміють, де дурний ризик, а де подвиг? Якийсь незбагненні розрахунки у їх голові миттєво проносяться, коли плигають у прірву когось рятувати або просто з даху за компанію? По андроїдам просто запропонував ось таку методику. Бо інакше у андроїдів ніякого в таких умовах не буде ризику: ні розрахункового, ні звичайного.

Тема про реальність як симуляцію обіграна незле, оригінально. Але читати численні деталі з роботи програмістів нуднувато. Непричетному мені, принаймні :-).
Удачі на конкурсі!

Непоганий твір, але сумний і депресивний. Саме те на сон грядущий :-).
Удачі на конкурсі!

Даруйте, але так і не збагну, що я оце допіру прочитав. Написано гарно, ще б утямити, про що і навіщо. Ну, хай пощастить іншому, як співав Висоцький :-).
А бровасті очі та молоде і пукате парубійко – це щось. Із чимось :-).
Удачі на конкурсі!

“і тепер андроїдам за нової умови потрібно буде вичисляти, як один раз ризикувати таким чином, щоб вижити і ще дев’ять разів зовсім не ризикувати”
На мою думку, ризик і розрахунок – дві різні речі. Вони не сумісні. Якщо ти все порахував і знаєш заздалегідь, як уникнути небезпеці, це вже не ризик. І навпаки. Коли людина відчайдушно кидається в таку прірву, що при розумі ніколи не полізе – вона не замислюється, а робить, а тоді вже думає. Це наш клієнт, персонаж пригодницької літератури. 🙂