Коментарі

Добре. Детективи не дуже мені заходять, але добре. Успіху!

Оповідання написане непогано, проте занадто передбачувано: те, що герої помруть від голоду – це до тарологині не ходи, а от ні саспенсу, ні твісту так і не трапилось. М.С. Мазл влучно зауважив, що спроба з’їсти померлого (доволі типову для такої ситуації) докрутила б бодай якийсь горор-елемент сюди. Також мене здивувало, що ГГ досить довго як для людини, що голодую, зберігав досить ясну самосвідомість. Автор почав розповідати у щоденнику про симптоми голоду, замість демонструвати їх через розфокус свідомості та периферійні думки, що також додало б напруги.

P.S.: в США використовують формат дати MM/DD/YYYY, на крайняк ISO, але не європейський.

Авторе, ваші відповіді роблять тільки гірше. Якщо не бажаєте аби вам щось писали про ваші твори – тримайте їх у столі разом з вашим медичним дипломом, бо схоже там їм обом і місце

Оповідання написано вправно з точки зору громотності та сторітеллінгу. Героїня, хоч і типова, але належно прописана. Сподобались назви Завад: вони звучали свіжо у сетингу космічної опери. Чого ж забракло, то це нетипового конфлікту, та й відступ Наума лишає легке розчарування. Але оповідь хороша.

Звісно, я не автор, але запропонував би замінити Сонце на Зірку В231, а Землю — на планету з подібною технічною назвою. Це дозволить логічно додати інші деталі: пояс астероїдів, відсутність зв’язку, раптові спалахи зірки. Таким чином, це виглядатиме як колонія на тероподібній планеті, яка загине від спалаху рідної зірки, якщо не…

Звісно, це лише моя думка, але так, на мій погляд, буде ліпше.

Нагадало оповідання про роботів Айзека Азімова. Є інтрига і цікаве пояснення, що ж то сталося з роботами, з іронічним нальотом. Окремо слід похвалити, що автор цілком реалізував свій задум у невеликому обсязі тексту.

Ні, ну робити головних героїв драконами це читерство. Всі люблять драконів : )
Автору явно забракло місця додати якийсь ширший фінал на один-два абзаци. І роль зниклої-віднайденої Іти майже нульова, порівняно з двома головними героями. Зате відповідність темі конкурсу 100% і є якась оригінальна світобудова. Ідея, що чим менше лишається лдей, тим сильніші вони стають, досить оптимістична. На їхній планеті треба лишити напис для ворогів “Не лізь – уб’є”.

Дуже цікаво. Чимось нагадує одну з серій “Чорного Дзеркала”. Чи навіть не одну. Особисто я також думаю що людину людиною робить і hardware і software. Однак чи вважати істоту без чогось одного живою – питання відкрите.

Що ж, це дійсно хороше оповідання. Хоч концепція не нова, от тільки акцент у ній актуальний як ніколи для нашої буденності. Мені це нагадало не тільки “Прибуття” та росіянську експансію, а радше китайську (бо хто вивчав їхню історію та культуру в курсі, що то ніяка не “альтернатива” Заходу) і “Проблему трьох тіл” Лю Цисіня (хоч там ця гіпотеза, наскільки пам’ятаю, не застосовувалась). Гадаю, другий тур оповіданню гарантований, а там – хай переможе найкраще 😉

Цікаво, але трошки допрацювати варто. Якось забагато питань без відповідей. Чого екіпажу двоє!? Ті двоє довгожителів, сподіваюся дуже дорогі біороботи які є спарвжніми громадянами землі. Тоді ясно нащо телепорт. А в гібернації весь цей час негромадяни, чи злочинці? Сподіваюся планета носить імʼя – Нова Австралія?

Історія дивна, але гарно написана. Сподобався і гумор автора, і впертість персонажа. Посміхнуло

Я завис на першому реченні.
Але техномагічна лікарня це таки щось оригінальне і назва заінтригувала. Хотілося б побачити якесь рішення щодо клонів і деталей становища головного героя. Бо внутрішній конфлікт в нього є, а проявів цього конфлікту бракує.

Дуже добре, чудово раскручений конфлікт, першокласна робота з обʼемом, оповідання саме такого розміру, як має бути + насичене науковими приколами, прям те що треба. Один з моїх фаворитів наразі.

Сумбурно і незрозуміло. Читається важко. Частково через сумбур і хаос, частково – через стиль написання. Історія здається висмикнутою із чогось більшого за обсягом, а після того – порізаною, щоб вміститися у конкурсні вимоги.
Окремий біль – пунктуація. Розділові знаки, здається, розставлені у випадковому порядку: десь зайві, десь не вистачає.

Не втримався, пробачте “Електроди ми не вживляємо, це вже в минулому” нагадало з класика “питкі і казні це не наше діло” і далі все його голосом читалося.

Було кумедно спостерігати як репліки все довшають і довшають, з’їдаючи місце описів і коментарів. В автора ж було ще 4500 знаків, цілком можна було дописати.

Не втримався, пробачте “Електроди ми не вживляємо, це вже в минулому” нагадало з класика “питкі і казні це не наше діло” і далі все його голосом читалося.

Печальна і жорстока історія, все як у житті, а темі конкурсу відповідає більш ніж цілком. Хоча, також проглядається посил, що як би не було важко, але люди продовжують жити і виживати, даючи шанс як не собі, то хоча б своїм нащадкам. Удачі на конкурсі!

Коли зайшло про агресивну кисневу атмосферу, стало ясно, що 113-3-1 – це Земля. Ну й тема, що люди такі-сякі погані в галактичній спільноті затерта ще десь із 50-х років. Мова хороша, розвиток дії є, але інтрига зникає вже на початку.

цікаво, це в мене мозок зіпсований, чи всі читачі з першого погляду розклали ЦБД на Центральна База Даних?