Коментарі

Звірунька-бурмотунка, краще б ви промовчали..
По-перше: Обсяг оповідання: від 8 000 до 15 000 знаків з пробілами. А отже, те як би Ви зробили можете викинути в смітник, бо не вистачить символів.
По друге: “Рожева колючість самотності ” про природу реальності, людський зв’язок та прагнення до знань.
По третє: “Пластичність думки” про складність людської природи, межі медичного втручання та ціну “норми”. Ідея зовсім не співпадає.

Ви зовсім не розумієте наукову фантастику та її основні відмінності від інших жанрів фантастики. Ідіть читайте романтичну фантастику з Вашими “емоціями” , “сумнівається” і іншою балабольщиною. Це саме стосується і користувача “canzano”.

П.С.: Користувачі які не шарять в літературі, краще не пишіть зовсім свої повчальні коментарі, щоб не позоритися в моїх очах. Дякую.

О, привіт класикам української літератури! Але тут все склалося трохи щасливіше 🙂 Загалом, твір сподобався. Звісно, є купа моментів, в яких сюжет рухається виключно авторською волею, “бо так було потрібно” (і всі ці моменти легко виправляються редактурою), але в цілому оптимістична і добра історія вийшла. Дякую за неї та бажаю успіху на конкурсі.

Текст трохи не вичитаний і потребує редагування, але майстерно прописане “тихе очікування апокаліпсису” з боку маленької людини мені більше сподобалось, аніж більшість пожирань землі чорною дірою, загадковим вірусом або ж суперкомпьютерне повстання
Єдине, сумніваюсь, що саме астероїд було б видно на небі, навіть великий. Комети видно, бо вони тануть, і “відсвічує” газ навколо них

Дякую за відгук!

Все ж наслідок втиснення оповідання більшого обʼєму в обмеження по символам дається в знаки. Це була надзвичайно цікава вправа, однак довелось обирати, чим жертвувати, як у задачці з трамваєм 🙂 Розвʼязка хитровикоханого плану матері пішла на максимальне прискорення.

Сподіваюсь, що це не надто зіпсувало загальне враження про оповідання.

В том-то й річ, Дано…

Каконічне закінчення оповідання:

“Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.
Воно було спочатку в Бога.
Усе через Нього постало, і без Нього не постало нічого, що постало.
У Ньому було життя, і життя було світлом людей.
І світло в темряві світить, і темрява не охопила його.”

Милота. І кінець про таксидермістів-деміургів – цілком приваблива ідея.
Доля дівчини – яка вже є, для фіналу класно зіграла.

Насичено. Цікаво. Але і розгрібати смисли та повороти сюжету за таким огромом важко. Вам не позаздриш на читача.
І сам у кінці не розібрався.

Розумію, про що хотів написати автор – роздуми про те, що і як воно буде, коли виходу немає, і тому варто видихнути і прожити залишок життя так, як хотів. Але, на жаль, ці роздуми викладені досить ще, скажемо так, непевним стилем. “очі розбігалися від краєвиду”, “мимо, кремезний, але неймовірно добрий чоловік”… В цілому, я бажаю автору в жодному разі не кидати писати. Все вийде, якщо не кидати мрію. Навіть кінець світу зупинимо 🙂

Дуже й дуже непогано)
Можливо, ще трохи редагування, і буде геніально. Бо в оповідання такий шалений стиль і темп, що коли іноді зустрічаєш підряд кілька звичайних реченнь із постами образами, то висмикує зі світу.

Отже, вибачайте, авторе, що зараз буду повчати, але то з абсолютно добрими намірами, а значить мені можна 😉
До змісту оповідання в мене претензія хіба до лікаря, який роздає поради щодо сімейного життя… такий собі психіатр))
Звісно, можна поправити діалоги, зробити більш життєвими, більш художньо подати наукову інформацію, але.. на мою думку, це не врятує, треба перебудовувати все з фундаменту.
Подивіться на оповідання рожева колючість самотності. Ідея на 100% співпадає з вашою. Наукова складова там на рівні дитсадка: вчені не можуть винайти клітку фарадея, потім здогадуються зробити шапочку з фольги, але носити не постійно. Із точки зору психіатрії, підозрюю, все так само сумно. Але яка естетика, який стиль, як співпереживаєш персонажам!..

Біда в тому, що це літературний конкурс аматорів. Тут тобі чорна діра в центрі землі заблукала, там пси-промені, тут астероїдів на орбіті як спітнілих мужиків у маршрутці в годину пік… і якщо раптом буде толкова інформація, то все одно серед дтячих фантазій вона сприймається скептично, як окпіпаста вікі чи чатботу. Я б із задоволенням вислухала цю історію від Сапольскі, але під час читання не бачу вашої бороди та окулярів, і запис не у Стенфорді…

Що я б зробила, якби хотіла розкрити цю ідею. Спочатку показати, який Андрій крутий чувак, ми повинні полюбити його та його особливості. Нарпиклад, почати сцену із сексу втрьох, і лише потім на прийомі в психіатра показати, що одна дівчина (хлопець?) уявні. Показати стервозну дружину, яка каже, що Андрюша хороший, тільки оцю його уявну коханку відріжте. Покажіть лікаря, який бубнить оцю інформацію, яку ви хотіли донести, як ГГ сумнівається, допитує чатжпт, а той несе якусь дичину тощо. І лише потім ми побачимо трансформацію героя, який вилікувався, але втратив частину себе. А у вас спочатку ми бачимо воза із інформацєю, яку ми не можемо оцінити за якістю, і лише потім заходить кінь, який тягне того воза
Удачі на конкурсі)

Погоджуюсь. Звісно, всі люди сприймають будь-який твір крізь призму власного досвіду, і цілком окей, якщо хтось таки чогось не розуміє в задумі автора, чи інтерпретує хибно. Кожен автор вважає задум свого твору чудовим (а інакше, який сенс взагалі писати, якщо задум навіть для автора такий собі). Втім, проблема якраз в реалізації, бо якщо читачі кажуть, що не зрозуміли твір тому що Х, це все ж означає, що хай який ідеальний задум, автор не зміг передати своє бачення читачам, до чого врешті і зводиться мета твору. Тому це проблема автора. На жаль, бо і мені також відверто бентежно, що моє оповідання теж може підкачати за рахунок недосконалої реалізації.

Парадокс мандрів у часі. Дуже багато написано та знято. Питання задані, відповіді надані.
Інтерпретація добра.
Успіхів!

Ну, про безвиграшний сценарій я не згадував: він тут дійсно виражений прекрасно.

Просто саме те, що це антропомрфні таргани – це для мене сюрприз. Я витрактував оповідання як переосмислення нашого світу крізь призму тарганів, звичайних тарганів 🙂

Цікава інтерпретація програмного коду. Аби розібратись треба перечитувати.
Удачі!

Як для мене тема занадто об’ємна та глобальна для мініатюри. Ідеї квантової “єдності”, думаю, ще довго будуть трендом у науковій фантастиці, але… У вас хороше оповідання, але воно не несе нічого нового тому, хто вже достатньо знайомий із жанром. Ідеї про пошесть, яка захоплює свідомість всіх людей трохи менше років ніж самій свідомості. Якщо біблейним бісам дати приставку квантові, то вони новішими не стануть.
У вас дуже багато описів того, як умовна Джинс перетворюється на Фенікса, оці очі, які світяться — це все суто фентезійна основа. Замість чергового коміксу про квантового мері сью, але без красивих малюночів, я б хотіла почитати про якийсь один маленький аспект, але дуже круто розкритий. Наприклад, з т.з. ШІ військового супутника, який стежить за цією станцією та має знищити її в разі чогось тощо. Не стримуйте свою фантазію)

Красива пара: ідеальна ПрезиденткаШІ та її партнерка))) Просто красива.
Беру в колекцію.

Добре. Але є одне зауваження, яке просто не давало мені спокою: бензопилою неможливо різати металеві двері. Для цього потрібна болгарка.

Я знаю це напевно, бо сам пробував. 🙂

Взагалі доволі кумедне оповідання. Шкода, що до теми конкурсу не має жодного стосунку

Ну, якщо саме так, як хотіли, то тоді я ще не зміг зрозуміти репліку “Пробач, але ти живеш в кращому зі світів”.
В тому сенсі, що я не зрозумів, за який інший він кращий. Але не думаю, що це важливо 🙂