Коментарі

Справді красиво написано навіть поетично, проте якось недотиснуто.

Гарний текст, прочитав із задоволенням. Помічниця — це якийсь програмний артефакт? У Матриці були подібні — ті, кого потрібно було вилучити, але вони потрапляли до Меровінга. А ця президентша — часом не його красуня-дружина після сотого апгрейда?

Є лише одне зауваження. Один професор сам утаємничено не зміг би побудувати такий складний та ресурсозатратний “ковчег”
Дякую. Було цікаво.
Удачі на конкурсі.

Навіщо це тут?
Гарний текст у тематичному конкурсі міг би стати переможцем. Проте тепер цей текст засвітився у відкритому доступі на конкурсі фантастики, до якого не має жодного стосунку.
І де тут бодай якийсь сценарій? Ах… писати тексти в тему конкурсу, то ниньки не комільфо.
Фантастичне припущення особисто мені огидне — непереборно віє знеціненням старань реальних людей.

Ок, романтична фантастика, я чув, що автор це любить

Відблиски ритуального вогнища танцювали на стінах древньої Зали Коментарів. Олена зіщулилась, спостерігаючи як її коханий Артем, прикутий до Трону Критики, безпорадно вдивлявся в скрижалі з висіченими словами ненависті.
— Приведіть наступного автора! — прогримів Верховний Коментатор, чиї пальці, загартовані десятиліттями друкування токсичних зауважень, виблискували в напівтемряві. — Згідно з Кодексом Літературного Скорення, автор Артем віднині належить Сфері Безжальної Критики!
— Ні! — крикнула Олена, виступаючи з натовпу. Її серце розривалося від болю, коли вона бачила, як з кожним новим коментарем очі Артема все більше тьмяніли. — Він не заслуговує на таке!
— Не втручайся, дівчино, — прошипів один із жерців Ордену Редакторів. — Такою є споконвічна традиція. Кожен, хто наважується опублікувати свої думки, повинен пройти через Випробування Коментарями.
Олена відчайдушно кинулася до Артема. Його погляд був порожнім, наче кришталева куля без магії.
— Артеме, ти мене чуєш? Згадай, як у тобі горів вогонь!
— Боже, та не потребую я Ваших порад… Ви для мене читачі, а не вчителі…. — монотонно відповів Артем, дивлячись крізь неї. — Коли це закінчиться…. Краще вже пишіть “фігня”, “не сподобалось”. Невже так важко?
— Але я любила тебе за те, як ти відчував цей світ! — сльози котилися щоками Олени. — Як ти відчував мене. Тепер ти дивишся на мене, ніби я… теж збираюся тебе критикувати. Я наче живу з незнайомцем у тілі коханого.
— Надто пізно, — зловтішно посміхнувся Верховний Коментатор. — Його душа вже поглинута Виром Обурення. Він не здатен думати ні про що крім чужих оцінок своєї творчості.
— Але, Верховний Коментаторе, — відчайдушно благала Олена. — У ньому зникла його пристрасть, винахідливість! Він вже не має цікавих ідей, з ним нудно. Де той Артем, що захоплювався світом та мною до нестями?
Раптом Олена помітила давню руну на підлозі — символ Давнього Мистецтва Ігнорування. Легенди стверджували, що колись давно творці могли захищатися від коментаторів особливим закляттям.
— Артеме! — вона схопила його за руки. — Послухай своє серце, а не їхні слова! Твоя історія — це ТИ, а не вони!
У глибині порожніх очей Артема з’явилася іскра. Олена швидко намалювала руну на його чолі стародавніми чорнилами.
— Що ти робиш?! — заревів Верховний Коментатор, але було пізно.
Кайдани Критики розсипались, і Артем, моргаючи, ніби прокинувся від довгого сну.
— Олено? — прошепотів він, і його очі знову засяяли тією божевільною пристрастю, яку вона так любила. — У мене є ідея для нової історії… Про дівчину, яка врятувала світ від тиранії Критиків…
— Тікаймо! — вигукнула Олена, і вони разом вискочили з Зали Коментарів під розлючені крики жерців, у світ, де їхні історії належали лише їм.

Де тут лайки ставити під постами..?
*Жує попкорн
Нє-нє-нє, котик навіть близько не збирається читати твір. Я шо лох, вестись на таке знецінення та затикання рота. Де ж таке видано, щоб коментаторам намагалися прикрити рота і заборонити сра… висловлювати свою думку… страшне, сумне та політичне
*Сьорбає колу
Ал явно пише цікавіше принаймні контратака автора слабесенька — не оригінальна, аж журбинка…

Боже, та не потребую я Ваших відповідей… Ви для мене оповідання, якому треба виставити оцінку….
Коли це закінчиться…. Краще вже пишіть “дякую за коментар”, “врахую”. Невже так важко?

Загалом – сподобалось. Було цікаво читати та спостерігати за розвитком подій. Але фінал (найймовірніше через обмеження по символам) відчувається дещо поспішним і скомканим. Останній абзац довелось перечитувати двічі, щоб зрозуміти (і то не впевнена, що вловила задумку автора).
І ще невеличка ремарка: коли ГГ на ім’я Макс у одному реченні «зустрічається» з Марсом – то виникає невеличка плутанина через схожість написання слів

Мені сподобалося, але так, наукова фантастика відсутня повністю. Мінус в контексті конкурсу, але оповідяння гіршим це не робить.

А мені сподобалось. Я завжди мріяв щоб якась каменюка прилетіла по Мордору. Сподіваюсь є продовження де саме такі параметри і заклали в зонд.
Хороші діалоги, дуже реальні. Текст читається легко.

Тут можна було б поприскіпуватись до деяких речей (в принципі, це вже зробили вище), але не буду. Оповідання сподобалось. І те, як написано і те, про що написано. Тому просто подякую автору (авторці) за гарну роботу

— Гаврилюк, — автор намагався зберігати спокій, — По-перше Ви не лікар, а пацієнт Ал. По-друге дозвольте мені вас запевнити, що моя амигдала чудово справляється з потоком… е-е-е… творчих порад. Можливо, це у вас спостерігається гостра форма коментаріальної гіперчутливості, адже ви так переймаєтеся моїм емоційним станом? Можливо, вам самому потрібна окулярна оклюзія та чай з медом? Хоча вважаю, що у формі клізми це буде ефективніше. Ви вже й так звикли.
Санітари! Можете забирати цього “лікаря” та везіть наступного.

Я читав і подумки уявляв Його Горобейшество з Гри престолів — центральна частина дуже нагадує його. Загалом текст читається легко та цікаво. Мені сподобалося.

Просто прекрасно, кілька разів сміявся у голос, а кінцівка ну просто неймовірно мила! Герой дуже класний, такий, щоб кожний міг себе з ним співставити, бо всі ж ми себе іноді почували найбільшими в світі невдахами і приреченими на друге місце)
Надихаюче і сильно, дякую вам.

Прикольна атмосфера, гарний стиль. Трошки муляє момент з тим, як ГГ почав розмовляти з бактеріями. Ніби вони завжди були достатньо розумними, щоб розуміти людей. Хотілося б якогось пояснення, наприклад щоб ГГ якось їх вдосконалив, щоб вони стали більш тісною колонією і завдяки цьому могли обробляти складну іформацію (щось типу бактеріальної нейромережі).
Стосовно вирішення проблеми: із тексту враження, що бактерії вирішують, кого їм заражати. То ж нащадки зараженого людства можуть бути здоровими і все повернеться як було.

— Я б порадив вам, негайно застосувати окулярний оклюзійний механізм, — лікар Гаврилюк поправив окуляри і серйозно подивився на автора. — У вашому випадку спостерігається гостра форма коментаріальної гіперчутливості з супутньою реактивною нейрокритикофобією.
— Що це означає? — автор розгублено кліпнув очима.
— Простіше кажучи, — лікар Гаврилюк зітхнув. — При тривалому впливі деструктивних коментарів відбувається надмірна активація амигдалярного комплексу з одночасним пригніченням функції префронтальної кори. Це призводить до каскадного вивільнення кортизолу та авторської невпевненості.
— А це небезпечно? — стривожився автор.
— Ще й як! — лікар Гаврилюк схилився ближче. — Надмірна експозиція до читацьких коментарів може спровокувати гострий синдром творчого параліча з подальшою деградацією наративно-креативних структур мозку. Патогенез розвивається блискавично: спочатку виникає гіперактивація рецепторів самокритики, потім — інгібування нейромедіаторів творчого натхнення, і нарешті — тотальна блокада фантазійно-імажинативних шляхів.
— І що ж робити? — прошепотів автор.
— Окулярна оклюзія! — рішуче відповів лікар Гаврилюк. — Заплющте очі, уникайте коментарів щонайменше 72 години і приймайте тричі на день чай з медом. Через тиждень нормалізується баланс авторської самооцінки, а рівень творчої дофамінергічної системи відновиться до оптимальних показників.

Накручено. наверчено, а в результаті – набір напівзв’язних думок ГГ. Це скоріше синопсис твору, ніж сам твір. Чи може трейлер?.. Так, скоріше за все трейлер, в якому показано найвидовищніші моменти, щоб зацікавити аудиторію. Тому і розуміння подій він дає рвіно стільки, скільки дає трейлер.

Боже, та не потребую я Ваших порад… Ви для мене читачі, а не вчителі….
Коли це закінчиться…. Краще вже пишіть “фігня”, “не сподобалось”. Невже так важко?

Цікаво, на кого з мерів це була аллюзія? Але якщо серйозно, то по-перше: науковою фантастикою тут і не пахне; по-друге: твір завершився буквально на півслові. Ніякої конкретики. Складається враження, що автор придумав круту фразу і підігнав під неї всю логіку твору. А коли фраза вичерпала себе, вирішив далі не дописувати. Хоча навіть речення про те, що “хтось заходить в тронну залу і ти піднімаєш на нього сліпі очі” було б кращим фіналом, ніж те що є.

Я не бачу жодних передумов для того, щоб події отримали розвиток як у творі. Вточню: я маю на увазі саме момент пандемії. В творі немає підстав для того, щоб все завершилось за один день. Жоден вірус не розповсюджуюється і не мутує з такою швидкістю. Виходить, що бактерії-друзі ГГ вже давно планували підкорення людства? Чому тоді немає ні натяків на це, ні пояснень, як саме це відбулося. І ГГ, який все життя йшов проти системи, боровся з усім світом, раптом просто отак взяв і склав лапки? Це тільки для того, щоб відповідати темі конкурсу?