Коментарі

Дуже круте оповідання, плюс тема доволі незаїжджена, зходу згадаю лише фільм “Дитя людське” та оповідання Джона Віндема “Consider Her Ways”, та й то, там було вимирання чоловіків, а не втрата здатності розмножуватися. Успіхів на конкурсі.

Хороше науково-фантастичне оповідання. Наче прочитав американських класиків.

Хороше оповідання, хоч і важке за змістом. Із зауважень буде хіба що нерозкрите питання транспорту для залишених.
Авторе, продовжуйте у сай-фай, це жанр, у якому Ви можете писати про будь-що, про будь-кого і про будь-коли, що безмежно розширює простір творчості.

2 Скіф-горлач? дякую за ваші пояснення
Так, люди живуть у мушлі і заперечують все що поза нею

2 М’яка Лапка ваші зауваження може правильні і справедливі, але ви не врахували:
1. це фантастика
2. це майбутнє
3. це інша планета (Марс)
4. там тоталітарний устрій.
5. через тоталітаризм там свавілля.
6. в колонії закони пишуть так як їм зручно і виконують так як зручно /або не виконують
7, Ці натяки ПІДКРЕСЛЮЮТЬ абсурдність устрію колонії -так само як “Процес” Кафки

Добре написано, є цікаві моменти, але нажаль суть в тому що замість того щоб показати мені історію яка приведе мене до думки в кінці, мені показують наскільки ця думка важлива а потім в кінці проговорюють її. Це теж працює, але звʼязок слабкий. Якщо видалити останні два абзаци то допросити написати десять авторів кінцівку, всі напишуть щось що повністю вкладається в канву та логіку оповідання, але це все будуть різні думки. Якщо предметно, нема натяків на те що проблеми йдуть саме з невірної оцінки наявних ресурсів, недовіри до наукових методів, це просто проговорюється в кінці.

Текст написаний дуже класно, читати одна задоволення. Як людина, яка нещодлавно підхопила кишковий грип, оцінив опис нудоти. Я бачу це як оповідання-мораль, де є думка в стилі “Робити Х – це погано” чи “Робити Y – це добре”. Я таке не дуже люблю бо воно зазвичай в лоба та як й усяка мораль, одноклітинно та сліпо до аспектів. Але тут все працює прям як треба, є повороти сюжету, написано класно, читати було приємно. Точно в фаворитах в групі.

Я чесно заплуталася у персонажах( А це погано, бо оповідання хороше…було…до моменту як Орест все розповів нашому герою. А далі прям зовсім не хороше оповідання. В сенсі, нашо розповів? шоб шо? Якщо в кінці ми бачимо Ореста який націлився керувати аж двома світами, своїм і людським на Землі. Тому навіщо вбив свого батька?
Ех. А починалося все так добре…

Дуже добре. Всього вдосталь: лору, деталей, емоцій. Історія завершена і збалансована.
Якась дуже потужна група. Забагато претендентів на десятку.

Ахаха, забавно. Класний зарис, читати було цікаво, були свіжі для мене ідеї та приколи. Хоча нічого не відбулось по-факту, а це скоріш переказ в стилі “ну ось така ситуація”, вийшло це подати так що я задоволено прочитав цей межгалактичний горор та хотів би ще.

не зважаючи на відсутність діалогів читається досить нормально. І твір хороший, єдине в самому кінці – вже через 18 годин знайшли рішення? так швидко? скільки років билися і не знайшли а тут так швидко знайшли)

Більшисть творів, яки написало людство, написані у минулому часі, тому що це натуральний час, в якому ми звикли чути історіі. “Я пішов в магазин, а там було закрито, то я пішов в інший а там яєць нема”. Але це тільки форма, в якій ми подаємо історії. Коли істроії видумані, вони можуть бути в будь якому часі, але нам натурально їх чути в минулому.

Але якщо історія написана в минулому часі граматично, це не означає що вона відбулась в минулому часі. Не дай боже. Коли я читаю історію, я переживаю її як теперешній час. Оповідання яке я прочитав відбулось в минулому. По-суті я прочитав дуже велику експозцію до десяти реченнь. В якіх нічого не відбулось окрім бодрих та пафсоних фраз. Це мене фруструвало. Коля я читаю оповідання, я хочу щоб щось відбувалось зараз. Коли щось відбувається зараз, я бачу людей які щось робюлять, размовляють, я бачу як виглядає їх одяг та кімната (це все є на початку оповілдання). Якщо мені переказують десять років історії, то я не читаю оповідання, я сиджу на уроці. Таке що я прочитав, сприймається як “історія яка відбувається зараз” якщо масштаб загальної істроії та світу настільки великий, що не те щоб описати роки, фізично нема місця. Але тоді головні герої – це безсмертні боги чи імперії, дінастії та цивілізації. Що відбулось в оповіді в цьому плані? Не дуже багато – людство знайшло можливість захистити себе, обмеживши розвиток. І в мене таке саме запитання як в головного героя. І що? Відповіді нема. Якщо це жертва, то я очикую побачити результати цієї жертви для людства – тобто що далі відбулось саме з людством. Якщо цей твір – частина літопису Вархамер 40000, вибачте, я не читав та оцінюю це як самостійне оповідання.

На рівні персонажа – а в чому його гріх, якщо вже все одно Земля не збиралась войювати? Навіщо їм тепер весь цей флот якщо вони вирішили не використовувати його? Після рішення закрити гіперпростір будь яке рішення чи його викорситовувати чи ні теряє сенс для людства. Архонт нічого не змінить. Ну їм пощастило, вони перемогли. Терра все одно зачинена. Тут мені скоріш не вистачає теж сюжету (але його зʼїла істроія світу).

Та якось відчуття що я багато чого прочитав, погрузився, щось відбулось, а в мене ніяких відчуттів окрім запитання “А що відбулось взагалі?” не залишилось

Добре оповідання. Проте кінцівка ніяка) Ви майстерно нарощуєте відчай, поступово нагнітаючи ситуацію. ЦЕ окей. Проте в кінці – нічого. Мені не хватило розв’язки, хоча сам твір дуже сподобався.

А. і ще. Про синтензію, про те що змішалися відчуття і штанга-жовтий-груша – прям дуже класно придумано і описано. рожева самотність, слова запаху шоколада. кайф

Оповідання офігенне, як виконання так і сюжет так і ідея. Мені дуже сподобалсь, прям дуже. Чи не найкраще в групі. Навіть починаю думати, щоб моє не проходило далі в наступний тур, щоб не боротися з вашим))) Проте все ще надіюся що моє скромне оповідання пройде.
Чомусь писали в коментарях що герої голвоні то підлітки…я чомусь цього не відчула. Може десь пропустила? Проте я думала і справді лабораторія і справді якісь дсолідження.
А. і фінал шикарний – я б так само зробила

По суті ні до чого. Відголосок пам’яті.

Мені сподобався задум, але я не відчув цільної картини. Це гостросюжетний твір, який состоїть з чотриох ізольованих частин, які ніяк не впливають одна на іншу, окрім фінальної. Кожна частина сама по собі робить те що треба – тримає мене в напруженні, але в мене нема відчуття що більше частину твору щось відбулось чи змінилось. Особливо з кінцівкою, в якій всі помирають.

Трішки розпишу. Перша частина – Спір. Дуже класний психологічний момент, вони не знають що буде, та через спір я бачу цінності цих двох людей, їх істроію, фрустрації, надії, відчуття правильного, що важливо. Чи вліяє це на щось що відбувається по сюжету далі? Ні. Якщо вони не спорили, навіть більше якщо почати оповідання з моменту де вони отримали сигнал, тількеи перенести частину експозиції, в сюжеті нічого не зміниться.
Друга частина – Спуск. Напруга є? Є. Ставки є? Є. Важки рішення є? Ні. Щось змінюється? Ні. Герої міняються, щось визнають чи розуміють? Я не побачив. Маю на увазі, я не зрозумів якій в цій сцені був поворотній момент, який можна переграти по-іношму та якій при чбому змінить сюжет.
Третя частина – На дні. Гостросюжетно та ризиковано. Напряг дуже високий. Рішення таранити батіскаф з сином до якого вони з таким різиком спускались – десять з десяти, дуже круто. Оце момент коли те що вони спасли батискав сина, скоріш випадковість, щаслива. Це не викинути, це працює.
Четверта – Підйом. Ми думали що все добре, а все погано. Та тут я так чекав що тема складного вибору спрацює, всі ці конфлікти з першої частини, напряг, може тут додати ще радіозвʼязок з сином, який теж говорить бросьте мене, а батьки не можуть, дівчина плаче, але вони все ж його відпускають щоб самим спастись. Але ні, вони не можуть спастись ніяк, ні батьки, ні син, ні всі разом, ні окремо. Це було антіклайметік.

Судячи з коментаря (обширного) Влада у вас дійсно добре оповідання. І вперше (навепно) на цьому конкурсі я з ним погодужюсь)
Згадався старий дорий Зоряні ворота Атландита, з Шепердом, Маккеєм і іншими на борту корабля) Рішення божевільні – як там, ідеї виникають під час скрутного положення – як там) Взагалі класний у вас вийшов екшн і сай-фай.
Помітила і відмітила – мем – як я люблю коли все горить)
Власника ящерки звуть – Ранго, як ящерку ранго з мультфільму)

Та і взагалі у вас хороші відсилки. Якби Маккой у вас видавав геніальні ідеї як Маккей, то взагалі розтаяла б) Ностальгія за кращим серіалом мого дитинства)

Прекрасне оповідання. Натягнуто щодо теми конкурсу, проте проходить по параметрам на мою думку.
Боротьба з самою собою фактично – вийшло красиво, образно, і дуже відчувалось при читанні. Відповідно написано гарно

Мені дуже сподобалась ідея, але я б хотів подивитись не текст автора, який пояснює, видвігає гіпотези та категоризує, а на справжніх людей та приклади того, як саме люди реагують на це. Те, щор я побачив опис трьох категорій це ок, але це не відклалось зовсім, бо я не побачив як це на практиці працює та взаємодіє. Інтервʼю в кінці це хоч якась жива людина, але потім це виявлислось що це інформація про світ та роздуми, теорії та нуль твердих висновків, поживемо – побачимо.
До чого я. Окремо мені все після першої чверті – зайве. Ви вже нарисовали картину та я хочу щоб вона почала рухатись, а ви продовжуєте її дорисовувати. І це погано мені, бо насправді всі ці думки, на мій погляд, треба вкидувати натяками, так щоб читач сам їх подумав. Тоді йому буде здвавтись, що він дуже розумний та читає розумну літературу для розумних людей. Але головне мозок читача буде працювати, поки він читає сюжет та йому буде цікаво на всіх рівнях. А з таким текстом думати було цікаво тільки автору.