Коментарі

Тут уже все по факту написали, зокрема, про надто швидкий астероїд, про кліше підслуховування і т. п. Додам до цього, що починаючи з того одкровення про Мультивсесвіт, я нічого не зрозумів, бо все сталося надто швидко. Як там вони помінялися з іншою версією? Чого він такий задоволений в кінці, коли астероїд все ще реальний? Чому на Марсі комусь буде цікаво читати його книжку про… що? Перечитав і все одно не поняв. Ну і дуже муляло оце “друг”, “другові”, “незнайомцеві” – аматорська стилістика, зайві синоніми. Таке-е.

Було складно читати через псевдо другу особу, і я не дуже розумію, навіщо це. Можна ті самі емоції передавати і повністю через першу. Щодо молюсків – я гадав, що буде якесь пояснення, що воно таке, і з цього випливе (каламбур) парадоксальне фінальне рішення, але… всі померли. Тю. Я не кажу, що тут потрібен був повний гепі-енд, але все ж таки вийшло, що мати була з самого початку цілком права, жодних сюрпризів. Їхній спір, до речі, здався ну дуже затягнутим. Їй-бо, я б краще про планету більше дізнався, ніж оцю мелодраму читати. В цілому – середньо.

Було б цікаво поглянути на те, як буде виглядати оповідання після переписування, але я вважаю що іноді текст має не підкорятися правилам, які створені, щоб зробити сюжети “цікавішими”, “напруженішими”, “досконалішими” і так далі. Я думаю, що іноді текст має лишатися таким, яким є, бо він має іншу ціль, аніж як “працювати” в драматургійному сенсі. Навіть якщо через це він комусь буде не подобатися.
Я відчув якісь речі під час прочитання оповідання, я був захоплений, і я залишився з чимось, що не зникне з поверхні моєї свідомості ще деякий час, а потім впаде десь глибше і стане частиною мене. А хіба автор може бажати про щось більше, ніж повпливати на читача? Я щось отримав з тексту. Дякую за це.

Ймовірність влучання астероїда 1,7% — це занадто багато.

Така цифра викликала б світову паніку, обвал акцій, анархію, погроми та повстання. Зазвичай вчені починають хвилюватися, коли йдеться про тисячні частки відсотка.

Взагалі, ідея керувати чиїмось життям — дуже стара. Від грецьких богів до Ісуса з Назарета.

Текст добрий, бажаю успіху!

І це ще Микола Петрович не добрався до буряків і капусти.

Начувайтесь, вегани та сироїди!

Фатально.

Молодість буквально фонтанує впевненістю крізь рядки.

Загалом, текст цікавий, емоційно зачіпає. Чомусь був упевнений, що старенька запропонує купити дитину, адже сам факт природного народження в таких обставинах мав би величезну цінність. Але ніт — так ніт.

Бажаю успіху!

Ну чому ж кепсько? Сам факт, що оповідання вийшло у фінал, випередивши 3/4 інших, — це вже неабиякий успіх!

Математично це 3/4 від найвищої оцінки в школі, тобто 9! Вчитися на 9 — означає випередити більшість і бути серед найкращих. Це дуже висока планка.

А критику я залишу пану Целестію — він полюбляє схеми, арки та кола тексту.

Це, звісно, цікавий концепт — пожертвувати життям дорослого заради новонародженого. Але таке вільне жонглювання людськими життями завжди мене бентежить.

Я не розумію такого вибору та подальшого “щасливого існування” після нього. Це здається бездушним перебільшенням.

Гарний текст!

З мінусів — дуже дивне ім’я Дим. Це щось на кшталт Смауга? Мається на увазі дим від горіння? Чи це якесь справжнє тюркське ім’я?

І ще одне — твіст був надто передбачуваним. 🙂

Але все одно дякую за цікаву історію! 🙂

Дуже дякую, я навіть не подумав, що тривалий голод може відчуватися якось інакше, це дуже корисно! Обовʼязково виправлю цю деталь у наступному драфті)

З власного досвіду можу поділитися спостереженнями про те, що відбувається, якщо не їсти тиждень або навіть два, вживаючи лише воду.

Так ось, через три дні відчуття голоду повністю зникає. Зовсім. Більше того, перший тиждень майже не відчувається слабкість, якщо є хоча б якийсь запас маси.

Якщо ГГ не їв уже тиждень, то, швидше за все, він відчуватиме не голод, а, навпаки, відразу до їжі.

Це не намагання повчати, просто ділюся досвідом. 🙂

Том Самжене, а якщо не перший – то все геть кепсько? Загалом, якщо серйозно, то я пишу менше двох років, а щодо саме фантастики – то це мій третій твір в цьому жанрі. Конкретно це оповідання писала за три дні до дедлайну, без особливих надій на щось, тож, відверто кажучи, дійсно вважаю результат неочікувано гарним. Дякую за відгук)

Читав щось подібне за стилем і підозрюю, що автор має ще один текст на конкурсі. Впізнав за бойовими сценами та незвичними властивостями металу. Хоча, можливо, це лише моя уява малює збіги.

До чого я це… Я б радше бачив у фіналі те друге оповідання, бо воно здалося мені сильнішим. В цілому, і цей текст добрий, але, на мій погляд, не настільки.

Відчувається, що за текстом ховається ціла історія. Пан, бува, не програміст? 🙂

Це оповідання нагадує лакмусовий папір, що викликає реакцію у працюючих за зарплатню. І до того ж майже задурно. У тих хто відчуває себе немов безправними роботами.

Особиста історія, прихована зе текстом.

Проте мені не вистачило ще одного абзацу про права роботів: про 8-годинний робочий день і 24-денну відпустку. 😉

Якщо це ваші перші тексти й ви лише починаєте писати, то результат справді гідний. Навіть чудовий. Цей факт компенсує ті дрібні нерівності, на які можна було б звернути увагу.

Текст заслужено вийшов у фінал. Хоча щоденник та формулювання ріжуть око.

Чи має він потенціал здобути перемогу або потрапити до призових місць — нехай вирішує шановне панство.

Даруйте, але навіщо тут вся ця топорна експозиція через діалог на токшоу? Ну тобто це таке кліше, що аж невдобно про це нагадувати вже. Неприродно, нецікаво, ми нічого не бачимо, тільки слухаємо, “розповідати” замість “показувати”. От правда, набагато сильніше – почати на вечірці і змусити читача через підтекст діалогів, замасковану експозицію в моменті розплутувати, що до чого. Складніше утнути, але незрівнянно краще.

І тільки ми занурилися в сцену – перебивка, знову якісь новини, і далі все дуже розірвано подається, а кульмінація як така відсутня, і як вишенка на тортику – кінцівка відкрита. Сюжету немає де розвернутися, подихати – і справа не в обсязі, ні. Просто некоректно обрана оптика – все подається надто глобально, загально, тож Богдан і Рута стають бовванчиками, підставками під репліки. Тут треба вирішити: або все подавати глобально, через новини або через оптику одного персонажа-оповідача, як у “Все не так погано”, або ж заземлитися на Богдані та Руті, але тоді потрібно дуже ретельно продумати кілька сцен, в яких усе це розгорнути. Сумістити ці два підходи, як тут, на мою думку, невдала ідея, принаймні для такого обсягу.

До речі, сама ідея оповідання – чиста калька з “Прибуття” і за мотивами “какаяразніца”. Нічого цікавого і захопливого я тут не бачу, бо крім очевидного не вистачає нюансів. Щось чекав на крутий текст, а знайшов тільки розчарування.

Дякую всім за відгуки.

Том Самжене, дякую! Хоч я й не знаю, чи це позитивний відгук.

Ванк, дякую за “Основна проблема – твір не вичитаний.”
Орфографічні й пунктуаційні помилки пошукаю сам, а які логічні ви знайшли?
І щодо “Присутня калька” – не погано було б підкреслити, бо я таке й не знайду.

Jogo Deus, я сам у шоці , але життя маркетмейкерів дуже бентежне.

Катерина, дякую за ваші зусилля.

Особлива подяка, звісно, Котику-вуркотику, тепленькому животику!
Дякую, що відзначили.

Дуже дякую всім за увагу до твору та відгуки!

” І я не маю жодного способу попередити Компанію та решту світу про те, що до них наближається.” – але ж якщо існують планети з демократичним устроєм, невже ніде не знайдеться журналіста, який проведе розслідування і покаже, чим є насправді той газилік і до чого він привів на рідній планеті?
Ну і дивно, що люди майбутнього куштували якесь невідоме листя, не перевіривши його складові і як воно впливає організм.

Всьому шановному панству велике ДЯКУЮ!

****Спойлер****
Я щиро радію, що вас зацікавила історія маленьких морквин, які, завдяки добрим людям, стали на шлях самовдосконалення. 🙂

2 Андрію А.
Вчені ще не знають про мутації, що тривають. Морква хрумтить, соковита та солодка. Здається, цього досить, аби бути впевненим, що все йде своєю чергою.

А якщо ні? Ну, на такий випадок є препарат. Вони ж діють за інструкцією. 😉 Ціла державна компанія цим займається. Та й, судячи з тексту, поїздок для контролю всіх цих експериментів доводиться робити чимало.

Але, як ви правильно зазначили, рано чи пізно щось піде не так. І це не залишається за кадром — це відбувається прямо тут і зараз, у холодильнику. Як зазначено на початку, ці процеси поки що помітні лише тим, хто вміє розпізнавати хімічні сполуки.

Ще раз дозвольте подякувати за підтримку 🙂