Коментарі

То що, так і не відбулося маленького кроку ? Але, може, воно і на краще для романтичного археолога)

Плюсую щодо характеристик “мила, наївна і ніжна” для цієї історії. Тут і наратив такий, як казці: ішли роки (переказуємо стисло неважливе, показуємо подвиг одразу).
Можливо, справді, для дітей вона підійде краще, бо у дорослих виникає занадто багато питань і до логіки, і до механіки всього цього діла.

“– Кодекс планетарних досліджень забороняє вступати в контакт з примітивними формами життя, в тому числі і гуманоїдними – сухо процитувала жінка”.

Всмислі?.. Вони ж їх рятувати збираються, хай і прикинувшись богами. Це хіба не контакт?
Я взагалі драми не зрозуміла, а справді, чого Олена Іванівна так упиралася? Усе одно ж буде шоу від “наших” для аборигенів, ну справді, врятували б дівчину – показали б себе раніше могутніми й милосердними богами, у чому проблема?..

Оця штучність конфлікту + загравання з міфологічним мисленням = пафосність над міру, мені так здається. Про те, що вся фабула геть не нова, і говорити нема чого.

Нормальний анекдот, тільки догий трохи. У дусі драматизованих оповідок про життя організму, російською, не пам’ятаю, хто автор, бродили оце цьогоріч мережею.
Пацани з Ідеаріуму справді якісь недолугі, шкода їх.

Що у твору не відняти – він, безперечно, впливає на читача. Ідея Випити Пивка не полишає мене досі.

Яка ж це казка, слухайте, це ж взагалі чорна безнадія.
Візеринка вагалася, чи йти за натовпом – пішла й загинула.
Юрій теж пішов за натовпом – щастям у його житті й не пахне.
Криштуник відірвався від натовпу, політав і вмер – так і не пробудивши нічого в Юрії.
Отака земля, малята. Ніхто не зробив маленького кроку нікуди, всі кроки приречені. Якась жесть.
Піду нап’юся.

У мене той самий сет питань, що й у Птахи, і враження зрештою те саме: ніби це уривок з більшого твору, його кульмінація, а те, що це за люди, як вони сюди потрапили, як Нечай досліджував артефакт і дійшов своїх сміливих висновків, хто йому це все дозволив, бо явно ж він не самотній рейнджер, а на якійсь умовно державній службі (бо мало лі шо, а раптом би воно вибухнуло все тощо) – оце все лишилося в тій частині роману чи повісті, фінал якого/якої ми бачимо.

Поясню, чому мене не зачепила кінцівка. З того, що компанія на конференції шукає інвесторів я так зрозуміла, що це по суті стартап. Насправді, нічого страшного немає в тому, що стратап ще доробляє продукт і вилазять деякі, так би мовити, баги. Крім того аварія на хімічному або іншому небезпечному виробництві завжди може призвести до сумних наслідків. Ще не вистачило розуміння ГГ, який виступає скоріше ілюстратором ситуації, ніж дійовою особою. Проте, потенціал в ідеї безперечно є.

Ну, в принципі, чогось такого від фіналу й чекаєш, адже автор досить прозоро натякнув: очікування дуже сильно затяглося. Але твіст умовно є, і він надає тексту цілісності, хоч ідея справді вторинна.

Найбільше мене збентежили образи героїв: Денис із якимись абстрактними артефактами, який розконспірувався перед аборигенкою, не боячись дурдому, і Софія, яка не здається аж такою вже в нього закоханою. Зокрема, ця фраза про “може, шкодує, може, і ні” щодо згаяного часу справляє враження, що Софіїн перехід – це якесь на тобі, боже, що мені негоже. Вона класно пожила у своєму світі, тепер, на старість, можна й чоловікові зробити ласку. Ніби не дуже й хотілося, просто совість замучила.
Може, я не так зрозуміла, це суто суб’єктивне враження.

Читалося досить рівно, приємно. Повтор цілого речення я якось не помітила)

Сподобалася структура оповідання у вигляді часових зрізів еволюції ГГ разом з його іменем Цікаво було торкнутися до альтернативної історії двох “братніх” народів. І хоча, так, твір дещо кон’юнктурний, але важко не погодитися, що автор чітко підмітив, яке місце займає церква у наших північних “братів”.

Я розумію Вашу думку, Спостерігач. Але погодьтеся, якщо я наповню мініатюру технічними деталями, аби підвищити правдоподібність, вони відволікатимуть читача від головної ідеї. Я не заперечую, Ваші зауваження слушні, але це був би вже зовсім інший твір.
Ще можу додати, що ніхто з нас не був свідком захоплення Землі інопланетянами, зате ми всі знаємо про відкриття Колумба. У нього теж не було розвідки, він не очікував зустріти тих, кого зустрів, і попри те він не розвернувся і не подався назад, коли зрозумів, що перед ним не Індія. Тож не все у нашому світі є результатом прискіпливого і точного розрахунку

Я теж не зрозуміла, “і шо”(( На який рівень людство скаконуло, як в ополонку? Що то було?
Це в принципі головне питання тексту – “що за плями”. І ми не отримуємо на нього жодної відповіді, і це облом.

А ще мене прикололо, що ці плями навіть не обгородили (а краще – бетоном залили, угу), якщо в них тварини пруть, шо скажені, стадами й зграями. Так уся фауна повиздихає, а тут як завжди: люди бідкаються, влада розводить руками.
Зате ми навіщось дізналися про героя, що він нероба. Як це працює на сюжет, не відомо.
Словом, незрозуміло.

Вони пошматують старий світ, це нескладно, коли є зброя і фанати ідеї. А чи збудують новий? Невідомо.
Як такий сюжет досить поширений у фантастиці. Бракує незвичної точки зору.
Удачі на конкурсі!

Авжеж, це не про Марс. Це про людей. Бо на Землі теж трапляється таке. )))
Удачі на конкурсі!

Читається легко, хлопець прописан реалістично, а от з ідеїєю мені якось не сходиться: у кінці хлопець “починав розуміти – можливо вперше в житті – значення того відбитку черевика.” Але ж дівчина казала якраз про те, що не дивлячись на той відбиток, подальшого розвитку могло і не бути: діставшись до місяця більшість людей вирішили, “що цього сліду вистачить”. Тобто за логікою твору важливим був якраз не слід, а якийсь інший подальший крок.

За що люблю цей конкурс, так за те що можу поринути в дитинство. Час коли читав дідусеві книжки.
Вже на словах про те що корабель без розвідки! збирається воювати невідомо з ким!! і для цього сідає!!! на планету … я зрозумів що передімною прекрасний зразок фантатсики 60х. І ні це не добре.
Авторе питання а чому крейсер? (Моежте не відповідати просто прочитайте чим займається цей клас кораблів)

А мені оповідання сподобалося! Аргументи про “рваність” мені здаються чисто суб’єктивними, адже автор хотів показати 4 зрізи з життя героя, еволюцію його свідомості разом з еволюцією його імені. І те, що спершу в імені присутня літера “ґ”, а потім зникає, пояснюється його переходом з Московщини до Гетьманщини.
З негативу я погоджуся з аргументом про кон’юнктурність. З перших рядків я вбачав “наїзд” на релігію, але потім виявилося, що мається не релігія взагалі, а саме російська інтерпретація, коли церква невіддільна від держави і аналогів КДБ. Звісно, в цьому є чимала доля правди, але писати так не зовсім етично, бо мимоволі виникає враження, що всі росіяни погані.

“Підійшовши до дверей, опустилась прозора бульбашка”.
Аж раптом класичне “Проїжджаючи повз станцію…”
“Я підійшов до дверей. Опустилася прозора бульбашка”. Як варіант.

“– Чудово, якихось сорок парсек. Багато часу не займе”
“Він знову клацнув якийсь важель”
Тобто кораблями майбутнього, що здатні легко подолати відстань у сорок парсек, керують за допомогою важелів? Щось дивне.

“Перед ілюмінатором пропливали шмаття обшивки союзного корабля”
Союзний – той, що перебуває з кимось у союзі? Чи мається на увазі російське “дружній”? Якщо перше – де йдеться про той “союз”? Якщо друге – це русизм, яких, до речі, забагато в оповіданні.

ГГ космічний мародер, пірат. Іншого не дано – ми бачимо, як він обшукує корабель, який зазнав катастрофи. Далі він теж має діяти згідно з цим характером. Якщо не з’являться обставини, що примусять його діяти інакше. Таких обставин немає. Але герой раптом перетворюється на справжнього Героя.
Припустимо, що пілота він рятує безкорисно. Але ж це нічого йому не коштувало й було досить безпечно. Щоправда, виникає питання, чому він не поцікавився спочатку, людина той чи ні. Бо кисень бузковому прибульцю міг заподіяти шкоду чи навіть смерть.
Але далі – ну чиста фантастика. ))) Він обирає власну загибель, аби попередити базу про атаку. Це вже потребує ретельного психологічного обґрунтування.
І головне питання – в чому полягає ідея цього оповідання?
Удачі на конкурсі!

З кожної групи виходить по п’ять оповідань.

Так, все правильно: в довільній формі, назва твору і оцінка. Найкраще надіслати голоси з тієї ж ел.пошти, що й оповідання.

“зупинемо” сильно кинулось в очі. Хотілося б продовження історії. Що там з вірусами? Вдалося приборкати стихію? Дякую.