Коментарі

Я б хотів написати багато гарних слів вам, але мені подих захопило.
Злий на вас що ви оце заставляєте мене так зле почуватися і сумувати.
Можливо це через те, що ми маємо схожий світогляд, звичайно, але поки що — це найкраще оповідання з тих, що я прочитав на конкурсі.

Якщо він грав лише у школі, обмежувався шаховим клубом, а потім мав перерву двадцять років, то він би і десяти хвилин не протягнув (хоча неясно, може він з них думав дев’ять з половиною), не кажучи вже про поступове покращення. Це звучить, як “ходив у школі на бокс, потім двадцять років працював в офісі, вийшов проти Усика та протримався 7 раундів”. І я не знаю, що це за крутий шаховий клуб, у якому гросмейстери (навіть не один) постійно грають зі школярами. Сеанси то вже більш реально, хоч і десять школярів — це дуже мало і нераціонально. Також на тому шаховому рівні, де зупинився школяр, це не є змаганням, хто пам’ятає більше партій. Та й взагалі не є таким…
Не зрозуміла, як планують узгодити питання з дружиною, коли проблема у самому організмі, а не у бажанні компанії тримати тіло в капсулі.
Сподобалось, що андроїд імітував відключення. На цьому моменті вдалось здивувати.

Трошки не вистачило… обґрунтованості фантастичного елементу? Ніби через швидкий темп чи ще щось не до кінця вірив у те, що відбувалося в оповіданні. Ідея класна, але маю те саме питання що й Ігор, звідки вони знали будову людського мозку, щоб зробити софт, який би на ньому працював?) В констексті оповідання, думаю, достатньо було б просто додати умовне виправдання, щоб було за що вчепитися і повірити.
Загалом сподобалося, хай і сімейна драма не зачепила так глибоко, як мала би (але це справа в особистих переконаннях, бо я б довірився вибору своєї дружини).

Авторе, ну чому шахи? ) Тепер не можу втриматися від коментарів. Почну з того, що в новини потрапляють і претенденти, і переможці Чемпіонатів світу зі швидкої гри, бліцу (окрім просто Чемпіонату світу з шахів), а ще є Кубок світу, шахова олімпіада… Одним словом, багато людей вписує себе в історію та заробляє великі гроші. А є ще номер два за рейтингом — Накамура, в якого на youtube майже три мільйони підписників.
Карлсен, як приклад саме чемпіона, якого всі знають, не дуже вдалий. Бо це феномен, тут і багаторічна гегемонія за шаховою дошкою, купа чемпіонських титулів, рекордний рейтинг, імідж, а ще власна компанія, мільйонні стартапи і взагалі здатність монетизувати все, чого торкається. Після 2021 року не бере участі у Чемпіонаті світу (бо набридло) і — не знаю, чи знаєте — у 2023 чемпіоном став Дін Ліжень, а у 2024 — Гукеш Доммараджу. Але Карлсен досі найвідоміший, бо річ не в одному званні.
По-друге, бажання героя бути першим. Я розумію, що через ті численні змагання хотілось показати мотивацію. Але я не вірю саме через різноманіття напрямків: тут і олімпіада з математики, і гольф, і шахи.
Просто аж настільки побиватися, що він другий, а не перший у якомусь спорті буде людина, яка віддала йому все життя і час, а не трошки пограла у школі. Між іншим, був такий естонський гросмейстер Керес, якого жартома називали “вічно другий” (але він, на щастя, ставився до того без фанатизму).
Я повірила би більше, якби, скажімо, він був другою дитиною, і батьки постійно віддавали перевагу першому. А у шлюбі був би другим чоловіком, а дружина постійно згадувала першого. Спорт теж можна, але тоді хай присвятить йому все життя.
Звісно, у моїх зауваженнях є трохи професійної деформації та надмірної вимогливості. В іншому оповідання сподобалось, особливо неочікуваний вміст коробочки з особистими речами та обґрунтування секунди на Марсі.

Читала ваше оповідання ще в першому турі, хоча його і не було в оціночній групі, але зацікавила назва. Ну і, власне, текст виділяється не лише назвою – всім, він дуже самобутній, дуже якийсь такий незвичний, а ще в нього затягує – читаєш й наче тонеш в тому, що читаєш! Одним словом – дуже сподобалось)

Фінальна сцена з вириванням ока чудова, люблю такі) Сам текст дуже динамічний, прям насичений як, наваристий бульйон, але мені було всього забагато, я перечитувала по кілька разів, щоби зрозуміти деякі моменти. Та в цілому – було цікаво, дякую)

Всім дякую за коментарі!
Спробую пояснити хід своїх думок. Пір’я – це похідне шкіряний покривів, так само як і, наприклад, луска. Звісно через пір’я опіків не тільки не видно, але їх там і немає, бо пір’я – захист шкіри, опіки було видно на лисій морді. Потвора не втекла відразу від світла житлового модуля, бо повноцінного світла там вже не було на момент її проникнення, тому що вона спочатку щось пошкодила в генераторній, і в житловому модулі в цей час вже було лише слабеньке аварійне червоне світло. Сліпа тварюка жодного світла не бачить і тому не відчула загрози, низькоенергетичне червоне світло не викликало миттєвих опіків, а от потужне світло ліхтаря викликало опік (біль).
Щодо курсиву, на жаль, це нічого не означає – звичайний курйоз: випадково надіслала на конкурс неостаточну версію зі слідами редагування ))

Найс, на душі погано після прочитання, а значить що оповідання зробило свою справу. Дякую!

Якщо уявити ваш текст у вигляді фотографії еротичного характеру, то оця емоційна накрутка надрозумного штучного інтелекту мені уявляється оселедцем, якого патрали саме на цій фотографії. І мені ніби й цікаво глянути, що там зображено, але луска і кишки з оселедця (поведінка ші як підлітки незрілої) мені постійно заважають.
Але все-таки я радий, що добрався до кінця, жарт про Гегеля хоч і замасляний ще до нашого народження, але все одно смішний, дякую)

“Пасажири” + “За розломом Орла” + “Соняшники” + ще купа всього на купу з тройним сальто несподіваних поворотів в кінці. Може комусь таке окей, але мене укачало, ще й надто вже багато припущень треба брати на віру щоб це все працювало (Космічна митниця, щоо?). Можливо фінальні твісти викликали б якісь емоції, якби героїня встигла викликала якусь сімпатію, але просто не встигаєш до неї нічого відчути. А так вона якась ніяка, просто сюжетна функція. Може хоч би якихось рис їй додати, спогадів про команду? Щоб більше як персонаж відчувалася, і її рішення в кінці було дійсно щось складним, а не просто єдино розумним та очевидним.

Ідея хай не нова, але цікава, і в плані тексту доволі гарно, кілька місць дуже сподобалися, як-от сцена з костюмом… Просто у фінальну картинку якось не склалося.
Можливо це просто не моє, на колір і смак.

Хороша ідея, хотів би побачити втілення у переписаному та розширеному тексті.

Авторе, ваше оповідання смакує краще за шоколад. Суцільна насолода. Передбачаю вибух творів з персонажами-синестетиками від послідовників. І дуже цікаво, хто так класно пише.

Згоден з політичним меседжем, але зроблено дуже не елегантно. Раптовий монолог начальника все ж надто раптовий. І роздуми героя про те, що стратегія Начальника обʼєктивно неправильна також робить увесь конфлікт… Безглуздим, чи що? Ніби все зводиться до цифр, а не до нюансів світогляду.

Подальші події з неймовірними повноваженнями героя по відкликанню чужих роботів (вони ж-бо куплені, а не орендовані), раптове звільнення по дзвінку, новини про напади… Мені здалося неправдоподібним і трошки зіпсувало враження. Але це може бути питанням смаку.
Загалом сподобалося, попри мої претензії до втілення — ідея прям дуже класна!

Звірунько-бормотунько, думаю, треба відповісти на відгук, щоб за автора не хвилювались)
Слово митниця, певно, заміню після конкурсу. Хоча воно могло лишитись, як спадок людської культури, а ШІ вживав його, щоб не викликати підозр про рік. Функції “митниці” описані інші, мені здалось це логічним при активному космічному трафіку.
Щодо емоцій ШІ, то не знаю, чи мої коментарі не зроблять ще гірше. У тексті був маленький натяк, що він адаптував під себе людську релігію. Тож він відчуває, як мінімум, заздрість до людей.
“Проблема вагонетки” мені відома. Не претендую на відкриття принципово нових морально-етичних дилем). “Все давно вже сказано, але оскільки ніхто не слухає, доводиться постійно повертатися назад і повторювати все спочатку” (Андре Жід).
Дякую за масштабний коментар, було над чим подумати.

Cozy Sheep, дякую! Ще попрацюю над подачею.

Олександро, дякую! Ваш коментар значно підсолодив наступний) Подумаю ще раз над останньою людиною у Всесвіті та, може, дам якийсь шанс)
Екіпаж теж робив вибір, але не на цій станції (принаймні, я так уявляю). Спостереження андроїдів та решти можливого ШІ — це мої підсвідомі аналогії до “стурбованості” та спостереження інших країн під час нашої війни.
Погоджуюсь. що пройти з персонажем такий вибір цікаво, на відміну від життя. Думаю, багато хто не знає своєї відповіді. Ще раз дякую за коментар і добрі слова!

Занадто все життєво (якщо на символічному рівні дивитися), окрім фіналу. І оця дисоціація (для мене) не працює. Або в основний текст додати елементів казковості, тоді фінал буде органічним, або фінал має бути так само буденно-жорстоким.
Але то прискіпування, оповідання хороше)

Це оповідання має кілька серйозних дірок і один дуже простий спосіб їх всіх вирішити одним махом.

По-перше, всі наступні «викрадення» будуть не настільки ефективні, бо вона буде знати, що це не насправді. Та і глядачам бачити відверто постановочні кадри не так цікаво.

По-друге – ситуація не така вже й безвихідна. Тобто так, залежність, беззахисність, але варіантів насправді багато, в цьому світі є поліція зрештою. Якщо хотілося показати справжню безвихідь і залежність від Дима, можна було розкрити це краще, ніж прямою мовою «я не вмію жити без його захисту». Після витирання чіпу вона перестане бути йому потрібною все одно, тому в чому тут вирішення?

По-третє остання частина, всі ці зізнання і villain-talk повністю руйнують динаміку, яка до того працювала як годинник.

Вирішення дуже просте: вона має зрозуміти, що викрадення постановочне, ще під час самого викрадення. Збільшуємо ставки: з одного боку кількість глядачів, припустимо, така, що кардинально змінить її життя, якщо протягнути ще якийсь час. З іншого боку, вона не знає, що Дим планує робити з нею далі. Може він її взагалі вбʼє, примусивши перед смертю постраждати, заробивши на цьому набагато більше. Може вона не перша така. А може це просто розіграш, який закінчиться будь-якої миті.

Та що там, достатньо третю частину просто перенести в ситуацію викрадення, до порятунку. Навіть така дрібна зміна вже примусить оповідання стріляти набагато голосніше. І «найкраще — попереду» теж тоді звучить набагато зловісніше.

І вибір стає більш неможливим. З одного боку продовжуючи трансляцію вона накликає на себе різні нещастя, з іншого, після відключення, їм ніщо не заважатиме від неї просто позбавитися. Плюс рішення треба приймати швидко, ключовий механізм трилерів.

А за винятком цих деталей все гарно, все працює. Одне з найкращих у фіналі, так.

Вау.

Не очікував побачити щось таке тут. Тут взагалі-то діти! В сенсі аматори-любителі, початківці. А тут ви з оцим.

Дуже хотілося би, щоб це оповідання написав один з моїх альтер-его, яких я не памʼятаю тепер через сигнал. Я би ним безумовно гордився.

Яке шикарне перше речення! Яка мова! Фонові удари мʼячем елегантно відтіняють діалоги, не дають занудьгувати. Та і часу нема на нудьгу. Сюжет іде природньо, приємно, аж до самої кульмінації. Відразу після закінчення хочеться перечитати ще раз, щоб тепер розуміти усі розкидані ключі.

Дякую, буду тепер вболівати за це оповідання замість своїх, лол.

Такого роду історії зазвичай пишуться для того, щоб у кінці герой все одно якимось нетривіальним чином став другим. Бажано з участю Пакстона, Карлсена або дружини Лубіка.

Без цього твісту кульмінацією стає розкриття самої причини прильоту і для такої довгої підводки ця кульмінація трішки заслабка, імхо.

Не вірю в цю дівчинку хоч убийте. І я не згоден з попередніми коментаторами що дівчинка занадто розумна, з досвіду спілкування зі своїми племінницями мені здалося навпаки, дівчинка трохи стулена, але при цьому мова, якою вона спілкується — надто складна. Ну от ніби дорослий який намагається вдати з себе дитину, але не знає, як точно це робиться) Але дітей в принципі писати важко, як мені здається, тому моя повага за сміливість.
Загалом з рештою тексту схожа проблема, я не вірю йому. Все це читається ніби мила казочка, у яку ти вірити і не маєш, але це віднімає бали від емоційного сприйняття. Не знаю, чи назвав би це “дешевим” як Лєнцев, але мене зачепило хіба що в останніх реченнях, де дівчинку врятували, а потім вона виявилася бабусею. Ну не можу я пручатися хепіендам і доброті, тому задоволення я отримав і не шкодую, що прочитав. Дякую, ви милі)

Катерино, дякую вам за коментар, маєте слушність. Навіть для невеличкої камерної історії довелося обмірковувати багато елементів світобудови, які, зрештою, так ніде і не зʼявилися. Але, зізнаюся, втулити все необхідне в 15000 знаків – то має бути воістину ювелірна робота. Може, дійсно, вартувало б потім глянути на цей світ ще очима інших персонажів.

Звірунька-бурмотунка, оце так ви колоритне порівняннячко вишукали))) чесно кажучи, навіть не здогадувалася, що в творі читатиметься, упаси Боже, заклик до комунізму… і, власне, я якось навіть не ставила собі завдання пояснити походження соціальної нерівності, бо то наче саме собою зрозуміло. Буцім, якщо ліки від раку зʼявляться сьогодні, це геть не означає, що завтра усі хворі зможуть їх отримати. І завжди буде категорія людей, для яких це залишиться недосяжною розкішшю. Але, у будь-якому разі, дуже вдячна вам за відгук.