Коментарі

Прекрасне оповідання, захопливе, інтригуюче, красиве. Мені не хватило кінцівки хорошої. Воно наче обривається напівслові і висить у повітрі як та слина від генетика. Мікрокраплинкою літає у просторі і ніде не приземляється. Хочеться більшого.

Спочатку читалося, як підручник з математики. Таке враження через точне слідування всім літературним законам. Абзац-абзац-перехід, ускладнення-абзац-абзац-перехід. Ну от така нині вивірена проза. І це подобається, бо тримає увагу читача. Але для мене така строгість у структурі завжди виглядає штучною. Хоча текст справді гарний. Удачі!

Я б теж поїхала б у село, або кудись подалі від усіх людей. З такими темпами бідні роботи швидко знищать і людей і планету, то я б запасалась концервацією і навчилась би вирощувтаи городу, зробила б собі парник, звела б курей… може свиню, хоча свині певно важче мати, вони постійно хворіють. Меньш з тим оповідання хороше, навіть прекрасне. І це яскравий приклад того що боятися треба не роботів а людей які їх можифікують. Бо у роботів взагалі інша логіка, їм до біса ми люди, якщо люди не стають перепоною у виконанні їх завдання. Інструменти вони, не більше. Сподіваюсь ШІ майбутнього піде іншим шляхом і не буде вселятись у роботів, щоб його люди не контролювали.

Мені оповідання сподобалось. Ідея захоплення людей іншопланетянами мирно і поступово може і не нова, але тут розкрита гарно. Діалоги, описи і навіть початок з токшоу поступово вводять нас у світобудову. В принципі з одного боку Влад (писав вище) правий, що вставки з новин і ток шоу використовуються занадто часто тому набили оскомину, проте у вас виглядає не так погано як описується (на мій погляд).
Єдине що покоробило (не сильно але вагомо) – це унікальність Рути. Типу вона єдина на всій планеті хто це побачила)) Ось це точно шаблончик) Хоча я теж на них грішу, тож як можу це коментувати?
А кінцівка правильна -я б теж так зробила, виглядає органічно і згідно розвитку персонажів)

цей твір тримає до кінця й не розчаровує, дякую

В кінці сильно здивувався. Мені було цікаво весь час до появи допомоги.

Гарне оповідання. Мені сподобалось. Але підтримую інших коментаторів – занадто розумна дівчинка для 5-ти років) Хоча це не сильно впливає на загальну суть оповідання. А. Ще трохи ваші інфодампи про його міркування і процеси фізичні трошки занадто…але таке.

Прекрасне оповідання, немає проблем. Є питання – що відбулося після того як ЦАУ сказав що залишилось 15 секунд? і що він зробив? він таки врятував її тата? І я не зрозуміла – то їх поглотила нуль-матерія? бо трошки спантеличило. А так все супер

Прекрасно, дуже сподобалось. Спочатку я чомусь відчула вайб що це пише одна і та сама людина, що автор не виділяє характери він і вона. Проте згодом почали нарешті проявлятись риси характерів обох персонажів. Мені дуже сподобалось. І я думаю вона його заблокувала, тому що злякалась що починає закохуватись у неіснуючу людину, у того з ким не зможе мати повноцінних стосунків і сім’ї. Це її злякало і вона зробила вибір. Мені сподобалось. Дякую

Бомбічно, шикарно, цікаво. Я в захваті. Мені дуже сподобалось. А саме кінцівка, яка заворожила, вибір корабля і вибір всіх людей до неї. Єдине що трошки, але зовсім-зовсім трошки покоробило – це те, що вона остання людина у Всесвіті))) Не знаю як давно андроїди на тій станції окупувались, проте я так розумію що маршрут у корабля був завжди однаковий, і кожного разу коли корабель розморожував людину, вона теж проходила станцію і робила вибір. Відмінний від вибору ГГ, проте робила. А значить досить довгий час андроїди спостерігали за людьми які одна за одною вибирають життя екіпажу а не своє. А тут ГГ зробила інший вибір. Завжди цікаво як би я поступила в данній ситуації. Якби мені дали вибір – ми вбиваємо умовно всіх людей планети, якщо ти не виконуєш наші умови (умовно рабство чи щось таке). Не хочу переживати такий досвід, але десь на підкорці було б цікаво.

Вітаю, авторе! Спершу хочу похвалити ритмічність твору та добре передану напругу.
Але два моменти мене бентежать. По-перше, що фантастика тут вельми умовна та слугує фоном. Нічого б сюжетно не змінилося, якби це був земний океан і менша глибина, простіші батискафи. Наприклад, у 2023 році при зануренні на 3800 метрів зник батискаф “Титан”, на борту якого був батько-мільярдер з сином та ще троє людей. Потім з’ясували, що стався вибух. Почуття родичів однакові, незалежно чи це 4 км, чи 50.
Швидкі молюски трохи додають фантастичності, але, припускаю, якби батискаф сина застряг між якимось камінням, його б теж довелося таранити.
По-друге, логіка героїв, які для пошуків беруть на борт ще й дівчину сина. Ніби це старий жигуль і вони в селі їдуть на річку (не ображайтеся, будь ласка, справді виник такий образ в голові). Для чого? Навіть відкидаючи ризики смерті, про які вони сперечаються чомусь вже на глибині, а не раніше. Додаткова людина — додаткове споживання кисню. А ще склалося враження, що вони зовсім його не економлять, дихають і нервують ніби на поверхні. У контексті постійного підрахунку кисню протягом твору я не можу повірити у таких персонажів-вчених.
Спочатку я думала, що вони одночасно занурились, а батискаф сина зірвався. Та діалоги підказують, що вони мали вибір сідати в батискаф чи ні (“це був її вибір”, “навіщо ти тут”). Також якщо занурення триває три години сорок хвилин, а син на дні вже п’ятнадцять годин, вони спускалися явно з рятувальною місією.
Зауваги вийшли довгими, але хотіла пояснити детально.

Як же мене порадувало це оповідання! Люблю біологію і обожнюю твори з науково-біологічним ухилом. Та ще й так мальовничо написані. Дякую!

Дякую за відгуки. Чесно: ніколи не думала, що в фантастичних творах існує ще одне літаюче дерево. Скачала “Гіперіон”, прочитала, порівняла Іґґдрасіль зі своєю Лірикою. Вони абсолютно різні. У Сіммонса дерево без емоційне, напівживе , стручки не живі, але чомусь тримається листя.
Моя Лірика має інтелект у сплаві з квантовою механікою плюс біонічна механіка. Можливо, вона справді щось має від тварини, якщо говорити про мізки і про емоції, які проявляються потужним енергетичним сплеском. Щодо щеплення, то будь-яку земну рослину, перевезену на інший континент, ретельно обробляють. Напевне був смисл у щепленні корабля і від людських хвороб.

Але у будь-якому разі Сіммонс був першим, так що я своє оповідання закину у шухляду. Дякую за підказку!

Скажу відверто, що я співпереживала героям, тобто емоційний посил вдався, мене зачепило. Та спершу верталась на початок, бо трохи заплуталась, від кого саме йде оповідь: від батька чи матері, зізнаюсь в певний момент мені навіть здалося, що то дві жінки розмовлять й це якась нетрадиційна сім”я)) думаю: а, ну ок) А виявилось, що це не так. Тож перечитайте ще раз, щоб все виглядало більш однозначно й не виникло подібного дисонансу ще в когось.
Загалом, історія мене захопила. Можливо, десь можна було урізати діалоги задля розкриття подробиць життя на цій планеті й власне місії героїв, та розумію, що в умовах обмеженого обсягу це не так просто. Бажаю успіхів!

Tutu, Ірма, Спайро, дякую дуже за відгуки. І величезне спасибі всім, хто проголосував за цей твір, даючи йому можливість потрапити у фінал.
Том Самжене, дякую за відгук, маєте рацію, але шматком про те, як працює усиновлення в цьому наповненому сиротами світі довелося пожертвувати, щоб вміститися в рекомендований обсяг.

Я вірю у існування вашого персонажа, але не розумію його)))

Дуже чуттєво, трохи око різало форматування, але у всьому іншому текст чудовий! дякую вам!

Твіст гарний, проте чомусь подача всього решта мені здалась занадто в лоб. Хотілось, щоб більше показували а не розповідали. Втім, гарне оповідання!

Було справді цікаво. Дякую!

Мене зацікавив перший акт, можливо початок другого акту, справді відчувалось переживання. Проте, мабуть, через це я й завищив собі “обіцянку” від твору, і кінець навпаки для мене просів. Втім, дякую за оповідання!