Коментарі

Занадто все життєво (якщо на символічному рівні дивитися), окрім фіналу. І оця дисоціація (для мене) не працює. Або в основний текст додати елементів казковості, тоді фінал буде органічним, або фінал має бути так само буденно-жорстоким.
Але то прискіпування, оповідання хороше)

Це оповідання має кілька серйозних дірок і один дуже простий спосіб їх всіх вирішити одним махом.

По-перше, всі наступні «викрадення» будуть не настільки ефективні, бо вона буде знати, що це не насправді. Та і глядачам бачити відверто постановочні кадри не так цікаво.

По-друге – ситуація не така вже й безвихідна. Тобто так, залежність, беззахисність, але варіантів насправді багато, в цьому світі є поліція зрештою. Якщо хотілося показати справжню безвихідь і залежність від Дима, можна було розкрити це краще, ніж прямою мовою «я не вмію жити без його захисту». Після витирання чіпу вона перестане бути йому потрібною все одно, тому в чому тут вирішення?

По-третє остання частина, всі ці зізнання і villain-talk повністю руйнують динаміку, яка до того працювала як годинник.

Вирішення дуже просте: вона має зрозуміти, що викрадення постановочне, ще під час самого викрадення. Збільшуємо ставки: з одного боку кількість глядачів, припустимо, така, що кардинально змінить її життя, якщо протягнути ще якийсь час. З іншого боку, вона не знає, що Дим планує робити з нею далі. Може він її взагалі вбʼє, примусивши перед смертю постраждати, заробивши на цьому набагато більше. Може вона не перша така. А може це просто розіграш, який закінчиться будь-якої миті.

Та що там, достатньо третю частину просто перенести в ситуацію викрадення, до порятунку. Навіть така дрібна зміна вже примусить оповідання стріляти набагато голосніше. І «найкраще — попереду» теж тоді звучить набагато зловісніше.

І вибір стає більш неможливим. З одного боку продовжуючи трансляцію вона накликає на себе різні нещастя, з іншого, після відключення, їм ніщо не заважатиме від неї просто позбавитися. Плюс рішення треба приймати швидко, ключовий механізм трилерів.

А за винятком цих деталей все гарно, все працює. Одне з найкращих у фіналі, так.

Вау.

Не очікував побачити щось таке тут. Тут взагалі-то діти! В сенсі аматори-любителі, початківці. А тут ви з оцим.

Дуже хотілося би, щоб це оповідання написав один з моїх альтер-его, яких я не памʼятаю тепер через сигнал. Я би ним безумовно гордився.

Яке шикарне перше речення! Яка мова! Фонові удари мʼячем елегантно відтіняють діалоги, не дають занудьгувати. Та і часу нема на нудьгу. Сюжет іде природньо, приємно, аж до самої кульмінації. Відразу після закінчення хочеться перечитати ще раз, щоб тепер розуміти усі розкидані ключі.

Дякую, буду тепер вболівати за це оповідання замість своїх, лол.

Такого роду історії зазвичай пишуться для того, щоб у кінці герой все одно якимось нетривіальним чином став другим. Бажано з участю Пакстона, Карлсена або дружини Лубіка.

Без цього твісту кульмінацією стає розкриття самої причини прильоту і для такої довгої підводки ця кульмінація трішки заслабка, імхо.

Не вірю в цю дівчинку хоч убийте. І я не згоден з попередніми коментаторами що дівчинка занадто розумна, з досвіду спілкування зі своїми племінницями мені здалося навпаки, дівчинка трохи стулена, але при цьому мова, якою вона спілкується — надто складна. Ну от ніби дорослий який намагається вдати з себе дитину, але не знає, як точно це робиться) Але дітей в принципі писати важко, як мені здається, тому моя повага за сміливість.
Загалом з рештою тексту схожа проблема, я не вірю йому. Все це читається ніби мила казочка, у яку ти вірити і не маєш, але це віднімає бали від емоційного сприйняття. Не знаю, чи назвав би це “дешевим” як Лєнцев, але мене зачепило хіба що в останніх реченнях, де дівчинку врятували, а потім вона виявилася бабусею. Ну не можу я пручатися хепіендам і доброті, тому задоволення я отримав і не шкодую, що прочитав. Дякую, ви милі)

Катерино, дякую вам за коментар, маєте слушність. Навіть для невеличкої камерної історії довелося обмірковувати багато елементів світобудови, які, зрештою, так ніде і не зʼявилися. Але, зізнаюся, втулити все необхідне в 15000 знаків – то має бути воістину ювелірна робота. Може, дійсно, вартувало б потім глянути на цей світ ще очима інших персонажів.

Звірунька-бурмотунка, оце так ви колоритне порівняннячко вишукали))) чесно кажучи, навіть не здогадувалася, що в творі читатиметься, упаси Боже, заклик до комунізму… і, власне, я якось навіть не ставила собі завдання пояснити походження соціальної нерівності, бо то наче саме собою зрозуміло. Буцім, якщо ліки від раку зʼявляться сьогодні, це геть не означає, що завтра усі хворі зможуть їх отримати. І завжди буде категорія людей, для яких це залишиться недосяжною розкішшю. Але, у будь-якому разі, дуже вдячна вам за відгук.

Дуже талановито і дуже майстерно зроблений ретелінг анекдоту про двох ковбоїв, що задурно наїлись фекалій)) Вона егоїстка-неолудитка захотіла бачити себе в його очах, а йому після її витребеньок доводиться як завжди жертвувати собою. Ну… може й таке бути)
Мені відсилок про вірус було вдосталь, просто уважніше їх зчитувати треба, якби подавалося влоба чи більш детальніше, текст вийшов би перевантаженим. Тут ви все чудово відбалансували. Але забагато уваги до соціальної нерівності та її наслідків, і майже нічого про її причини. І це затуляє всі роздуми про життя та смерть, їх треба із лупою роздивлятися, а залишає післясмак підліткової дистопії. Від тексту отримав якісь вайби американської прози про часи великої депресії, а-ля Грона гніву. Але, але, після того був комунізм, і всі ми знаємо, чим він закінчується.
Але якщо відігнати підліткову дистопічність, то безумовно дуже сильна робота, удачі на конкурсі!

На моменті коли з’явилася митниця я реально засміявся) те, що фізика вийшла з чату покурити травички не проблема, у нас у всіх біда із цим. Якби оповідання було написане в стилі Дугласа Адамса чи щоденників Йона (які я не люблю, до речі) — нема питань. Хай би Софі вийшла до митника в халаті і капцях, а зустрічав її робот “Бендер” напідпитку. Напхати оповідання відсилками на футураму, автостопом по галактиці та гру престолів, тоді воно б залишало приємний післясмак (якщо відсилки є і я не побачив – вибачайте старого діда).

Але оповідання максимально серйозне і в це заважає мені сприймати його серйозно.
ШІ з розумом ящірки, який хоче пізнати емоції? “спокусу, сумнів, вагання”?)) Ну годі вже обсмоктувати в стотисячний раз ніби складні емоції це щось унікальне та недоступне для ШІ. Фейнман ще півстоіття тому писав, що досить бачити у всьому своє відображення та говорити про Юпітер як про людину, давайте поговоримо про нього як про гіганську планету. Давайте вже відпускати фантазію на волю, а не подавати дилему вагонетки під соусом ШІ, який триста років не може розвинутись до рівня трирічної дитини. Ну і антропоморфні роботи-андроїди фінальним цвяхом сповіщають Сергію Ярку, що він остання людина у Всесвіті. Хоча, стоп, це ж в оповіданні Повтор було на цьому конкурсі. А тут Софі, а не Сергій, це все змінює.
Вибачайте за таку критику, але видно, що автор не новачок у письмі і в сай фаї зокрема, тому до вас і вимоги вищі.

Мені сподобалося! Ідея наче й нескладна, але якась витончена. І герой цікавий, я його прям уявила) Удачі пану Лубіку і його творцю)

Мені сподобалась ідея вашого твору й герої прописані так, що за них переймаєшся. Проте для мене було чимало білих плям, не знаю, наскільки це критично для сприйняття тексту, але я час от часу замислювалась: що то за ретровірус, хто такі ці сентенеріанці, що зрештою стало із Землею, що люди до такого докотились) Замало фону, а від того багацько питань, хоча в умовах конкурсу важко все вмістити в невеличке оповідання, прекрасно розумію, бо сама така. Тож, можливо, по закінченню конкурсу ви розширете свою історію, відкриєте ще більше подробиць створеного вами світу. Удачі!)

Зрозуміла. Вчитимусь пілотувати вправніше

Я лише мав на увазі, що згадки про вірус якось мали зʼявитися раніше. І ні, не інфодампом, а органічно. Але це вже вищий пілотаж.

Якщо твій твір порівнюють із новелами ОʼГенрі, то це вже комплімент найвищого рівня. Дякую, Владиславе!
Я б не погодилася з тим, що оповідка про безвихідь, радше про одну із доступних форм безсмертя в контексті твору. Пара стоїть на порозі вічности і їхня любов увіковічнюється в дитині, яка без ретровірусу та інших болячок має можливість жити дуже довго.
Що ж до самого вірусу, то у світі твору він є вродженим, невід’ємною складовою життя багатьох людей. Він у нескінченних болячках, кепських показниках на трекері, короткій тривалості життя, плямах і шрамах на шкірі, ускладненнях, що руйнують очі чи серце. Якби закохана пара посеред ночі почала розтроюджувати душу розмовами про те, що їм і так давно відомо, це було б інфодампом, правда ж?
Дякую за те, що підважуєте аспекти, які вам впали у вічі, і за таку високу оцінку.

Пане Владиславе, дякую за вашу пораду!
Якщо чесно, це була моя перша спроба написати бодай щось, тож скласти все докупи виявилося непросто…
На майбутнє обов’язково більше зосереджуся на сюжеті та цікавих твістах.
Ще раз щиро дякую за ваші настанови!

Мабуть, головний недолік цього оповідання – це те, що за абетковим переліком воно останнє. Бо для мене, субʼєктивно, це вже який текст про ШІ у фіналі? Четвертий? Пʼятий? Додайте до цього ще формат чату, і в підсумку все для мене злилося в інформаційний шум. Просто немає вже когнітивних ресурсів розбиратися в тонкощах, а на поверхні – знов про порятунок людства, з надто людяними ШІ. Скільки ж можна)

Я не до того, що текст поганий, просто він опинився в максимально програшному становищі з моєї точки зору. Ось вам мораль: не називайте тексти на конкурсах на букву Я))

Тобто в підсумку шахи взагалі не мають жодного стосунку до розвʼязки, якщо той Аслін все одно вирішив їх обох найняти. В сенсі, це могло б бути будь-що, але однаково незрозуміло, чому Аслін зацікавився ГГ. І як він зможе витягти ту Джесіку, якщо нікому це не вдається вже стільки часу? Таке враження, що це два окремих оповідання, які перетинаються тільки за рахунок спільних фігур, але не концептуально. Власне, як ті багатовимірні шахи. Це відчуття лише підкріплюється тим, що для пояснення розвʼязки довелося різко змінити першу особу на третю, що було дуже неприродно. Та й таке.

Чергова варіація на тему Матриці. Нехай воно написано притомно, але вся ці кіберпанк-філософія вже мільйон разів була, а якогось цікавого твіста на цьому немає. Насправді, якщо зробити все те саме у вигляді яскравого анімме типу “Еджраннерз” це була б афігенна короткометражка. А в формі тексту, без візуалу, який би витягнув… вибачте, взагалі ніяк.

Ні, вибачте, надто людяний ШІ, не вірю. Але жарт про Гегеля смішний.

Все це прекрасно, є тільки одне але: Лем існує) І якби писав він, у нього було б в рази цікавіше філософське або науково-фантастичне наповнення між завʼязкою і кмітливою розвʼязкою. Авжеж, ніхто з нас не Лем, але текст сам запрошує порівняння і програє. Або може це тому, що я недавно його перечитував) Зате в тему конкурсу ідеально вписується, не знаю про що тут писали вище, ніби ні.

Коротше, змішані враження.

Нагадало ту знамениту новелу ОʼГенрі “Дари волхвів”, де пара придбала одне одному взаємновиключні подарунки. Не сподобалося, що тут одна суцільна емоція безвиході, та й ретровірус недостатньо розкритий, зʼявляється ніби нізвідки. Але це все одно одне з найкращих оповідань конкурсу. Дякую.