Коментарі

Всім дякуб, хто голосував і хто коментував! Усі зауваги та ваші враження цінні, дякую, що ділилися. З усім погоджуюся, окрім пласких персонажів. Якщо не побачили об’єму – не біда, але він точно є і точно глибше та ширше за більшість персонажів на цьому конкурсі.
Текст написаний суто з тренувальною метою за два вечори (що для мене нестерпно швидко), аби довести самому собі, що можу написати на будь-яку рандомну тему і вийде не так уже й погано. Друге моє оповідання “Ти не бог” за всіма об’єктивними та суб’єктивними параметрами набагато краще, але до фіналу не пройшло, вочевидь, занадто сумне та філософське Нічого, на наступний конкурс візьму трикстерський сюжет боротьби з корпораціями, соціальною нерівністю із щасливим кінцем, і тоді виграю (але то не точно))

Всі молодці, і окрема дяка організаторам!

Дивуюся тому, що хтось має претензії 🙂
Мені все було зрозуміло, рівно настільки, наскільки має бути. Сюжету на об’єм цілком достатньо. Це такий мікро-“День Тріфідів”, коли людство раптово змінюється і має наосліп намацати новий сенс існування. Браво!

Маєте слушність, щиро вболівала за ваш твір. Бо якщо можна писати безліч історій про олюднення ШІ, то і наукової фантастики, що базується на лінгвістиці, має бути більше!

Шановна авторка,
Якщо брати безпосередньо саму ідею оповідання, то ця, напевно, моя найбільш улюблена серед усіх конкурсних робіт. Думаю, що цей текст має деякі недоліки щодо динаміки, експозиції та побудови діалогів. Але, по-перше, такі речі виправляються досвідом чи редагуванням. По-друге, вони зробили це оповідання особисто для мене хорошим, а не відмінним – проте не завадили вважати його цікавим і захопливим.

Я хотів би підтримати вашу думку стосовно використання гіпотези лінгвістичної відносності. Це, звісно, не калька, і цю гіпотезу використовували до Ченга, просто майбутнє нею не передбачували. А от захоплення планети через мову особисто для мене звучало свіжо та оригінально.
Як і пан Ram Raven, я згадував Лю Цисіня, бо у нього теж захоплення планети відбувається до безпосередньо прибуття іншої раси, але концепт у вас зовсім інший.

Словом, хотів би побажати успіхів і неодмінно продовжувати писати. А якщо не захочеться писати, ну що ж, тоді продавайте свої ідеї комусь за великі гроші.

Дякую всім за відгуки, критику та підтримку! Роблю тільки перші кроки в написанні художніх текстів, тож і наступаю на різні граблі)
Є про що подумати і над чим попрацювати.
Єдине, що хотілося зазначити про ідею твору. Я справді певною мірою надихнулася “Історією твого життя” Теда Ченга, про “Вавилон-17” теж знаю, хоч поки не читала. Але я не вважаю, що якщо гіпотеза Сепіра-Ворфа використовувалася в інших творах, то це одразу калька. Зрештою, яку ідею не візьми – хтось вже точно про це писав)
Хотілося попрацювати з темою, яка для мене цікава і важлива, і я рада, що багатьом читачам це відгукнулося.
Ще раз всім велика подяка і успіхів у творчості!

Вітаю переможців. Принаймні одного автора вгадав))

Ще раз дякую за відгуки. З критикою погоджуюся на всі сто. І з тим, що ми з Тонечкою милі – теж)))))))

Вдячний за настільки теплі коментарі!
Планую тепер трошки зарозумітися, але зовсім ненадовго.

Абсолютно солідарна з пані/паном Коалою: поставити одиницю було важко. Зрештою, обрала твір, який емоційно зачепив трохи менше за решту. А взагалі, в кожному оповіданні була своя родзинка, цікавинка – отримала чимале задоволення від прочитання творів-фіналістів, дякую авторам та організаторам

Чудова НФ-на ідея! Може не дуже нова, але цікава. Проте мені здається цій ідеї трохи затісно у форматі короткого оповідання. Тому сюжет виглядає трохи пунктирним – галопом по Європах – немов конспект основних подій.
Перша частина мені здалась найслабшою (а мало б бути навпаки – початок має найбільше чіпляти читача). Така манера вести оповідь можливо була б вдала для часів “Діалогів” Платона, але зараз це виглядає трохи дивно. Тим більше, що між двома співрозмовниками по суті немає конфлікту – вони майже в усьому однин з одним згодні, тому у цій “взаємній люб’язності” важко за щось зачепитися емоційно. До того ж автор чомусь залишив ГОЛИЙ діалог – взагалі нічого крім слів. А тому виникає вічуття, наче ці слова висять десь у вакуумі і невагомості.
Далі стає трохи цікавіше – з’являються живі персонажі. Але інколи виникає враження, що автор не до кінця визначився: кого з героїв зробити головним, а кого – другорядними.
Що ще. Інколи мені ставало приторно від ось таких от занадо розцяцькованих епітетів типу: “його геніальна дружина, неперевершена дослідниця давніх та сучасних мов, натхненниця та ключова розробниця” – я ще зрозумів би, коли б це були слова якогось пристрасно закоханого у Руту персонажа, але ж не від автора.
Ну і по суті логіки основної ідеї: трохи дивно, що спочатку нам кажуть про мову прибульців, що “її категоріальний апарат спирається на концепти, що не мають аналогів у земних культурах… навіть базові значення не можуть бути інтуїтивно виведені через відмінність у перцептивних і концептуальних рамках” – а потім парою абзаців нижче про їхні витвори мистецтва: “Вони неймовірні! Така глибина, такі сенси”. Не бачите протиріччя?
Якщо нам дають щось, що ми не можемо збагнути в принципі прото тому, що воно навіть у своїх базових елементах не має чогось близького до нашого ментального, перцептивного та інтуїтивного досвіду – то які “глибокі сенси” ми б там могли так одразу побачити? Хіба що зрозуміти те, що ми нічого не розуміємо 🙂
У фільмі/книзі “Прибуття” там ця ідея виглядає більш послідовною – бо там ГГня дійсно спочатку не може збагнути світогляд гексаподів, але під кінець сама переймає їхнє циклічно-закільцьоване відчуття часу. Тут же тема трошки недокручена.
Але принаймні хочеться подякувати автору, що взявся за таку складну ідею, та ще й зробив з неї достатньо цікавий сюжет. Щасти! 🙂

Звичайно ж достатньо. Коментарі з критикою сюжету і кофлікту показують, наскільки творча сфера збожеволіла на грунті структур та прямих, невигадливих кістяків історії. Мені сподобалося цілком і повністю.
Заздрю вашому вмінню, це просто супер, дякую!

Так, має бути 1.)

Доброго дня!
Можна уточнити: одиниця обов’язково має бути? Чи просто якщо вона є, то неодмінно має бути лише одна? Бо, дивлячись на рівень фіналістів, рука не здіймається комусь вліпити 1.

Додатково дякую всім за фінальні коментарі!

Щодо розгорнутого відгуку Анастасії: все це про шахи правда, саме тому пан Лубік і не пішов далі локальних змагань з шахів, а на вищому рівні прості смертні не знають нікого, крім чемпіонів. Власне, суджу по собі, бо тілько про Карлсена й чув, а от коли захоплювався трішки в юності, на слуху були Віші Ананд, Крамнік, Каспаров, очевидно. Зараз гадки не маю, в кого виграє Карлсена, якщо не ґуґлити. Щодо багатьох захоплень – так у тому і сенс, певно, що пан Лубік хапався за все підряд, але нічого не доводив до кінця, а коли вирішив таки довести, то дуже екстремально і не зовсім чесно. А от другий син, другий чоловік – ні, це трішки про інше, бо не в порівняннях справа, а в славі. Так чи інак, дуже дякую за детальний фідбек.

Розчулили ви мене, Олеже. Дуже вдячна за такий щирий коментар. Не мала на меті засмутити, але, якщо твір викликає емоції, то, може, це і на краще

Я б хотів написати багато гарних слів вам, але мені подих захопило.
Злий на вас що ви оце заставляєте мене так зле почуватися і сумувати.
Можливо це через те, що ми маємо схожий світогляд, звичайно, але поки що — це найкраще оповідання з тих, що я прочитав на конкурсі.

Якщо він грав лише у школі, обмежувався шаховим клубом, а потім мав перерву двадцять років, то він би і десяти хвилин не протягнув (хоча неясно, може він з них думав дев’ять з половиною), не кажучи вже про поступове покращення. Це звучить, як “ходив у школі на бокс, потім двадцять років працював в офісі, вийшов проти Усика та протримався 7 раундів”. І я не знаю, що це за крутий шаховий клуб, у якому гросмейстери (навіть не один) постійно грають зі школярами. Сеанси то вже більш реально, хоч і десять школярів — це дуже мало і нераціонально. Також на тому шаховому рівні, де зупинився школяр, це не є змаганням, хто пам’ятає більше партій. Та й взагалі не є таким…
Не зрозуміла, як планують узгодити питання з дружиною, коли проблема у самому організмі, а не у бажанні компанії тримати тіло в капсулі.
Сподобалось, що андроїд імітував відключення. На цьому моменті вдалось здивувати.

Трошки не вистачило… обґрунтованості фантастичного елементу? Ніби через швидкий темп чи ще щось не до кінця вірив у те, що відбувалося в оповіданні. Ідея класна, але маю те саме питання що й Ігор, звідки вони знали будову людського мозку, щоб зробити софт, який би на ньому працював?) В констексті оповідання, думаю, достатньо було б просто додати умовне виправдання, щоб було за що вчепитися і повірити.
Загалом сподобалося, хай і сімейна драма не зачепила так глибоко, як мала би (але це справа в особистих переконаннях, бо я б довірився вибору своєї дружини).

Авторе, ну чому шахи? ) Тепер не можу втриматися від коментарів. Почну з того, що в новини потрапляють і претенденти, і переможці Чемпіонатів світу зі швидкої гри, бліцу (окрім просто Чемпіонату світу з шахів), а ще є Кубок світу, шахова олімпіада… Одним словом, багато людей вписує себе в історію та заробляє великі гроші. А є ще номер два за рейтингом — Накамура, в якого на youtube майже три мільйони підписників.
Карлсен, як приклад саме чемпіона, якого всі знають, не дуже вдалий. Бо це феномен, тут і багаторічна гегемонія за шаховою дошкою, купа чемпіонських титулів, рекордний рейтинг, імідж, а ще власна компанія, мільйонні стартапи і взагалі здатність монетизувати все, чого торкається. Після 2021 року не бере участі у Чемпіонаті світу (бо набридло) і — не знаю, чи знаєте — у 2023 чемпіоном став Дін Ліжень, а у 2024 — Гукеш Доммараджу. Але Карлсен досі найвідоміший, бо річ не в одному званні.
По-друге, бажання героя бути першим. Я розумію, що через ті численні змагання хотілось показати мотивацію. Але я не вірю саме через різноманіття напрямків: тут і олімпіада з математики, і гольф, і шахи.
Просто аж настільки побиватися, що він другий, а не перший у якомусь спорті буде людина, яка віддала йому все життя і час, а не трошки пограла у школі. Між іншим, був такий естонський гросмейстер Керес, якого жартома називали “вічно другий” (але він, на щастя, ставився до того без фанатизму).
Я повірила би більше, якби, скажімо, він був другою дитиною, і батьки постійно віддавали перевагу першому. А у шлюбі був би другим чоловіком, а дружина постійно згадувала першого. Спорт теж можна, але тоді хай присвятить йому все життя.
Звісно, у моїх зауваженнях є трохи професійної деформації та надмірної вимогливості. В іншому оповідання сподобалось, особливо неочікуваний вміст коробочки з особистими речами та обґрунтування секунди на Марсі.

Читала ваше оповідання ще в першому турі, хоча його і не було в оціночній групі, але зацікавила назва. Ну і, власне, текст виділяється не лише назвою – всім, він дуже самобутній, дуже якийсь такий незвичний, а ще в нього затягує – читаєш й наче тонеш в тому, що читаєш! Одним словом – дуже сподобалось)