Коментарі

цей твір тримає до кінця й не розчаровує, дякую

В кінці сильно здивувався. Мені було цікаво весь час до появи допомоги.

Гарне оповідання. Мені сподобалось. Але підтримую інших коментаторів – занадто розумна дівчинка для 5-ти років) Хоча це не сильно впливає на загальну суть оповідання. А. Ще трохи ваші інфодампи про його міркування і процеси фізичні трошки занадто…але таке.

Прекрасне оповідання, немає проблем. Є питання – що відбулося після того як ЦАУ сказав що залишилось 15 секунд? і що він зробив? він таки врятував її тата? І я не зрозуміла – то їх поглотила нуль-матерія? бо трошки спантеличило. А так все супер

Прекрасно, дуже сподобалось. Спочатку я чомусь відчула вайб що це пише одна і та сама людина, що автор не виділяє характери він і вона. Проте згодом почали нарешті проявлятись риси характерів обох персонажів. Мені дуже сподобалось. І я думаю вона його заблокувала, тому що злякалась що починає закохуватись у неіснуючу людину, у того з ким не зможе мати повноцінних стосунків і сім’ї. Це її злякало і вона зробила вибір. Мені сподобалось. Дякую

Бомбічно, шикарно, цікаво. Я в захваті. Мені дуже сподобалось. А саме кінцівка, яка заворожила, вибір корабля і вибір всіх людей до неї. Єдине що трошки, але зовсім-зовсім трошки покоробило – це те, що вона остання людина у Всесвіті))) Не знаю як давно андроїди на тій станції окупувались, проте я так розумію що маршрут у корабля був завжди однаковий, і кожного разу коли корабель розморожував людину, вона теж проходила станцію і робила вибір. Відмінний від вибору ГГ, проте робила. А значить досить довгий час андроїди спостерігали за людьми які одна за одною вибирають життя екіпажу а не своє. А тут ГГ зробила інший вибір. Завжди цікаво як би я поступила в данній ситуації. Якби мені дали вибір – ми вбиваємо умовно всіх людей планети, якщо ти не виконуєш наші умови (умовно рабство чи щось таке). Не хочу переживати такий досвід, але десь на підкорці було б цікаво.

Вітаю, авторе! Спершу хочу похвалити ритмічність твору та добре передану напругу.
Але два моменти мене бентежать. По-перше, що фантастика тут вельми умовна та слугує фоном. Нічого б сюжетно не змінилося, якби це був земний океан і менша глибина, простіші батискафи. Наприклад, у 2023 році при зануренні на 3800 метрів зник батискаф “Титан”, на борту якого був батько-мільярдер з сином та ще троє людей. Потім з’ясували, що стався вибух. Почуття родичів однакові, незалежно чи це 4 км, чи 50.
Швидкі молюски трохи додають фантастичності, але, припускаю, якби батискаф сина застряг між якимось камінням, його б теж довелося таранити.
По-друге, логіка героїв, які для пошуків беруть на борт ще й дівчину сина. Ніби це старий жигуль і вони в селі їдуть на річку (не ображайтеся, будь ласка, справді виник такий образ в голові). Для чого? Навіть відкидаючи ризики смерті, про які вони сперечаються чомусь вже на глибині, а не раніше. Додаткова людина — додаткове споживання кисню. А ще склалося враження, що вони зовсім його не економлять, дихають і нервують ніби на поверхні. У контексті постійного підрахунку кисню протягом твору я не можу повірити у таких персонажів-вчених.
Спочатку я думала, що вони одночасно занурились, а батискаф сина зірвався. Та діалоги підказують, що вони мали вибір сідати в батискаф чи ні (“це був її вибір”, “навіщо ти тут”). Також якщо занурення триває три години сорок хвилин, а син на дні вже п’ятнадцять годин, вони спускалися явно з рятувальною місією.
Зауваги вийшли довгими, але хотіла пояснити детально.

Як же мене порадувало це оповідання! Люблю біологію і обожнюю твори з науково-біологічним ухилом. Та ще й так мальовничо написані. Дякую!

Дякую за відгуки. Чесно: ніколи не думала, що в фантастичних творах існує ще одне літаюче дерево. Скачала “Гіперіон”, прочитала, порівняла Іґґдрасіль зі своєю Лірикою. Вони абсолютно різні. У Сіммонса дерево без емоційне, напівживе , стручки не живі, але чомусь тримається листя.
Моя Лірика має інтелект у сплаві з квантовою механікою плюс біонічна механіка. Можливо, вона справді щось має від тварини, якщо говорити про мізки і про емоції, які проявляються потужним енергетичним сплеском. Щодо щеплення, то будь-яку земну рослину, перевезену на інший континент, ретельно обробляють. Напевне був смисл у щепленні корабля і від людських хвороб.

Але у будь-якому разі Сіммонс був першим, так що я своє оповідання закину у шухляду. Дякую за підказку!

Скажу відверто, що я співпереживала героям, тобто емоційний посил вдався, мене зачепило. Та спершу верталась на початок, бо трохи заплуталась, від кого саме йде оповідь: від батька чи матері, зізнаюсь в певний момент мені навіть здалося, що то дві жінки розмовлять й це якась нетрадиційна сім”я)) думаю: а, ну ок) А виявилось, що це не так. Тож перечитайте ще раз, щоб все виглядало більш однозначно й не виникло подібного дисонансу ще в когось.
Загалом, історія мене захопила. Можливо, десь можна було урізати діалоги задля розкриття подробиць життя на цій планеті й власне місії героїв, та розумію, що в умовах обмеженого обсягу це не так просто. Бажаю успіхів!

Tutu, Ірма, Спайро, дякую дуже за відгуки. І величезне спасибі всім, хто проголосував за цей твір, даючи йому можливість потрапити у фінал.
Том Самжене, дякую за відгук, маєте рацію, але шматком про те, як працює усиновлення в цьому наповненому сиротами світі довелося пожертвувати, щоб вміститися в рекомендований обсяг.

Я вірю у існування вашого персонажа, але не розумію його)))

Дуже чуттєво, трохи око різало форматування, але у всьому іншому текст чудовий! дякую вам!

Твіст гарний, проте чомусь подача всього решта мені здалась занадто в лоб. Хотілось, щоб більше показували а не розповідали. Втім, гарне оповідання!

Було справді цікаво. Дякую!

Мене зацікавив перший акт, можливо початок другого акту, справді відчувалось переживання. Проте, мабуть, через це я й завищив собі “обіцянку” від твору, і кінець навпаки для мене просів. Втім, дякую за оповідання!

Тут уже все по факту написали, зокрема, про надто швидкий астероїд, про кліше підслуховування і т. п. Додам до цього, що починаючи з того одкровення про Мультивсесвіт, я нічого не зрозумів, бо все сталося надто швидко. Як там вони помінялися з іншою версією? Чого він такий задоволений в кінці, коли астероїд все ще реальний? Чому на Марсі комусь буде цікаво читати його книжку про… що? Перечитав і все одно не поняв. Ну і дуже муляло оце “друг”, “другові”, “незнайомцеві” – аматорська стилістика, зайві синоніми. Таке-е.

Було складно читати через псевдо другу особу, і я не дуже розумію, навіщо це. Можна ті самі емоції передавати і повністю через першу. Щодо молюсків – я гадав, що буде якесь пояснення, що воно таке, і з цього випливе (каламбур) парадоксальне фінальне рішення, але… всі померли. Тю. Я не кажу, що тут потрібен був повний гепі-енд, але все ж таки вийшло, що мати була з самого початку цілком права, жодних сюрпризів. Їхній спір, до речі, здався ну дуже затягнутим. Їй-бо, я б краще про планету більше дізнався, ніж оцю мелодраму читати. В цілому – середньо.

Було б цікаво поглянути на те, як буде виглядати оповідання після переписування, але я вважаю що іноді текст має не підкорятися правилам, які створені, щоб зробити сюжети “цікавішими”, “напруженішими”, “досконалішими” і так далі. Я думаю, що іноді текст має лишатися таким, яким є, бо він має іншу ціль, аніж як “працювати” в драматургійному сенсі. Навіть якщо через це він комусь буде не подобатися.
Я відчув якісь речі під час прочитання оповідання, я був захоплений, і я залишився з чимось, що не зникне з поверхні моєї свідомості ще деякий час, а потім впаде десь глибше і стане частиною мене. А хіба автор може бажати про щось більше, ніж повпливати на читача? Я щось отримав з тексту. Дякую за це.

Ймовірність влучання астероїда 1,7% — це занадто багато.

Така цифра викликала б світову паніку, обвал акцій, анархію, погроми та повстання. Зазвичай вчені починають хвилюватися, коли йдеться про тисячні частки відсотка.

Взагалі, ідея керувати чиїмось життям — дуже стара. Від грецьких богів до Ісуса з Назарета.

Текст добрий, бажаю успіху!