Коментарі

Дуже дякую за коментарі та за підказки, що сподобалось, і що ні. Вперше приймаю участь у конкурсі в такому форматі. Цікаво отримати зворотній зв’язок, побачити, на що треба звертати увагу у майбутніх текстах.

Прибулець, Форель, дякую, що написали, чого вам не вистачило. Попрацюю над емоційним зв’язком.

Лісовик, я і сама сподіваюсь, що людство все ж змогло б знайти якийсь щасливий фінал. Можливо до наступного конкурсу Зоряної фортеці знайдуть 🙂

Саша, на жаль, в цій історії, так і є.

Владислав Лєнцев, Ваш коментар також емоційно влучив. Коли прочитала перше слово (я про “жах”) спочатку аж злякалась далі читати 🙂 дякую за коментар 🙂

Лісовику, звичайно – чугайстри із сусідніх галактик завжди бажані гості 🙂 Дякую, за позитивний коментар!

Владиславе Лєнцев, тут від одного метеора скільки кіпішу, а зірки і поготів небезпечно хапати – хай лишаються на небі 🙂 Дякую, що поділились враженнями!

Удачі на конкурсі й поза ним!

Дякую, організатори конкурсу!
Розрядили ситуацію. Але це ще раз підтверджує, як по-різному ми можемо сприймати сказане/написане!
Якийсь там вигук. Я би в такій ситуації написав “ех” .
А ми ще сперечаємось про символізм написаного та високі ідеї.

Саша, а ви пішли далеко! Сприймаєте все в правильному руслі. Дякую за розвиток!

Вау! Кінцівка просто чудова!
Текст пройняв і запам’ятався, весь вечір згадую, коли бачу себе в ванній в дзеркалі 🙂
Успіхів!

Проголосував!

Конкурс в цілому вважаю вдалим, але шкода, що під деякими творами (не моїми якщо що!) замало коментарів та срач… тобто дискусій 🙂

Дуже цікаво, кого возьмуть в публікацію. Щодо призових місць – в принципі, майже зрозуміло.

Авторе, то не те тьфу, яку “тьфу”, а те, яке “ех”, якщо не помиляюся. Але в будь якому разі, не сваріться між собою)

Що вдалося: живі персонажі, мова, нехай і шаблонний космосвіт.

Що не вдалося: рішення матері залишитися – ідіотське. Бо вона і так і так втрачає цю станцію! Любов до сина стовідсотково б змусила її врешті-решт залишитися жити для нього.

Я зазвичай такого не роблю – не раджу змінювати сюжет – але що якби…

Що якби з’ясувалося би, що справжня мати героя померла багато років тому, а це була якась голографічна або інша симуляція, яку вона залишила там, щоб його не засмучувати. Але відірвати її від станції неможливо за технічних причин! Тому вона там і залишилася.

Чесно, за таке оповідання поставив би 10 не роздумуючи. Хтозна, раптом така ідея корегування сподобається.

ЖАХ! Це ж конкурс ФАНТАСТИКИ! Як можна було сюди писати такий твір, де все реалістично??? Я про:

“Тож тут все вирішили гроші та політика”.

Жарти жартами, але мені дійсно стало трохи не по собі, що Землю просто вирішили не врятовувати, бо дорогувато.

І ще мені тепер хочеться круасану, а вже пізно 🙁 Коротше, оповідання емоційно влучило у ціль. Дякую.

Я так розумію, це має бути оповідання ЛІсовика? 😉

Якщо коротко: мініатюра зірок з неба не хапає, але розважає. Дякую, відпочив від читання інших текстів.

Приємно бачити, що Окружний адміністративний суд міста Києва аж ніяк не змінився за 1000 років.

А після оповідання хочеться тільки перепитати: “І що?” Та нічо. Буквально нуль. Можливо, навіть балів.

Розчаровуюся кожного разу, коли спершу читаю великий діалог, де автор має шанс ненав’язливо все пояснити – а слідом за ним…. Інфодамп на абзац про те, що тут насправді відбувається. Від тривіальності оповідання про оцифровку свідомості могла врятувати тільки майстерна подача та/або несподівана точка зору на проблему. Тут немає ані того, ані іншого.

Що хорошого? Гарно читається.

Що поганого? За твір взагалі нічого не відбулося. В сенсі сюжетних подій. Тільки експозиції навалили.

Як би там не було класно все написано, я віддаю перевагу тим творам, які в цьому невеличкому обсязі можуть розповісти цілий цікавий сюжет. Бо замальовки можна, вибачте, десятками писати, або нарізати їх із вже готового великого оповідання.

Нічого особистого, просто думки конкурсного читача.

Вибачте, що втручаюсь в полемiку, але у вас тут може виплисти гарна iдея, що Зореславу врятували саме кварченята всередини Миродара. Ось такенна синергiя. З повагою.

Дякую коментарям за зазначені плюси і мінуси мого оповідання. Звичайно, вони змушують замислитись і зробити висновки.

Владиславе Лєнцев, я розумію, що вам не пішов мій твір. У вас своя точка зору – нормально. Тим більше, ви в нас гуру. Добре.
Але навіщо плюватись у коментарях?
Неповага з вашої сторони.

Тепер щодо критики.
Мені дійсно жаль, що читачі сприйняли покаяння Миродара як рюмсання та жалісливе скигління. Я його не задумував таким. І не бачу там ниття. Лише відчай та біль. Та якщо зі сторони це виглядає так, то це – мій провал у цьому творі, визнаю.
Щодо можливої присутності Їх у людях – цілком можливо! А чому б і ні? Ми можемо піти далі і уявити, що
збагнувши свою синергію з Ними, люди власне досягнуть божественності. І т.д. Тут є серйозний простір для фантазії.
А тепер відверто. Не люблю про таке писати.
Це оповідання розвинулось із задумки великого твору. Але так як я поки просто займаюсь графоманським свавіллям, практикуюсь, то у мене достатньо мудрості, щоб не братись за великі твори.
Напевно втілити саме цю ідею у таке маленьке оповідання було… поганою ідеєю. (“А, тавтологія! Три крапки detected! Видно, що він початківець!”) Потрібно було дати їй ще років десять настоятися.

Кльове оповідання. Дякую авторові. Хоча все ж сподіваюся ми збережемо свої балакучі ліси, а чугайстри із сусідніх галактик будут літати до нас на вихідні на чай.
Успіхів.

Що ж, Авторе, не засмучуйтесь, але ми з вами будемо у хвості цього пейлетону. Сюжет ніякий, інтриги жодної, ще й імена головних героїв мають дивні форми. Чому Ольгу звуть “Ольгою”, Віталія “Віталя”? Вони мають якихось реальних прототипів чи просто забаганка? В буд-якому разі це в тексті не розкрито, персонажі пласкі та картонні. Коротше на багато балів не розраховуйте, запасайтеся попкорном і давайте робити ставки, хто переможе із більш вдалими оповіданнями.
Наснаги.

“жіночий голос з-за захисного скла. Він чує, як двері ізольованої камери зачиняються.” Виходить, що жіночий голос чує, а не Тех.
Сподобалося, текст би дещо відшліфувати, а от ідея для мене незвичайна й оригінальна. Люблю такі ідеї та сюжетні виверти.
Успіхів!

Авокадо, дякую! Ваш коментар надихає 🙂

Дякую за назву, Прибульцю)

Дякую за відгук, Брунатно-бурий бобер.
Якби інформація в дужках традиційно мала лише декоративний характер та мінімальний вплив на текст, тоді як автор я взагалі не бачу сенсу її подавати, надто в мініатюрі. Тож припускаю, що пропущений текст в дужках та якість розуміння оповідання тісно пов’язані. А назва розкривається в одному з речень з цим словосполученням.

Істинному спостерігачу:
Ох… Пітніти від сміху над критикою під своїми роботами – мій профіль, тому я збоченець ого-го! Ось ви ще трішки поприймайте участь в різних літконкурсах – і теж, напевне, почнете ловити це дивне задоволення 🙂
Успіхів всім!