Я тебе бачу

— Готовий?

— Ні, — голову Теха стискає металевий обруч. Він заплющує очі, очікуючи зворотного відліку.

— Т-10 до стрибка, — жіночий голос з-за захисного скла. Він чує, як двері ізольованої камери зачиняються.

Десять секунд відділяє його від першої подорожі людства до інших галактик. Хто б міг подумати, що вона пройде у такий спосіб.

— Т-2, Т-1, Ментальний стрибок!

Свідомість покидає тіло. На мить він бачить його збоку, на білому кріслі, з дротами, що тягнуться до обруча на його голові. Він робить крок назад у тілі жінки, що дивиться на нього з-за захисного скла.

Його свідомість покидає її мозок.

Тех не відчуває руху, відстані чи часу.

Він в маленькому створінні, пливе крізь космос, бачить земну кулю. Потрібно рухатись далі.

Його свідомість покидає тихохода.

 

Він має кінцівки. Ходить по помаранчевому ґрунті. Шість пальців закінчуються довгими кігтями. Здається, він полює на тварин, які живуть у цьому ґрунті. Кігтями він може досягнути тих, які не закопались достатньо глибоко.

Тех підіймає голову створіння, у яке потрапила його свідомість і дивиться на небо чужої планети. Воно темніше, ніж земне. Майже чорне. Він виконав ціль цієї експедиції — знайшов життя на іншій планеті.

Потрібно рухатись далі.

 

Перед ним космічний простір. Він бачить його з-за скла. Безліч невідомих символів змінюється на склі. Тех може зрозуміти їх, якщо зануриться глибше у мозок істоти, в яку потрапив. Він намагається поворухнути головою, подивитись на свої руки, своє тіло, але не може. Організм надто інший. Не складніший за людський, але працює зовсім не так. Його свідомість не може знайти нервові закінчення, якими можна було б керувати.

Тех відчуває супротив.

Його свідомість покидає тіло невідомого розумного організму.

 

Він не може сказати, скільки минуло часу. Збився з рахунку істот, яких встиг окупувати. Тільки два організми мало ознаки розвинутої цивілізації. Частіше його свідомість потрапляла у твариноподібних створінь. Він був у тілі когось, схожого на динозавра. Відчував, як працює фотосинтез, опинившись в організмі рослини, що могла вільно пересуватись. Був у маленькому поселенні, у якому прямоходячі істоти з лускою намагались розвести багаття. Тех не міг зупинитися. Переміщався від одного носія до іншого. Не затримувався в жодному більше ніж на двадцять секунд.

Окрім останнього.

 

Він опиняється у кімнаті. Великій, білій. Тех опускає голову й бачить своє тіло, яке сидить на дивані. Справжній вигляд носія він бачить тільки мить. Далі свідомість намагається захистити сама себе й бачить його, як людське. Тех не знав, що таке навіть можливо.

Він підводиться й оглядається. У цій кімнаті тільки білий диван і екран на стіні. Вимкнений. Тех бачить двері та йде до них. Він пересуває нижніми кінцівками, упевнений, що це дві ноги. У пам’яті на секунду спалахує справжня форма кінцівок, але свідомість швидко замальовує цей спогад.

За дверима ванна кімната. Він бачить кабіну, схожу на душову. Бачить дзеркало. Бачить обличчя свого носія, перед тим, як воно міняється на людське обличчя. Трохи видовжене, з трохи завеликими очима, але людське. Тех не може нічого зробити з цим фільтром, який поставила його власна свідомість.

Він підходить ближче до дзеркала. Підіймає верхню праву кінцівку, яка виглядає як рука, але відчувається інакше.

«Рука» опускається вниз. Обличчя чоловіка посміхається йому. Тех розуміє, що втратив контроль.

— Я тебе бачу, — каже чоловік у дзеркалі на мові, яка звела б Теха з розуму, якби не захисний фільтр.

Його свідомість покидає тіло «чоловіка».

 

Він розплющує очі. Металевий обруч знімають з його голови. Його виймають з крісла й несуть кудись.

— Усе добре. Ти на Землі, у своєму тілі. Тебе не було всього вісім секунд.

— Я бачив багато істот. Там є життя, — каже Тех й провалюється в темряву.

 

Його тримають у дослідницькому центрі. Розпитують кожного дня про те, що він бачив. Він розповідає усе, що пам’ятає. Окрім своєї останньої подорожі. Вона розмита, нечітка у його пам’яті. Ніби мозок намагається забути побачене.

Сьогодні він чув розмову лікарів. Його збираються випускати за умови постійних зустрічей з психологами. Також він чув, що програму збираються продовжити. Уже готують нових добровольців для наступних запусків.

Виделка зупиняється, не діставшись до рота. Його рука тремтить. Він не може керувати нею. Рука повільно опускається на стіл, випускає виделку. Тех встає, йде у ванну. Підходить до дзеркала. Бачить на обличчі посмішку, якою не посміхається.

— Я тебе бачу, — каже його вустами чужа свідомість.