Коментарі

та так, маю на увазі, що це довго ( і напевно не тут) треба дискутувати, бо питання вельми складне, колись пам’ятаю був форум, де можна було спілкуватися

Марко, ми ж тут наче зібралися для обміну ідеями.

Електроскат, все ж зазначили, тільки один пласт проблематики, закладеної у твір. Я намагаюся мислити не під іншим кутом, а взагалі уявляти об’єм. Саме тому за малий обсяг це була спроба порушити проблематику добра зі злом і полярного світобачення. І саме тому біблійний початок “спочатку було…” Тільки що було спочатку? Кава? Чи Морозиво? І взагалі, чи релігія – це фантастика?

Сподобалося, щиро зичу успіхів такій симпатичній історії та її автору.
Блудниця була неочікуваною, за неї теж плюс!

Наті та Людина в капелюсі, дякую за ваші відгуки. Звісно потрібен більший формат, бо описати масовий ПТРС синдром, на прикладі корабля, як цілої країни, не так просто.
Щодо магічного мислення – можливо, саме так воно і працює, хоча я волів подати, наче спрацював якийсь психологічний механізм.
Дякую за вашу увагу.

Обов’язкове коментування – то не обов’язкова умова підвищення його активності 🙂
Можна інакше. Наприклад, якщо існують форуми з такими техн.можливостями, то просто додавати кожному авторові рейтинг коментування (наприклад, рівний відношенню кількості знаків, написаних ним до чужих оповідань, до сум.кількості знаків написаних до його оповідання).
І от, заходить читач в тему якогось оповідання і бачить, що у автора рейтинг 0% (нуль). Тобто, можливо, що він вже проголосував і пішов займатись своїми справами… А отже – нема й сенсу коментувати.
Зате люди, що хотітимуть коментарів – писатимуть їх і самі.

Всіх вітаю і дякую за коментарі.
Як вірно зазначив Лісовик, тут таки була алегорія навчання. Але не беззмістовного, а, скажімо так… Знаєте, як підступає постуніверситетська депресія, коли не знаєш, куди його далі йти, і просто чекаєш на якийсь шанс, шукаєш його, і не розумієш, завіщо воно все було? В мене не було такого – а от купа знайомих і друзі неодноразово скаржилися. Безсмертні на те й безсмертні, що лишаються у стінах вишів, вони вже знайшли себе, їх заледве щось порушить і потурбує. Дипломи завше більш важливі для родичів, ніж для роботодавців чи самих випускників.
Птиця Сірін питала, нащо їх учити? Ну, бо інакше, ймовірно, не буде профддеформації. Жартую. Насправді, вчать для того, щоби пошуканці могли провести ритуал вірно – і не спалити світ, не приректи його на загибель – а своїм пошуком додати життя іншим. Чому ідуть молоді, а не старші? Бо і в реальному світі воюють молоді хлопці і часом дівчата (і воювати їх вчать), бо серед людей із небезпечними професіями молоді більше, ніж літніх людей. Окрім того, нерідко виші підгинають, переліплюють психіку студентів під себе – і вони, хай би як їм не було неприємно чи страшно, роблять те, чого навчені. Про таку деформацію, як на мене, значно повніше (і обсяжніше) сказали Дяченки у “Віті Нострі”.
Власне, це все.
Дякую Оглядатору, Електроскату, маркові за теплі коментарі. Навіть коли десь не вдалося донести історію – тішуся з того, що вам “зайшла” атмосфера.
Решті товариства, яка чекала на інший кінець – дякую, ваші зауваги запам’ятаю і цінитиму їх. Завжди приємно побачити такий чемний і серйозний відгук.
Усім удачі на конкурсі, і хай з нами ніколи не станеться те, що буває з приреченими героями стількох художніх творів!

Шановний авторе, мені було цікаво прочитати вашу відповідь, але насамкінець склалося враження, що ми дивимося на проблему під геть різними кутами зору, а отже, говоримо про різні речі.
Але дякую, що відповіли.

Дякую за відповідь. Я не зовсім згодна з цією концепцією, але мені було цікаво її прочитати.

Я зробила так – у листі перелік оповідань із оцінками

Як саме слід оформлювати бюлетень? Є якийсь бланк, чи просто треба у емейлі надіслати перелік оповідань з оцінками?

Славо, murrrchik, Біоток, спасибі, що витратили дещицю часу на читання цього опусу!
Мушу зауважити, що будь-які аналогії Тетраграматона з Чебурашкою й Чебуреком є випадковими і блюзнірськими.
Про парність – мабуть, таки ваша правда. Волею Чебу-Реби зміню одного прибульця на двох, не проблема. Істина – понад усе!

Біоток, дякую за Ваш відгук

Щодо елегантності. Коли життя підпорядковане кінцевій даті, то щойно ви усвідомлюєте це – подальше життя перетворюється на тривале умирання. Можна вимуштрувати всі людські потреби, включно з потребою завжди мати вибір, але ви не примусите людей жити. Тим більше розмножуватися (навіть з ЕКЗ). Не уявляю, як можна розмножуватися через силу. Але. Є в житті такі рішення, які наче укол в нервовий вузол, можуть знеболити, знизити чутливість, чи стимулювати значні ділянки шкіри, не впливаючи на масу рецепторів на її поверхні. Або в політиці, або в сім’ї, або в соціумі. Поставити одне питання, показати один образ. Дати мрію. Покажіть, як теба мріяти. Покажіть людям гордих птахів і нехай люди поцікавляться, чим вони відомі, нехай перекажуть один одному почуті в дитинстві байки та перекази (чи гадаєте на кораблях не стануть розповідати дітям казок, що когось приніс лелека), нехай прийдуть поглянути на них: на їхні танці, на побудову гнізда, на розкриті дзьоби вічно голодних пташенят, на перший політ молодих бузьків. На мій погляд, не потрібно буде жодного примусу, чи агітації. Хіба ж не елегантно? 🙂
Казки і легенди, споглядання природи будитимуть в людях первісне і справжнє.
Зізнаюся, зовсім не хотілося б маринувати рештки людства в скаженій бляшанці, але виходив з тих технологій, якими на сьогодні володіє людство. Тобто, крім електроніки, ми мало чого досягли в плані вивчення людини і подолання простору.

Панове, про мене забули щось )

дякую, Біотоку, за коментар. На мій погляд, фантастика не завжди повинна показувати світле-рожеве майбутнє, інколи потрібно гладити і проти шерсті. звісно, тоді є ризик зо твір багатьом не сподобається. Але, як казав один мудрий чоловік, то такє)

Тут і духу немає Шеклі. Але це просто офігенське оповідання!
Все на місці – мова, герої, діалогі, екшен, фантдоп, інтрига, зміст, філософія – нема до чого причепитися))
Може забагато філософії до перших кількох абзаців, але то вже дрібниці.
Просто чудово!

Пригода цікава, але важко збагнути, як вона могла відбутись у режимі марення…
Здається, зазвичай, коли людина випадає з реальності, то її замикають і більше не випускають… Бо марити, і водночас діяти (у складних умовах…) – то якось неймовірно…

Цікаво було би читати дві паралельні лінії (і не такі як у бійц.клубі Палагнюка), не знаючи, що то одна людина.

А виконувач бажань якийсь неправильний… Нечесно так… Він бракований? (і тому куплений з під-поли? :))
Не міг виконати – досить було би показати червоний хрестик і людина шукала би простіші бажання 🙂 Кожен виробник виконувачів мав би це розуміти! 🙂

шановний авторе, звісно можна дискутувати, що таке фантастика і які її межі. Тільки сенс який? Думаю в кожного у нас якесь уявлення про то є. Ми ж тут чогось зібрались, чи не так. А зима близько, факт. І це – не фантастика.

Електроскат, ви мислите у вірному ключі. Єдине, поєднання кави і морозива — це все одно фантастика.

Всього для оповідання було підготовлено більше десятка фантастичних кінцівок. Але якось перезаписав стару версію і файл втратився.

Кінцівка перша. Світить яскраве липневе сонечко. Герої виходять з кафе і починає йти сніг, що тане на розпеченому асфальті. Десь по радіо про сніговий буран в Москві. Фантастика? Вибачте, любі футбольні фанати, я ненавмисно.

Кінцівка друга. Герої виходять з кафе, з землі вивергається лава, настає пекельна спека, а за нею вічна зима. Герої в останнє милуються краєвидом і йдуть у бункер. Фантастика? Не ризикну я писати фантастику.

Кінцівка третя. Те саме, тільки герої милуються краєвидом на фоні спалахів ядерних зарядів. Знову вічна зима.

Кінцівка четверта. Баланс реальності знову ж таки порушений. І настає повний хаос. Засмагаймо в Арктиці, на лижах по Сахарі. Тільки ну вас у баню писати такі кінцівки.

Впливати на бали кінцівками в коментарях невдячна справа. То ж просто прояснюю позицію. І прошу, шановні пане та панове. Що таке фантастика? То що взагалі таке фантастика? Які її межі? І які межі умовно реальності?

ПС. Зима близько.

цікавий твір, сподобалося. Дійсно, в комплекті із “Люксом…”, єдине, все ж треба фінал трохи розширити, щоб читач посмакував оці фрази із теє. Тобто я б розширив процес згадування (зробив би його власне ПРОЦЕСОМ), це для того щоб огрунтувати назву. Ну і Птиця слушно про жадібність висловивилась, але загалом
мотивація ГГ співпадає із її поведінкою, адже затягувала агента у кімнату теж по суті ЖАДІБНО. Коротче, яскравий персонаж і пігулки класні. Пігулки для творчості в студію!