Коментарі

“Сьогодні в Україні лікарі – це одна із найбідніших верств населення, якого можуть посадити й назавжди відняти диплом, незважаючи на відсутність його вини.”
Читачу, ви багато знаєте випадків засудження лікарів в Україні? А засудження безвинного лікаря?
“У творі лікар в 2025 році – багатій, який може собі дозволити купити нову машину та літати на курорти, харкає на життя новонароджених заради грошей і таке інше…
Автор любить дивится ток-шоу…”
Читачу, і сьогодні, і 5 років тому в країні були і є такі лікарі, які дійсно купують машини і літають на курорти. Мова у творі йде не про всіх з дипломом мед.університету , а про одного конкретного лікаря.

В цілому оповідання вийшло оптимістичне, з вірою в те, що великі зміни розпочинаються з однієї людини.
Не відповідає темі конкурсу, проте має право на існування.

Людоїду:
Дякую за пояснення

Хоча оповідання гнітюче, в ньому є проблиски, котрих бракувало схожому “Шестеро в бляшанці”. Помирати так справді вільними. Персонажів відкинув світ, то вони зроблять свій маленький, приречений, але такий, де в них є безліч фіналів. В такий розвиток подій можна повірити. За винятком того, що замотані в бинти люди фізично здатні кохатися.
Порівнюючи з “Шестеро в бляшанці” на випадок, якщо автор в них один, персонажі “Іншого барабана” дійсно стали вільними і перед ними різні шляхи завершення життя. Вони можуть вчинити так, як захочуть, а не як диктує пристрасть. А може і порятунок за ті три дні для когось знайдеться.

Історія має потенціал до розвитку, а читати її таки цікаво. Втім, вона розбивається об логіку організації заселення іншої планети. Можна пробачити одне-два авторських допущення, що жертвували б логікою взамін на переживання персонажів, описи, посил тощо. Проте автор ніби поставив собі за мету вигадати персонажам побільше проблем. Щоб вони завідомо не вийшли з корабля живими і вже точно аби татко не став-таки героєм.
Отож, поїхали:
Цікаво що за механізм діє при підборі учасників експедиції, якщо туди може потрапити той, хто “залишив вагітну дружину роздавати борги”. Це ж очевидний аферист. Можна зрозуміти, якщо йому виплатили аванс і тепер він зобов’язаний летіти.
Місцевість, покрита ярами, це найгірший варіант для посадки. Але чомусь обрали саме його, а не степ чи плато, де є стійкий ґрунт.
“Це вже третій корабель, в якого експансія нової планети пройшла явно невдало та який зник з радарів після приземлення” – послати спершу безпілотні апарати на розвідку не розглядається? Чомусь Аполлон-11 не послали на Місяць одразу з екіпажем, а спершу обстежили Місяць автоматичними станціями. А чому вирішили, що експансія пройшла невдало? Зникнення з радарів не дорівнює загибелі корабля.
В програми колонізації не командування, а якісь людоїди, що закидують планету кормом для тамтешніх істот. І мають напевне купу зайвих ресурсів, бо після двох аварій продовжують робити те саме, не внісши жодних коректив.

Людоїдоїд, дякую за коментар. Я якось навіть не думав про питання, які ви підняли. Замалий об’єм, щоб на все відповісти, і я тут більше зосередився на самій боротьбі, чим на її причинах. А от тепер, коли ви так поглянули, мені теж цікаво, раптов від чогось вони дійсно тікають?))

По-перше детальними описами на кшталт “Музика знов залунала навкруги утворюючи нову тендітну та стрімку композицію. Ця музика увібрала в себе спокій та затишок, зовсім легеньке хвилювання, деяку безпорадність та велич оточуючого”. Якщо є описи, можна і порушену логіку сюжету пробачити (а інколи не помітити) до набору певної критичної маси абсурду.
По-друге дрібними вказівками, що дозволяють змалювати в уяві картинку: “– Ні, – посміхнулась Ніна”. Не просто сказала, вона при цьому посміхнулась. І це вже повідомляє про почуття персонажа, хто він такий, крім функції в сюжеті.
По-третє фантастика призначена виділяти щось і підносити його в незвичайній формі, щоб це було помітно. Зобразити стосунки двох людей – беремо і “вирізаємо” їх з суспільства, поміщаючи у відкритий космос. Якщо є сумніви в логічності подій – див, пункт 1.

Знову літопис замість оповідання. Але цього разу історія банальна з палати мір і ваг. В одній тільки “Зоряній брамі” сюжет про тубільців, які поклоняються богами-прибульцям, а потім проганяють їх завдяки таємничій силі повторювався разів 150. Щоб зробити його цікавим, начерків сюжету замало.
Є твори, в яких немає центральних персонажів, Герберт Велз полюбляв так писати. Та в них є відступи з описами довкілля, з барвистим життям епізодичних персонажів, як вони їдять, сплять, кохають в насталих умовах. Але аж ніяк не сам тільки виклад фактів: народився, жив, переміг.

З цього справді МОГЛО вийти цікаве оповідання. А натомість читачі отримали ще один літопис. Порівняйте “Повість врем’яних літ” і який-небудь історичний фільм. Читати літописи теж цікаво, але це не художня література. І конкурс не фантастичних ідей для творів. Тут конкурс… творів.
Хто промовляє весь текст твору? Комп’ютер? Один з нормальних кіборгів? Бог? Одна тільки згадка цієї деталі витягнула б твір, а так це літопис. Без сумніву він цікавий. Але це не оповідання.
Пробіжімося технологіями:
“Енергію цю виробляє двигун ковчега”. Даруйте, чому це двигун живить ковчег, а не, наприклад, рухає його? Уявіть собі велосипед, ліхтарик якого живиться від педалей. І поки ви крутите педалі, він світить, а варто зупинитись і він гасне.
Зав’язка сюжету будується на тому, що “Всі мізки на борту залежать від енергії”. Флешки, SSD, навіть звичайні жорсткі диски не потребують енергії для зберігання інформації. Виглядає, що ви зумисне ускладнили аби була проблема там, де її зазвичай нема. А рішення проти збоїв дуже просте – обладнати кожну кульку аварійним акумулятором, якщо вже потрібна безперервна подача енергії.

В мене було два варіанти розвитку сюжету. Один був більш заковиристіший, але сильно притягнутий “за вуха”. Тож вирішив залишити простіший.

Весело і цікаво. Читається легко. Уявлялось все у стилі мульта “Рік і Морті” або “Останній рубіж”. Загалом непогано.

Людоїдоїду:
“Оповідь такого космічного мудреця, що повідав нам історію про Мандрівників, має свій тон і атмосферність. Можна не приймати її, але не можна не оцінити те, ЯК це зроблено.”

(“Все легкое, как паутинка! Впору подумать, будто на теле и нет ничего, но в этом-то и вся хитрость! — Да, да! — говорили придворные, хотя они ровно ничего не видели, потому что и видеть-то было нечего.” див. http://andersen.com.ua/ru_novoe_plate_korolya.html )
А король то – голий!

Вибачте.

Перше, за що слід подякувати – автор не став вводити до твору діалоги. Хроніка так хроніка.
Оповідь такого космічного мудреця, що повідав нам історію про Мандрівників, має свій тон і атмосферність. Можна не приймати її, але не можна не оцінити те, ЯК це зроблено. Такий формат подачі сюжету цілком собі має право на існування та розвиток.
Щодо логіки – погляньте ілюстрації до книги “All Tomorrows”. Ось як вірогідно виглядатиме пост-людина, що проводить життя в космосі. Щось схоже на кажана з тонкими кінцівками, і яке пересувається в повітряному просторі кораблів крилами і реактивними рухом… це треба бачити. Описані ж вами істоти нагадують Інженерів з “Прометея”, але така будова їм буде швидше завадою, ніж адаптацією до умов.
Також, життєвий цикл Левіятянів викликає питання. Чому вони не вдаються до самозапліднення? Це, до речі, характерна для молюсків поведінка, коли вони не знаходять пари.

Прохання до Людоїдоїда
Прошу пояснити мені, чим саме цей твір видався гарним? Оскільки мені взагалі не сподобався. Хочу зрозуміти вас. Митці тут зображені як безвідповідальні особи: їдять-гуляють, а за приладами зовсім не слідкують. Навіщо взагалі цю пару засовувати в космос? Щоб вбити їх кометою для більшої трагічності, чи як?
“Краса в очах того, хто дивиться” – Людоїдоїде, покажіть мені, на що звертаєте увагу?

Пробачте.

Ну чому ж, якщо людина біолог, особливо ботанік чи зоолог, вона певно свої знання для приготування їжі може використати.
Майже до кінця твір гарний, ліричний. Камерний, але це для події в космосі тільки на руку. Твір-то не про відкриття якихось дивовиж природи, а про людей.
Може це буде несподівано, але фінал банальний. “Я помру, а спогад про мене полине серед зірок” – це було в “Останні та перші люди”, “Кінець дитинства”, “Спалах у небі” і купі інших творів. Так що автору довелося б добряче постаратися, щоб зробити завершення твору самобутнім. Може ще вдасться?

В оповідання такий хороший початок і так падає воно в цікавості від середини.
Я Олена і я вам зараз розкажу, що я з давно забутої Землі. А тепер послухайте лекцію як люди вийшли в космос, про центаврійців та магнітні поля, про те як ми їм покажемо ще і тоді буде ого-го!
Читачі зайшли сюди не історичні лекції слухати, а історії персонажів. Яка участь Олени була в усіх тих подіях? Може вона якось хитро втекла перед самим нападом? Може вона щось зробила для появи тієї самої Імперії? Ні, це тільки особа, котра переказала історію. Кому і чому саме йому? Цього ми, на жаль, не дізнаємося, бо “А поки що. Поки що це кінець”.

*успіхів

Ваша правда пане, Людоїдоїд. Покірно приймаю Ваші коментарі й охоче розділяю критику. Дякую за хороші слова. Буду творити далі, тепер я озброєний різними точками зору і це чудово. Хороший конкурс для розвитку власного мистецтва. Ще раз дякую, творчих Вам спіхів.

Природа – добре, машини – погано. Спірна мораль.
Чому якщо “цар природи”, “вінець творіння”, то обов’язково це дорівнює “мурло, котре плює на всіх і робить наперекір природі”?
Щодо суто оповідання як тексту, вийшла притча. Добре це чи погано? Мабуть добре, притч тут іще не було. Та бути унікальним ще не значить бути хорошим.

Чи читали ви кріпі-пасту “Святкова людина”? Ось у вас вийшло близько того, тільки добрий варіант. Фантасмагорія вдалася, читати весело. Але не більше того.

Вдячний за Відгуки. Це справді важливо писати грамотно. Ваша правда, грамотності тут 0,00. Буду сумлінно працювати над цим. Ідеї то лише тіні власної свідомості. Народився на початку 90-тих. Скільки себе пам’ятаю ніколи не писав, проте у власній свідомості складую цікаві картини що дня. Я вельми вдячний за теплі слова, писатиму далі.