Історія з планетою Кхулта-3

Пфрок Какхт знаходився за своєю робочою панеллю керівника координаційного центру з питань планети Кхулта-3. Він мружив усі чотири ока, від чого зморшок на обличчі ставало ще більше. Пфрок був не в гуморі і пив уже шосту чашку хаарги за сьогодні. У шлунках бурчало і хаарга просилася назовні, обіцяючи рясний похід у кімнату дозвілля.
Він натис символ на панелі і прогарчав: «Фкахуна Рогха до мене!»
За кілька циклів обличчя Рогха просунулося у щілину між дверима.
– Щось сталося, шеф?
– Сталося. Вони оголосили війну. Дивись – тицьнув у монітор керівник.
– Куди саме? – Рогх.
– Осюди! – гаркнув Пфрок, схопивши Фкахуна за загривок і тицьнувши у монітор обличчям, як тицяють у послід неслухняного ворга на стадії личинки. – Бачиш?
Фкахун перелякано рохнув і випустив хмарку токсичного кахту.
– Я дивлюсь, шеф.
– Показники агресивності і інтелекту бачиш?
– Так шеф! – прохрипів Рогх. – Не корелюють.
Пфрок відпустив аналітика і той стояв тепер прямо, поправляючи свій мундир.
– Не корелюють. – тихо повторив Пфрок. – А чому?
– Я не знаю… шеф.
Фкахун втягнув голову у складки шкіри на шиї, передчуваючи новий сплеск люті шефа.
– Тоді, скликай нараду. – з награною лагідністю сказав Пфрок.
За мегацикл в овальній залі світився великий монітор, що показував нові дані з планети Кхулта-3.
Керівники відділів вмощувались у крісла. Усі були вищої кокхи Південного Архіциклу Пколхіни.
– Як вам відомо, ми маємо стан війни і нові показники з відділу аналітики, – нарешті сказав Пфрок – Рівень агресивності у популяції невпинно зростає. Інтелект падає. Я хочу спитати у вас, чи розумієте ви, що це означає?
– Що вони стали тупі і жорстокі? – розвів руками Гаркун Сапф.
– Саме так. Ми з вами, шановні хокси, пройшли довгий шлях, то викорінюючи надлишкову агресивність популяції, то стримуючи надто швидкий розвиток цивілізації. Вони нищили і жерли одне одного, і ми дали їм релігію. Не убий, не жери ближнього свого і таке інше. Файно? Файно. Але вони розпочали релігійні війни, інквізицію і нам довелося пришвидшити епоху Просвітництва. Натомість, вони вигадали вогнепальну зброю і почали вбивати одне одного мільйонами! Вони закидали бомбами одну частину популяції у цій своїй… світовій війні, а другу частину виморили голодом і винищили таборами. Ми подарували їм технології, науку і космос, але вони зробили атомні бомби і знову готові обнулити проект! Вони робили це двічі! Два перезапуски! – закричав шеф. – Через це ми маємо Кхулту-3 і скоро матимемо Кхулту-4, якщо не з’ясуємо у чому річ! Інтернет мав би об’єднати їх! Чому, карган забирай, вони аж так тупішають?!
– Бо вони в Інтернеті дивляться на дупи і котиків! І воюють через дієти – розреготався Гаркун.
– Через дієти?
– Сперечаються про корисність і шкідливість їжі, про те, як і що їсти і в який час.
– Це може бути причиною конфлікту?
– О, як бачиш. До речі, про їжу. Я зголоднів.
Гаркун дістав з-під столу невеличкий контейнер і відкрив його. Вийнявши звідти тіло чоловіка середніх літ, він узяв його за ноги, та акуратно відкусив йому голову. Тіло засмикалося і обвисло у руках керівника відділу контактів. Сопучи та причмакуючи, Гаркун замружився від задоволення.
– Звідки це? – спитав Пфрок.
– З останнього контакту лишився, – промовив Гаркун, витираючи пащу серветкою і вкладаючи тіло чоловіка назад до контейнеру.
– Мені здається, ти надто призвичаївся. Це не є щоденною стравою – делікатно промовив Спах Ферканор.
– А я і не їм їх щодня. Але, не можу собі відмовити у цьому задоволенні. Це і справді щось надзвичайне. Ти пробував? Тоді, ти ніколи уже не забудеш це відчуття, коли хрумка оболонка лускає і ніжна начинка потрапляє на язик. Тепленька і солонувата. – сказав Гаркун, смакуючи кожне слово.
– Це мозок, Гаркуне. Начинка. Те, що більше ніколи не відросте.
– Не переживай! – махнув рукою Сапф – я віднесу його до ахрактаму і йому наростять симулякр. Буде як новенький. Уже завтра прокинеться у власному ліжечку і проживе повний життєвий цикл.
– І все ж, це не правильно – не вгавав Ферканор.
– Слухай, ти чого причепився? Він же і не згадає. А як і згадає – йому ніхто не повірить. Стане одним із тих, як їх там звуть? Контактером, о.
– Відкусувати голови не протизаконно, Спах. – резонно зауважив Пфрок. – А от чіпувати після цього обов’язково. Ти чіпуєш, Гаркун? Бо щось я не помітив.
– Ну, а як же! – розвів величезними долонями Сапф. – я просто забув цього разу. Потім зроблю.
– Зроби зараз. – пронизав його поглядом Пфрок Какхт.
Гаркун заметушився, знову витягаючи з-під столу контейнер. Витягши контейнер він нерішуче застиг над ним.
– Відкривай довбаний контейнер! – загримів на усю кімнату шеф.
Гаркун Сапф сіпнувся і контейнер перекинувшись, вивалив на стіл весь свій вміст – чотири тіла без голів. У кімнаті зависла тиша.
– Дай вгадаю. Усі не чіповані.
– Пфрок, я ще не встиг. Та годі тобі, це ж дрібниці.
– Дрібниці? Порядок і дотримання протоколу – це дрібниці? – кричав керівник координаційного центру. – Нагадати тобі, шановний Гаркун Сапф, що уся наша цивілізація, усі наші колонії, геть увесь наш світ існує виключно завдяки по-ряд-ку! – вигукнув останнє слово по складах Пфрок. – І тепер ми маємо з’ясувати, скільки ще таких нечіпованих безмозких ти «забувся» на Кхулті за кілька останніх місій!
Він зітхнув і стомлено проказав:
– Секретар, вивести на монітор карту чіпованих симулякрів і не чіпованих. Відстеж за біо-слідом.
Гаркун зблід. Монітор замайорів білими цятками чіпів, і червоними цятками нечіпованих. Одна з цяток перебувала у Секторі Кнопки.
– Карган Скун! – вилаявся Пфрок – Це те, про що я думаю? Це безмозкий біля кнопки запуску ядерних боєголовок? Дані на монітор! Хто він?
Досьє на моніторі видало інформацію про носія симулякра.
– Шефе… вони… – прошепотів Фкахун Рогх.
– Обрали на пост лідера країни особину з симулякром замість мозку… – тихо промовив керівник проекту Кхулта-3 і заплющив усі чотири ока.