Характерним звуком електрочайник повідомляє, що довів воду до кипіння. Софія відкладає книгу, встає з крісла. Пакетик зеленого чаю опускається в горнятко. Софія знає, що зелений чай краще заварювати при температурі близько вісімдесяти п’яти градусів, але їй ліньки чекати, тож вона заливає пакетик окропом. Вода заповнює горнятко, виштовхуючи назовні пару. Якщо пощастить, сьогодні Софія наважиться. З… Читати далі »
Погойдуючись у зачепах екзоскелета, Нечай видибав зі шлюзу й примружився. Все довкола заливало сліпуче сяйво енергетичного баражу, що захищав базу від місцевого життя. Прокліпавшись, побачив мокрі од дощу прискалки, порослі біластим лишайником. На платформі поралися працівники стаціонару, погуркував двигунами всюдихід. Біля огорожі походжали десантники зі зброєю напоготів. Нечай зійшов пандусом униз, оглянувся. На межі світла… Читати далі »
Маленька дівчинка вдавала, що спить. — О! Тату! Розкажи мені казку! — підскочила вона. Чоловік посміхнувся. Малеча сіла на ліжку. — У далекому королівстві, — почав він, — правили мудрі чаклуни. І все у їхньому світі процвітало. Жили вони сотні-сотні років. І не боялися смерті. Чи майже не боялися. Найстарший чаклун, архімаг, наймогутніший із наймогутніших,… Читати далі »
Двері майстерні прочинилися. Зі світлом, що увійшло до темної робітні тесляра, прийшла і дуже довга тінь. Вона швидко скорочувалася разом з тим, як усередину заходив її власник. Це був малий Ікар. Йому було десять. Мовчки, не звертаючи уваги на погляд батька-майстра, він підійшов до столу, щоб побачити новий винахід. Там були крила. Крила, як у… Читати далі »
Дівчина стояла на краю прірви. Вітер грав її довгим русявим волоссям. Холодний морський вітер притискав її до монолітної стіни, що тисячі років слугувала краєм відомого світу, далі був лише океан. Безкінечні морські хвилі наперебій марно намагалися розбити цю скелю впродовж століть. Але колись час візьме своє, як він завжди і робив. Невеликий майданчик здавна слугував… Читати далі »
Роман Таланюк не надто любив сни. Бо зранку знову приходилося розплющувати очі, бачити перед собою невелику холостяцьку квартирку – й шкодувати за побаченою уві сні різнокольоровою казкою. Або страждати від спогадів про нескінченний чорно-білий кошмар… Яскраві й духмяні, наче вогка акварель, насичені еротикою сни мов сипали вогнем. Сірі – пронизували холоднечею та болем. Але найстрашнішим… Читати далі »
Її політ тривав довго. Увесь всесвіт був сліпучо-білим. І Візеринка теж була білою. Сніжинка вірила, що в неї була своя Мета. І вже скоро вона до неї наблизиться. Враз її тіло наштовхнулось на щось невідоме. Тверде і міцне. Вітер трохи погрався сніжинкою, але та вистояла і чіпко вхопилась за нерівності відносно гладкої поверхні. Ще з… Читати далі »
– Вибачте, я мабуть, помилилась планетою! Я підвів очі від комп’ютера. Мабуть я вчора перепив з друзями пива – посеред кухні стояла ВОНА. Я закрив очі і відкрив їх знову – вона стояла. І пива я не п’ю. Взагалі. – Це FF 2442-45 в сузір’ї Оріона? – Ні. – А де я? – Це Земля.… Читати далі »
Я — суперкіт. Бо в мене дійсно дев’ять життів. Щоправда, наразі вісім. Але заради доброї справи й двох життів не жаль. Чому не дев’ять? Я ж кіт. Значить, сам собі на умі. Якщо жертвую життям, то не для чийогось порятунку, а просто надаю милість. Як із нинішнім рабом. Бідолаха помирав на пошкодженому астероїдом зорельоті від… Читати далі »
Максимко ще ніколи не вибирався із задимленого мегаполісу на природу й виявилося, що одна річ бачити зорі на відео, і зовсім інша — вживу в загадковому нічному небі. — Які гарні! — вигукнув він. — Колись я виросту й обов’язково прилечу до вас в гості! Одна із зірок промайнула небосхилом, наче сама поспішала на зустріч… Читати далі »
18+ “Привіт, невідомий друже. Якщо ти тримаєш у руках цей лист, то мене, скоріш за все, вже немає серед живих. Ти хочеш дізнатися, хто я такий? Мабуть, що ніхто, звичайний в’язень, в якого замість імені тільки довгий рядок цифр та прізвисько, про яке навіть соромно говорити. А ще нещодавно був великою людиною, про яку часто… Читати далі »