– Їж, – промовила Ана. – Ти заслаб. Кай наминав без припрошень: зів’яле салатне листя, селера, черствий хліб – смакота. Закінчивши, роззирнувся: непретензійні дерев’яні меблі – рівні лінії, прямі кути, – вогонь у каміні. Кай дякував богові, що нині літо, але добряче змерз за два тижні. Оглядини кімнати скінчилися швидко. – Що трапилося? – наважився… Читати далі »
Смерть поставила косу біля дверей та відкинула капюшон. Дістала лептоп і звірила відомості. Так, все точно: клієнт – самотній дід, будинок біля лісу, некошене поле поруч… – Ну що, старий, збирайся! – вийшло трохи пафосно. Дід розплющив очі, поворушився на ліжку і повільно сів. Здалося, що поява Смерті на порозі його не здивувала. Зовсім люди… Читати далі »
Найкоротший шлях потрапити в психлікарню – повернутися з Місяця. * Місяць привертав мою увагу з самого дитинства. Щось у ньому притягувало мене. А доказом моїх особливих почуттів було те, що я сновигав уві сні, завдяки його променям, котрі торкалися мого чола, пробиваючись крізь шпаринку у шторах. Час минав, а любов до світила лише зростала і… Читати далі »
Вона палала. Вона знову палала. Від її крику дзвеніло у вухах. Але я не міг прокинутися, бо вже ніколи не засинав. Спробував перевернутися на живіт. Але сон не йшов. Тоді я знову перевернувся на спину. Поглянув у темряву. Здавалося, що я бачу перед собою її обличчя. Я постукав рукою по віку домовини. Її тверда деревина… Читати далі »
«Пробачте мені, я не зміг…» останні слова нікому невідомого героя «один, два,три… один, два, три… Перевірка запису… Говорить Листоноша. Я роблю цей запис на той випадок, якщо не дотягну до зустрічі з патрулем і вони знайдуть лише моє тіло. Наша група прямувала з підстанції Сенівка-8, що на рубежах жовтої та червоної зон до головного форпосту… Читати далі »
Гігантський міжзоряний крейсер Тердебунів готувався до приземлення на невідому планету. На капітанському містку стояло двоє й дивилися на велетенському екрані, як внизу пролітають сині простори океанів та зелено-сизі плями материків. Чим більше знижувався зореліт, тим виразнішим ставали сліди присутності розумного життя: вже можна було розрізнити рівні лінії доріг та розмаїті обриси міст. – Круксе, схоже,… Читати далі »
Марина підіймалась широкими сходами . На ній була рожева майка , рожеві босоніжки і світло голубі джинси із плямами . Волосся зібране ззаду мало світло русий колір . Піднявшись вона поглянула на довгий темний коридор , на бабцю що сиділа на лавці . Якусь мить повагавшись , спитала хто останній до терапевта. Бабця відповіла що… Читати далі »
Нам вже більше не блукати Серед ночі босоніж, Хоч любов не позичати Й сяє місяць, як раніш. Джордж Байрон Гул. Металевий гуркіт. Механічний перестук навколо. Промовляю: “Контактне світло” – загоряється й миготить багряний вогник на панелі. Шлюз, витвір інженерів за старими кресленнями. Я бачу сліди робіт, ізоляційну піну, грубі шви від зварювання. Вихід. Це вихід.… Читати далі »
9-е серпня 2019-ого. Україна, Полтавська область, околиця селища Новаки. Щасливо засміявшись, Павлик вибіг з хати і побіг вниз схилом, по коліна утопаючи у високій, мокрій після недавнього дощу, траві. Бабуся знову сваритиме через промоклі черевики, але у п’ять років не надто переймаєшся майбутнім, тож хлопчик біг собі далі, аж доки не перечепився й покотився, наче… Читати далі »
12+ Майже одночасно вони опинилися по обидва боки периферійного тунелю сектора Сім-біс Прикордонної станції. Станція мала свій код та індекс в Космолоції, та земляни прозвали її «Вавилон» через стовпотворіння гуманоїдів різних рас. Знедавна тут відмінили зонування, прибравши пости з турнікетами, та нашпигували Станцію вічками камер, що контролювали кожний дюйм внутрішнього простору. Хоча фігури були малопомітними… Читати далі »
Олесі залишалося ступити ще один раз. Вона стояла за крок до входу в апарат, назву якому ще не придумала. Стільки років клопіткої праці, експериментів, провалів, і ось, нарешті, мрія здійснилася. Почалося все з буденної розмови. Вони з Максом, її колегою, а згодом і другою половинкою сиділи у ресторані. Святкували створення телепорту: – Ми зробили це.… Читати далі »
Остап клацнув пальцями. Вода заструменіла зі стелі омиваючи тіло блаженною прохолодою. Хлопець розслабився і підставив обличчя під краплі. Неслухняне серце все гупало, наче він пробіг десять кілометрів, а не п’ять. — Де ти був? — Бігав. І чого вона пристала? Остап знову клацнув пальцями. Дощ зі стелі зупинився і з підлоги потягнуло сухе повітря. Ще… Читати далі »