Нове хобі андроїда

Гіроплатформа рухалася швидко, але плавно. N-118 завжди добирався поверхнею, бо пересуватися тунелями дорожче коштує. Він працював на виробництві будматеріалів, з яких будували житлові блоки для людей – стежив за справністю обладнання, керував процесом. Усе обладнання там було роботизованим і мало штучний інтелект, як-от і ця гіроплатформа, що його везла, але за технікою хтось повинен наглядати – а для цього підходили або люди, або андроїди. Людям було незручно працювати на поверхні, бо в атмосфері Дієни замало кисню, і доводиться носити неповороткі скафандри. А андроїдам добре – їх люди власне для цього і створили. Вони так і не змогли придумати нічого кращого, ніж собі подібних. Більш того, пам’ять кожного андроїда була скопійована з якоїсь конкретної людини, ще на Землі, – тому андроїди, однаковісінькі зовні, відчували певні емоції, вважали, що у них є національність, усвідомлювали належність до чоловіків чи жінок – кожен по-своєму… Хоча люди, коли говорили про андроїдів, ніколи не казали, що ті щось відчувають, вони казали, що андроїди симулюють почуття та емоції. Але то нічого, андроїди за це на них не ображалися. Тут, на Дієні, вони мирно співіснували з людьми за людськими правилами – мали роботу, отримували за неї платню, мали житло. Деякі, щоправда, відключили собі емоційний модуль і приймали рішення, мов звичайні роботи, але N-118 ніколи не хотів цього робити, йому подобалося бути емоційним андроїдом.

Він поглянув убік. Недалеко від доріжки, аж до горизонту, з сірого ґрунту рясно проростали місцеві сині рослини, які зовні чимось нагадували земне алое, але висотою до двох метрів. Він перевів погляд на блідо-жовте небо. До заходу тутешньої зірки залишалося декілька годин. Ще є час трохи потренуватися, бо він у прямому сенсі не дуже впевнено стояв на ногах. Гіроплатформа зупинилася біля входу до блоку – підземного житлового будинку для андроїдів, таких, як N-118.

– Ми прибули до блоку НТІ-22. Дякуємо, що скористалися нашими послугами, пане N-118. З вашого рахунку буде списано 14 койнів. Гарного часу, – повідомила гіроплатформа синтезованим голосом, оскільки була налаштована на роботу і з людьми, і з андроїдами.

«Дякую, вам також», – N-118 надіслав їй у відповідь електромагнітне повідомлення.

Блок НТІ-22 був підземною спорудою, в якій проживали, тобто відпочивали від роботи, андроїди. Типове житло андроїда складалося з прямокутного боксу, в якому крім дверей було щось на зразок канапи й блоку живлення, від якого андроїди заряджалися у перерві між робочими днями. Вентиляції не було – вона андроїдам не потрібна, але тьмяне світло все-таки відходило від середини стелі – воно допомагало краще орієнтуватися візуально.

На своєму поверсі N-118 спершу підійшов до сусідніх дверей. Це був бокс його сусідки – андроїда на ім’я Т-204, особистість якого була свого часу скопійована з особистості жінки. Взагалі на поверсі мали бокси вісім андроїдів, але лише у них двох – N-118 і Т-204 – емоційний модуль не був відключений.

N-118 надіслав електромагнітне повідомлення, це їхній звичний спосіб спілкування:

– Вітаю, Т-204, ти зараз вільна?

– Вітаю, N-118, я заряджаюся. Заходь.

Клацнув замок, двері відчинилися. N-118 увійшов. Т-204 сиділа на канапі, поклавши ліву руку зап’ястком на зарядну панель.

– Я собі купив нові ноги, бо старі вже зносилися.

– Вітаю тебе. Які взяв? – Т-204 поглянула на N-118 нижче того місця, що у людей називається тазом, і зафіксувала собі у пам’яті, що металеві елементи його ніг і справді блищать, а полімерні – чорніші, ніж були раніше.

– Вироблені тут, на Дієні, але дорогі. Гарантія аж двадцять періодів.

– Вони тобі підійшли одразу? Чи докуповував драйвери до них?

– Довелося оновити до розширеної версії. Але я ще не дуже впевнено ними володію, мені треба тренуватися. Тому хотів тебе запросити пограти у парний футкуб.

– Так, за двісті сімдесят митей матиму вже повну батарею, і зіграю з тобою. Чекай, N-118, – відповіла йому Т-204.

– Я почекаю у себе, – сказав N-118 і вийшов до коридору. Він дійшов до своїх дверей, електромагнітним сигналом відімкнув їх і увійшов до боксу.

Його бокс був трохи не таким. Крім звичайної канапи, під стіною стояла довга ємність із ґрунтом, над якою був постійно увімкнений випромінювач ультрафіолету, а поруч стояв контейнер із водою. N-118 відразу активував світлофільтр в очах і просканував поглядом ґрунт – над поверхнею було вже добре видно декілька десятків паростків незвичного для місцевої рослинності кольору. Він налив із контейнеру трохи води на ґрунт і став у кутку, чекаючи на гру.

N-118 любив грати у футкуб – він йому чимось трохи нагадував земний футбол. Андроїдам теж треба інколи тренуватися, щоб рухи були точнішими, а зусилля розподілялися більш раціонально, щоб заряду акумуляторів на довше вистачало. Але люди ніколи не кажуть про андроїдів, що ті тренуються, натомість вони кажуть «самодіагностуються і налаштовуються».

Через триста митей прийшла Т-204. Вона хотіла йому сказати про те, що вже зарядилася, і тому не проти пограти з ним у футкуб, але прикипіла поглядом до ємності з ґрунтом та паростками.

– N-118, що це у тебе?

– Т-204, це моє нове хобі.

– Я теж хочу придбати кімнатну рослину. Але у більшості андроїдів не виходить про них піклуватися. А чому твоя такого зеленого кольору? І чому випромінювач налаштований на ультрафіолет? Невже ти вирощуєш земні рослини?

– Так. Це цибуля.

– N-118, запит на повтор. Це цибуля?

– Так. Це земна цибуля. Я придбав комплект для вирощування.

– Але ж це не декоративна рослина.

– Підтверджую. Це овоч із корисними властивостями.

– Для чого тобі овоч? Хіба ти споживаєш людську їжу? Чи ти хочеш стати більш схожим на біологічну людину?

– Ні, це дорого. Я подарую врожай своєму начальнику. Він людина.

– Я відчуваю сильне здивування. Чому земний овоч, а не дієнівська декоративна рослина? І як тобі вдається робити так, щоб він у тебе ріс?

– Усе просто, – відповів N-118, – я українець.