Коментарі

На моменті коли з’явилася митниця я реально засміявся) те, що фізика вийшла з чату покурити травички не проблема, у нас у всіх біда із цим. Якби оповідання було написане в стилі Дугласа Адамса чи щоденників Йона (які я не люблю, до речі) — нема питань. Хай би Софі вийшла до митника в халаті і капцях, а зустрічав її робот “Бендер” напідпитку. Напхати оповідання відсилками на футураму, автостопом по галактиці та гру престолів, тоді воно б залишало приємний післясмак (якщо відсилки є і я не побачив – вибачайте старого діда).

Але оповідання максимально серйозне і в це заважає мені сприймати його серйозно.
ШІ з розумом ящірки, який хоче пізнати емоції? “спокусу, сумнів, вагання”?)) Ну годі вже обсмоктувати в стотисячний раз ніби складні емоції це щось унікальне та недоступне для ШІ. Фейнман ще півстоіття тому писав, що досить бачити у всьому своє відображення та говорити про Юпітер як про людину, давайте поговоримо про нього як про гіганську планету. Давайте вже відпускати фантазію на волю, а не подавати дилему вагонетки під соусом ШІ, який триста років не може розвинутись до рівня трирічної дитини. Ну і антропоморфні роботи-андроїди фінальним цвяхом сповіщають Сергію Ярку, що він остання людина у Всесвіті. Хоча, стоп, це ж в оповіданні Повтор було на цьому конкурсі. А тут Софі, а не Сергій, це все змінює.
Вибачайте за таку критику, але видно, що автор не новачок у письмі і в сай фаї зокрема, тому до вас і вимоги вищі.

Мені сподобалося! Ідея наче й нескладна, але якась витончена. І герой цікавий, я його прям уявила) Удачі пану Лубіку і його творцю)

Мені сподобалась ідея вашого твору й герої прописані так, що за них переймаєшся. Проте для мене було чимало білих плям, не знаю, наскільки це критично для сприйняття тексту, але я час от часу замислювалась: що то за ретровірус, хто такі ці сентенеріанці, що зрештою стало із Землею, що люди до такого докотились) Замало фону, а від того багацько питань, хоча в умовах конкурсу важко все вмістити в невеличке оповідання, прекрасно розумію, бо сама така. Тож, можливо, по закінченню конкурсу ви розширете свою історію, відкриєте ще більше подробиць створеного вами світу. Удачі!)

Зрозуміла. Вчитимусь пілотувати вправніше

Я лише мав на увазі, що згадки про вірус якось мали зʼявитися раніше. І ні, не інфодампом, а органічно. Але це вже вищий пілотаж.

Якщо твій твір порівнюють із новелами ОʼГенрі, то це вже комплімент найвищого рівня. Дякую, Владиславе!
Я б не погодилася з тим, що оповідка про безвихідь, радше про одну із доступних форм безсмертя в контексті твору. Пара стоїть на порозі вічности і їхня любов увіковічнюється в дитині, яка без ретровірусу та інших болячок має можливість жити дуже довго.
Що ж до самого вірусу, то у світі твору він є вродженим, невід’ємною складовою життя багатьох людей. Він у нескінченних болячках, кепських показниках на трекері, короткій тривалості життя, плямах і шрамах на шкірі, ускладненнях, що руйнують очі чи серце. Якби закохана пара посеред ночі почала розтроюджувати душу розмовами про те, що їм і так давно відомо, це було б інфодампом, правда ж?
Дякую за те, що підважуєте аспекти, які вам впали у вічі, і за таку високу оцінку.

Пане Владиславе, дякую за вашу пораду!
Якщо чесно, це була моя перша спроба написати бодай щось, тож скласти все докупи виявилося непросто…
На майбутнє обов’язково більше зосереджуся на сюжеті та цікавих твістах.
Ще раз щиро дякую за ваші настанови!

Мабуть, головний недолік цього оповідання – це те, що за абетковим переліком воно останнє. Бо для мене, субʼєктивно, це вже який текст про ШІ у фіналі? Четвертий? Пʼятий? Додайте до цього ще формат чату, і в підсумку все для мене злилося в інформаційний шум. Просто немає вже когнітивних ресурсів розбиратися в тонкощах, а на поверхні – знов про порятунок людства, з надто людяними ШІ. Скільки ж можна)

Я не до того, що текст поганий, просто він опинився в максимально програшному становищі з моєї точки зору. Ось вам мораль: не називайте тексти на конкурсах на букву Я))

Тобто в підсумку шахи взагалі не мають жодного стосунку до розвʼязки, якщо той Аслін все одно вирішив їх обох найняти. В сенсі, це могло б бути будь-що, але однаково незрозуміло, чому Аслін зацікавився ГГ. І як він зможе витягти ту Джесіку, якщо нікому це не вдається вже стільки часу? Таке враження, що це два окремих оповідання, які перетинаються тільки за рахунок спільних фігур, але не концептуально. Власне, як ті багатовимірні шахи. Це відчуття лише підкріплюється тим, що для пояснення розвʼязки довелося різко змінити першу особу на третю, що було дуже неприродно. Та й таке.

Чергова варіація на тему Матриці. Нехай воно написано притомно, але вся ці кіберпанк-філософія вже мільйон разів була, а якогось цікавого твіста на цьому немає. Насправді, якщо зробити все те саме у вигляді яскравого анімме типу “Еджраннерз” це була б афігенна короткометражка. А в формі тексту, без візуалу, який би витягнув… вибачте, взагалі ніяк.

Ні, вибачте, надто людяний ШІ, не вірю. Але жарт про Гегеля смішний.

Все це прекрасно, є тільки одне але: Лем існує) І якби писав він, у нього було б в рази цікавіше філософське або науково-фантастичне наповнення між завʼязкою і кмітливою розвʼязкою. Авжеж, ніхто з нас не Лем, але текст сам запрошує порівняння і програє. Або може це тому, що я недавно його перечитував) Зате в тему конкурсу ідеально вписується, не знаю про що тут писали вище, ніби ні.

Коротше, змішані враження.

Нагадало ту знамениту новелу ОʼГенрі “Дари волхвів”, де пара придбала одне одному взаємновиключні подарунки. Не сподобалося, що тут одна суцільна емоція безвиході, та й ретровірус недостатньо розкритий, зʼявляється ніби нізвідки. Але це все одно одне з найкращих оповідань конкурсу. Дякую.

Знаєте що) У мене в шкільному блокнотику теж була записана ця ідея: людству прийшов кінець, лишився тільки екіпаж космічної станції. Це було років 20 тому, і це не тому що я такий геніальний – просто ця основа для сюжету настільки очевидна і передбачувана. Тут з нею не зробили нічого цікавого, в наявності тільки очікуваний екзістенціалізм. Можна було б витягнути цікавою причиною кінця свтіу, але вірус має такі неймовірні властивості, що я просто не вірю в те, що відбувається. І ось вам спойлер: ніхто з двох людей людство не відродить, якщо тільки вони не мають величезної генетичної лабораторії.

Занадто розумна дівчинка. Занадто віддалене майбутнє для продемонстрованого рівня технологій. Занадто специфічна кротовина. Занадто щасливий порятунок. Занадто очікувана петля з прабабусею. І загалом занадто дешеві емоції, бо не можеш не співчувати. Нехай смаківщина, але мені це не подобається.

Знов-таки, сакраментальне питання: і що? Абсолютно очевидно з самого початку, що їхні стосунки неможливі. В підсумку потенційно цікавий фантприп про першу збережену людину взагалі нічого цікавого не дає. Але так, непогана мелодрама, мабуть, можна навіть короткометражку зробити і збирати лайки далеких від фантастики людей. Коротше, я точно не цільова авдиторія. Та й тема конкурсу тут не ночувала.

Битва з морквиною це було б епічно)

Хей, дуже приємно що вам хочеться сперечатися зі світоглядними ідеями, які лягли в сюжет, це дуже радує!
Я був би радий поспілкуватися про це після закінчення конкурсу, у мене є кілька пойнтів, де я готовий рвати і метати за свої погляди на світ, мотивацію до праці, наркозалежність, etc, але є і кілька місць де коментатори мене підловили недопрацюваннях)

Шановний авторе, навіть і не думала Вас карати) навпаки – заохотити до продовження! Бо сподобалось, а тут бац – і вже кінець)

Дякую вам шановні коментатори Владислав Лєнцев та М.С. Мазл.

Щиро погоджуюсь, що наслідки таких несподіваних мутацій, та й ще з фрагментами людської ДНК мають бути приголомшливими.

Але я намагався залишитись хоч якось біля науки та реальності не переходячи к відкритому фентезі. Тож швидкість мутації не дозволяла додати ноги, руки та зуби до моркви. Я б дуже хотів, але то неможливо взагалі.

Не карайте мене суворо за відсутність битви моркви з людиною прямо тут і зараз. Цей текст про інше.