Коментарі

В тому то і річ, що нема думки за опущеним. На запитання “як?” відповідь – “Якось”. Тобто ви й самі не знаєте, а це серйозний елемент сюжету. Без нього світ здається штучним. Питання якраз не до стилю, а до логіки історії та дір, що можуть на неї впливати. Ніхто не каже, що ваш твір поганий, але в нього є об’єктивні недоліки. Якщо просто пишете для себе і не бажаєте чути нічого, то навіщо конкурс? Я сюди подавав твір, щоб почути конструктивну критику від людей, які бачитимуть все очима читача. Ніхто не хоче вас образити. Підійдіть до ситуації, як до можливості вдосконалити вже наявну історію.

Боюсь, що мандрівники нічого не навчаться на своїх помилках. Бо скам‘янілого Левіятана не відрізнити від звичайного астероїда та й це не їхня помилка, що Левіятан не зміг собі знайти пару.
І навіть якщо вони відслідкують місце останнього телепатичного сеансу, то як зрозуміти, що засох Левіятан не від голоду?
Багато питань. Хоча, можливо, в майбутньому мандрівники навчаться парувати Левіятанів і зрештою знайдуть те незвідане.
Успіхів!

Важко читалось через те, що суцільний текст.
Хоча написано майстерно.

Це скоріше схематична зав’язка великого оповідання. Головний герой нудний, бо він тут напряму пояснює нам, хто він такий і правила світу. Мало того, ще й не карає отих повстанців, які, до речі, невідомо для чого йому зізналися.

Коротше, як перше оповідання непогано, але треба краще прораховувати свої можливості і не намагатися у 6 тисяч запихнути цілу космооперу. Але, боюся, навіть якщо би тут було 100 тисяч, все одно сетінг та мотиви вже жовані-пережовані. Раджу авторові просто порадіти конкурсному досвіду, та й писати далі 🙂

Сюжет цікавий, але реалізація простувата. Якби додати діалоги, оповідання стало б менш схожим на переказ або статтю.

Сподобалось. Одне питання: чому спочатку про Ґло писалось в однині, а під кінець у множині? Успіху!

Непозбувна збентега. Капітане, ви перегрілись на карантині. Відтак бачиш не самотнього сшибленого пілота, що сходить з глузду в закритому приміщені разом з комп’ютером, а уявного автора, що сидить на карантині та скніє від нудьги. Відтак не дуже віриться в історію, тож завдання автора виконано на трієчку.
Наснаги.

Незрозумілий для мене фінал історії…

Досить непогано як на перший твір. Можна трішки скоротити опис спілкування в чаті та милування зорями, натомість розкрити мету чужопланетян ( бо «ти сам нас покликав», і «ми хочемо тебе врятувати» якось не ліпляться до купи) й оповідання стане цікавішим.
Успіхів!

Відверто так собі. Мова не завжди вдала і від переліку синонімів до вибуху станції я налаштувався на гумористичну фантастику, а виявилося, що автор цілком серйозний. Плюс, поведінка повстанців. “Зоряний Шлях Вояджер” сварять за те, що там такі саме горе-втікачі швидко здружилися з екіпажом і невдовзі нічим не відрізнялися від штатних службовців. Але порівняно з Вашим твором “Вояджер” буквально насичений конфліктом. Хіба не розумніше та цікавіше було б зробити, щоб герой сам здогадався, що їхні пасажири не вчені? І до чого взагалі “безсмертя”, якщо йому приділено уваги від сили абзац? Та й з чого повстанцю ставати таким відвертим? Тому, на жаль, високу оцінку поставити не можу.

Я розумію, ви всі тут великі критики, але я пишу для розваги, а не для увіковічнення моїх слів в граниті. Я намірено опускаю певні фрагменти, щоб читач здогадувався. Не вважаю це провалами. Якщо за тим, що опущено є думка – це не провал в сюжеті. Я заклав чітку лінію та алегорію в свій твір. Я писав так, як я сам люблю читати. Це оповідання не ідеальне, але воно щось в собі має, навідміну від більшості прочитаних тут мною оповідань. Можливо, якісь оповідання написані більш досконалим стилем, але вони абсолютно пусті. Деякі відверта маячня. Нікого не хочу образити, це просто моє враження…

Ну, трошки печально, що все аж так погано закінчилося, але подив викликає те, що ті, хто відправляють експедиції, зовсім не турбуються про зворотній зв’язок. Могли б залишити на орбіті супутник, який би передавав всі необхідні дані і міг забезпечити необхідну підготовку для наступної експедиції. Хоча, якщо двері космічного корабля можна виламати ударом хвоста великої змії, то не занадто вони й витрачаються на експедиції 🙂
Успіхів на конкурсі! 🙂

Згоден з попереднім коментарем. Ксан наче й головна, але ніщо не пояснює її фінального рішення. Ну тобто, коли ти виконуєш завдання і при цьому знищуєш свою команду і себе, як це?
А так досить непогано, мені сподобалось.

Вітаю, авторе!

Мило. Метеорник взагалі прикольний. Радив би трохи почистити текст від зайвих красивостей, уточнень та й взагалі від прикметників (як то кажуть, текст дещо “жирний”). Натомість додати якихось фішечок метеорнику. Приміром під час бійки притягнув щось схоже на метеор, гирю якусь (дія ж у спортивній секції), зламав ікло Мілошу. Закричав “Ура” і здався. А вампір би прошамкав щось на кшталт “і чому я за всіх віддуватися маю. Добре, не справжній метеор”.

Даруйте, захопився щось 🙂

Успіхів і наснаги!

То виходить, що вберегти ділянку досить просто, треба розмістити на ній щось смердюче і чутливі альтореанці відмовляться.
Цікаво, що ділянку з туалетом транспортували до покупки, а ось із альтанкою можна купити через каталог до транспортування. Мені здається має бути навпаки 😀
Успіхів!

Дуже сподобалось. І інтрига і фінал. Дякую і бажаю перемоги!

Багато довелося вирізати, щоб вмістити в ліміт символів.

Дякую за чудовий коментар та зауваження, обов’язково візьму до уваги! 🙂

Теж зичу успіхів! 🙂

Вітаю, авторе!

По-перше, текст важко читати, бо тут – суцільний масив. По-друге, грамотність написання добре так шкутильгає.

Сюжетно – не вірю. Війна відбулася до початку колонізації, чи після? Якщо до колонізації: коли війна тривала дев’ять хвилин – як врятувалися бодай хтось із людей? Якщо після: як колонізатори не зберегли початкові координати Землі – незрозуміло.

Наш герой. Хто він, в чорта-біса? Де характер? Даруйте, проте картонній фігурці, названій наш герой, читач не буде співпереживати. Відповідно, нема співпереживання – то й його проблеми читачеві не дуже цікаві. Більше того, наш герой не робить нічого, щоб дізнатися якусь правду. Йому все розповіли і відправили на пенсію. А як же секретність? Яну, як він комусь розповість. За логікою, мали б прибрати.

Посміхнуло, що він у бозна-якому столітті проявляв плівки 🙂

Успіхів та наснаги!

Фантоме, дякую за побажання!
Моє оповідання ні в якому разі не є серйозним науковим твором. Тут багато чого писалося з гумором, дещо з сарказмом, трохи болючих питань, як відповідь сусідам і капітулянтам та поєднання класичної української культури з майбутнім. Зрозуміло, що вже зараз українська сільська культура сприймається насмішкувато, що вже казати про майбутнє. Але й майбутня глобалізація та стирання національних особливостей на користь “єдиної земної цивілізації” мене теж не тішить. Тому і виникла ідея поєднати українське село з подорожами у космосі. Тим більше що автору самому близька ідеологія любові до землі та української культури. Не думаю, що описане майбутнє є чимось взагалі неможливим.

І не в якості докору, але просто для ознайомлення з іншими поглядами. Що для вас є уособленням успішного українця, якщо описані особливості ви вважаєте кліше? Бо я писав це не як насмішку, чи стереотипи, а як звичайні особливості саме українського побуту, якими і я сам особисто користуюся і пишаюся.