Коментарі

Мені загалом сподобалося, проте відчуття дисбалансу між частинами лишилося. ДІйсно, перший епізод, загибель, розписаний настільки детально, що одразу розумієш: воно не просто так. І справді. Далі розгорнута розмова з таким типовим слизьким корпоративним юристом, з якої ми, в принципі, дізнаємося досить повну інформацію, складаємо уявлення про цей несправедливий і ворожий світ. І тому фінал, після такого-то пояснення, виглядає дещо куцо й передбачувано. Але вмотивовано й логічно, само собою.

Загалом усі лінії підв’язані, проблематика актуальна, найбільше мені сподобався епізодичний тато Керрін зі своїм магазином-на-дивані, колоритний дурень. Тож враження радше позитивні.

Птиця Сірін,
дякую за розгорнутий відгук.
Можливо, дійсно вистачило б одного повороту, а не двох. Просто мені хотілося розкидати по тексту натяки, що Женя дуже нетиповий хлопець, що він “досліджує людей”, зокрема свою дружину, і поводиться, ніби за підручником (ну, і трохи в підтексті, що для звичайної жінки ввічливий і уважний чоловік – іншопланетянин). Щоб це був поворот раз. А знуджена Маша хоче чогось незвичайного – і золота рибка виконує її бажання. Йой. Мені здалося бешкетним накласти удаваний день байбака на справжній, який ніхто не помічає, бо грає свою роль. І такий поворот має злякати навіть не-людину, яка думає, що всім керує в житті, зокрема “фантастикою”.
Якщо перемудрила, то що ти зробиш, моя провина, буду жорсткіше відсікати зайве надалі)

Милий і добрий текст, який вселяє надію, що ми не найкінченіші істоти у всесвіті, якщо хтось у нас ще вірить, навіть провівши стільки часу поруч. Сподобалися міркування про те, що землянам, а саме українцям, потрібно страждати й нарікати на кого-небудь, бо інакше жити не в кайф. Про 9-1-1 теж прикольно. От ніби і про стражання, і про виконроба й 9 начальників – це такі бородаті жартики, але вони вони приємно вписані в текст.
Але назагал якось не дуже зайшло. За суб’єктивними враженням, занадто грайливо, як та Вода на початку (загалом не дуже зрозуміло лишилося, навіщо було робити і її фокальним персонажем), надто багато галасу й метушні навколо якихось абсолютних дрібниць. Здавалося б, прибульці, які провели тут бозна-скільки часу, мали б знати, що можна й не паритися в певних ситуаціях, а нервують, наче небо падає.
Про намети прикольна ідея, але про затримку в готуванні бограча щось до мене не дійшло(

Загалом цікаво, тільки мені особисто бракувало деякої людяності подій. Бо все відбувається в віртуальному вимірі, й коли читаєш, розумієш, що ці герої ніколи не вийдуть у реальний світ. Їх трохи шкода, але вони залишаються десь поза межами справжнього життя й тому не викликають повною мірою співчуття.
Бажаю удачі на конкурсі!

Той випадок, коли фантастика зайва. По-перше, сподобалася мова. По-друге, неочікуваний і при цьому доречний фінальний виверт. Ось коли Женя зізнається, що про камінчик не знав, виникає перше питання – як це вбудувати в сюжет. Трохи провисає, але не принципово. Зате зовсім можна прибрати останні рядки. Бо вони трощать усю конструкцію вигаданого автором світу.
Маю на увазі цей абзац:
“А тоді «ріжки» на Жениному лобі «розгорнулися» в тонкі довгі відростки, схожі на металеві антени і, на Машин жах, схвильовано заворушилися.
– Маш, – мовив Женя хрипко й налякано. – Це не моя робота.
Маша нарешті закричала.
Уночі знову була гроза”

Удачі на конкурсі!

А мені нагадало цілком реального мого знайомого. У нього теж є звичка домовлятися про зустріч о такій-то хвилині стільки-то секунд:) Імовірно, автор веде до того, що людяність — це взагалі не зовсім про емоції. Те, що в кілька митей до катастрофи Роман не прорахував, якої моральної шкоди заподіє синові у випадку загибелі, як раз і робить його людиною.

Дуже симпатично й інтелігентно, гарне побутописання. Трохи вдалося відчути на смак чуже, магічно-реальне минуле, хай і вигадане. Дякую, авторе!

А мені цього разу було важко оцінювати, з 20 сподобалось 6. І вони всі непогані, заслуговують на оцінку 8-6.

Оповідань багато – прочитаєш всі, і вони складаються в одне довгеньке таке оповідання. І важко пригадати з назви, яке з них було яке. То я собі роблю таку табличку. Цього разу в ній 5 стовпчиків, умовно “Новизна”, “Добро”, “Шеклі”, “Гумор” і “Мова”. І ставлю оцінки за цими критеріями 0, 1, 2. Плюсую, отримую оцінки від 0 до 10. Звісно, ті, що біля заповітної десятки, перечитаю ще кілька разів, додати можу бали в якомусь стовпчику, чи поза стовпчиком, і роблю приміточку умовну, за що. Тоді простіше буде виставити кінцеві оцінки. Це просто в плані обміну досвідом, не починайте одразу лаятися 🙂

Ну мелодрама, ну трохи переобтяжено деталями пташино-інопланетного буття на Землі, але ж цікаво. А кінцівка емоційна і тепла. Нелогічна, але така добра.
Гарне оповідання.
Удачі на конкурсі!

Це дуже хороше оповідання, ще й засноване, наскільки я можу судити, на реальних подіях, десь я читав про експеримент із кнопкою на вулиці, тільки там був прямий заклик до дії.
Трохи в фіналі аж надто моралізаторства))
АЛЕ
при цьому все одно дуже хороша мініатюра.
Удачі на конкурсі!

пане Зіркохід, дякую за “відсебеньки” – смачно))
А по суті – ну власне саме це я й мав на увазі.
І, пані Відьма, я теж вважаю, що якщо вже конкурс має тему, то це слід брати до уваги.

Коменти пишуться передусім для авторів. Читати їх, звісно, треба, але з оглядкою, позаяк то все дикі відсебеньки і замасковані комплекси :-). Краще вже власні коменти писати – ніщо так не звільняє від йаду і жовчі, як добрячий змістовний відгук на творіння ближнього :-). Так що не лінуйтеся, друзі. А то як мінімум двом десяткам авторів реально загрожує інтоксикація негативом :-).

А мені от сподобалося! Коротко, дотепно. Звичайно, можна було розкрити тему значно глибше, але то вже дрібниці. Доречі, а чого він перестав з нею розмовляти?
Щасти вам на конкурсі!

Честно кажучи якось не вірится. Тобто кінець світу на те і кінець світу. А світ однією Землею не закінчуєтся. можліво я передивився месників, але не може буди все так просто.

Авторе, в тому то й справа, що враження змішані. Якщо вже братися за складні теми, то з них них треба вижимати все, що можна. А не лишатися в межах банального застарілого постмодернізму. Рухаймо думку далі.
Успіхів!

Лісовик, дякую за коментар, хоч я повністю і не зрозумів, як вам оповідання…

Електроскат, Володе, дякую за критичні коментарі!
-“безстрашно пропускали психа на рідну планету. Поведінка пілота баржі – не піддається комерц.логіці”-
Тут такеє діло… У психа ж на чолі не написано, що він псих. Може, просто хвора чи знервована людина. Ми ж таких не вистрілюємо начебто. А навіть навпаки. Те саме з рогатими стрижнями. Комерційну ж логіку давайте залишмо арифмометрам, у людей же трапляється те, що зветься високими пориваннями.
А якщо серйозно, то треба справді натякнути. Натякаю: друзі, поведінка землян і неземлян не просто так живописана.
А щодо гумору – ну так, у кожному жарті є частка жарту.

Якби люди завжди чинили раціонально, поступ був би неможливим. Ризик і не мусить бути завжди розумним. Інколи він мусить просто бути. Було цікаво почитати, дякую і успіхів)

“Швидко включай” – вмикай, ну, і далі кілька разів повторюється.
“— Вірно!” – Правильно.
Словом, про русизми й коми, що пішли погуляти, вже сказали.

Приєднаюся до тих, кому лінійно. Як на мене, то жарт зовсім плаский. Хоч ідейка про мале-е-есеньку войовничу расу прибульців прикольна.
Дійсно, читається на раз-два, відчайдухи милі, але в сухому підсумку якось ні про що. Перепрошую.