Коментарі

Історія сподобалась, хоча згоден із тим, що персонажів забагато. Успіху на конкурсі!

Клешоногий Паротяг дякую за коментар! Історія і не претендує на неовизну, однак вона створювалась, як альтернатива біблійським писанням.

Оглядатор, дякую за коментар! Можливо, деякі ваші слова і не позбавлені сенсу, однак попередній коментатор більше зрозумів ідею оповідання… Якось я почув, що автор не має пояснювати свою історію поза самою історією. Коли читач чогось не розуміє, то це, швидше за все, недолік розповіді. Та все таки, дещо я поясню, і почнемо із кінця ))) Давньоримські імена – це Люцифер і Астерос, його заступник та друг за християнськими переказами. Вас дивує, коли ГГ покидають реальне життя заради симуляції, та коли б я зрозумів всю грандіозність ситуації і можливості, я також так вчинив би. Ну, однак це – моє особисте ставлення))) “Штамп” із деревом – обов’язковий прийом для того, щоб пояснити, що це не люди створили симуляцію, а людей у ній, і це – альтернатива біблійським писанням. “На віки вічні” – читайте уважно, там такого не написано)). І Головний Архітектор шукав не тільки ліки, але й інші можливості(див пункт “читайте уважно”). І те, що ГГ самі не знають, що створили, не повинно викликати ніяких питань, оскільки їх праця була змінена і модифікована. Та, зрештою, висновки кожен робитиме сам! Успіху вам на конкурсі!

Ееем… Нє, я зрозумів, що тут відбулося, чесно. Але мені якось прикро, наче мене ошукали. 99% часу, поки я був заглиблений у подію, я спостерігав за побутовими, абсолютно безглуздими дрібницями. А потім мені в одному реченні розповіли, навіщо всі тут зібралися. Не через почуття героїв, не через діалог, а отак – нате вам пояснення. І при тому у героїв почуття так і не проклюнулися. Мене таки ошукали!

Хотів якраз писати, а тут Оглядатор сказав все за мене. Підтримую. І справа не в новизні сюжету, адже вигадати щось справді нове практично нереально, справа у балансі подачі: заявлено, що перед нами два генія, а поводяться вони, наче імпульсивні хлопчики. І аж ніяк не фахівці своєї справи.
Ще один момент мене чепонув: вони стрибнули у світ, де планував панувати їхній бос. У нього всі рутові права, власне, вони навіть завантаження зупинити не могли, але система беззаперечно приймає двох нових “богів” – користувачів с рутом. І це якось сумнівно. Не кажучи вже про те, як зрадіє головний “бог”.

Як на мене, замір непоганий, герой нашого часу цілком впізнаваний, як і героїня. Трохи не вистачило живості реплік героїні на початку (там вона була дещо пластиковою “типовою дівчиною-підлітком”), однак згодом ожила.
Вдосконалюйтеся, авторе, і все в вас вийде!

Зіркохід, дякую за відгук! Візьму до уваги ваші зауваження!

От чого, як на мене, не вистачає цьому оповіданню – це гачка. ГГ робить все не через якийсь виразний мотив (врятувати себе чи когось, терміново вирішити якусь серйозну та невідкладну проблему), а немов би просто так – від нічого робити.
Через це інтерес читача, що спалахує після першого яскравого речення, швидко гасне і всю перу половину оповідання йде якась нудотна битовуха. Взагалі це проблема багатьох фантастичних оповідань, коли воно перетворюється просто у “перегляд-дослідження” світу, створеного автором (“А тоді я побачив оце, а потім зробив оце, а потім ще оце і т.д.”) без якогось загального напрямку чи смислу. Але особливо це проблематично для коротких оповідань, які мають читатися на одному диханні.
Замість рухатися вздовж якоїсь одразу зрозумілої смислової лінії, сюжет повзе “від точки до точки”. Типу ну от купили робота, тепер будемо думати, що йому робити, ну ось зробив це, тепер спробуй іще оце. Ну не можна коротке оповідання перетворювати на таку “оглядову екскурсію” без певної цілі!
І що ми знаходимо в результаті цих блукань? Досить стару і банальну ідею, що роботи можуть робити все замість людей – навіть ходити на побачення замість них. Єдина свіжість тут, що робот йде на побачення не з дівчиною, а також з її роботихою))
Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? 🙂
ГГ теж якийсь дуже невиразний (чи може нецікавий), з описаного я його характер не побачив.
Але принаймні мова дуже гарна, легка. Гумор є)
Шеклі мабуть би посміхнувся 🙂

Це дуже класне оповідання! Дяка!

Мій відгук протилежний до попереднього. Деталі з роботи програмістів дійсно числені, але мені не вистачило відчуття, що автор розуміє про що пише. Виглядає досить кіношно-фентезійно, коли два основні розробники не лише втрачають контроль над системою, яку самі ж розробили, але навіть не розуміють, що з нею діється. Так само, як і Г.Архітектор, який створював компанію начебто для лікування хвороби, а вийшла комп’ютерна симуляція. Або ще роботи, які автоматично завалюють вхід на віки вічні))
Ідея створення людьми нового Всесвіту – зі своїм раєм, землею та пеклом, де люди будуть Богами – теж, м’яко кажучи, досить не нова. Особливо, бородатими штампами типу яблуні. Так само як і перевантаження свідомості у віртуальний простір (не копіювання, зазначу, а саме переносу – мов би це переселення душі).
Ще викликає деякий подив, що ГГ так легко прощаються з реальним життям заради віртуального. Якось мені здається такий крок здається аж занадто швидким.
Але для конкурсу гумористичних пародій цілком непогано.
ПС. До речі, а чому у гол.героїв імена давньоримські?

Історія – вищий пілотаж!

Круто. Може, й не Шеклі (а взагалі Воннеґут, скажімо), але круто. Витримано, гостросоціально, – клас!

Гарна історія!

І що?

🙂

Це не завершене оповідання. Як коментувати? Пише автор добре. Але без фіналу читати нецікаво.

Фінал все спортив.

Зіркоходе, дякую за коментар!
“Написано гарно, проте місцями йде звичайне переповідання подій” – нажаль, довелось вбити декілька діалогів 🙁
“Начебто штучні алмази вперше синтезували ще в 50-х роках минулого століття у Швеції, а в 60-х – і в нас, причому випускати їх почали в промислових масштабах.”
Саме так, до того ж штучні алмази вже навчились робити такої ж високої якості, як і натуральні, але вартість штучного виготовлення залишається високою, зараз частина синтозованих алмазів на ювелірному ринку близько 2% і вони не складають небезпеки для цін на натуральні. Але очікується зниження їхньої вартості за рахунок вдосконалення технологій. Але хто зна – може дійсно паралельна реальність 🙂

Депресняк і точно не Шеклі. Оповідання, як текст – на рівні.

Круто. Так виразно вийшло, що хочеться побачити по цьому творові комікс або короткометражку.