Коментарі

Яке вишукане багатство метафор та порівнянь, соковитий текст. Посвята в лицарі і вирване око Тора Зевсовича – потужні образи, які закарбовуються у памʼяті. Щоправда, мені здалося мало пояснень, для чого їм тут свобідна воля: ну хочуть вбивати, най собі попереубиваються всі. Не думаю, що смак життя пізнається у момент, коли ти відчуваєш можливість з кимось жорстоко розправитися. Але це вже філософські розходження.
Раф наче мав битися двома кинджалами – саями, а мечі ж у Лео?
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Можна дати підручник з ядерної фізики невігласам, навіть прочитати лекцію на тему, але, обмежені власним сприйняттям, вони за тисячі років перетворять його у Ґримуар. Ідея мені подобається, але, як на мене, підвело те, що це просто довжелезний переказ.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Колись доволі давно читав подібний твір, правда, там було більше жахів та гумору, та й ішлося про кухню, а не про холодильник, за яким дуууже погано доглядали 🙂 Вцілому, написано дуже добре, атмосферно, з зауважень лише те, як могли таргани без світла саме побачити всю ту благодать?

Читається доволі легко і мені чимось нагадало серіали 2000-их про космічні подорожі.
Щоправда, дещо трохи насторожило. Людство мало всього лічені тижні, щоб збудувати “ковчег”, той неминуче вийшов недопрацьованим і міг розвалитися ще у подорожі. Але ж у команди “Геркулеса” було 25 років і розуміння, що цю тарантайку треба якось приземлити з мінімальними втратами. Натомість, вони гуртом приховували це від Яна, наче велику таємницю. З іншого боку 15 + 25 = 40 і ще з пару років, щоб освоїтися. Якщо екіпаж збирався займатися репродукцією людства, то вийшло якось невтішно.
Думаю, якщо добре обміркувати часові відтинки і добряче вичитати (по спрaвам, сіроватий, суровий, “Микола і Марсела – спадкоємиця ролі капітана і його заступниця” – звучить, наче то дві дівчини), ще додати обсягу – і вийде непогана повість.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Оце так безвиграшний сценарій. Кажуть, що найсумніша людина на пʼядесталі – та, котра посіла друге місце. Але кубк Лубіка має всі шанси її втішити.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

історія хороша. проте діалоги занадто неприродні. Донька розмовляє шаблонами, а батько занадто багато інфодампів видає у своїй мові. Хоча ідея хороша, мені подобається

Дуже багато бою і замало сенсу. Мені не зрозуміло навіщо вбили перший екипаж. Мені не зрозуміло навіщо в кінці розтрощили зірку – типу не собі ні вам. Мені не зрозуміло нічого) Планувалася певно епічна космічна битва, а вийшло нагромодження діалогів, які постійно цю битву преривали. Чи може битву показати треба інакше? І загальний сенс оповіді – не поняла…

Cozy Sheep, Валеріє, дякую за відгук та уточнення. Я сумнівалась щодо моменту, на який ви вказали, тому пішла до чату GPT, на що він мені сказав, що рослини не є білковою формою життя, адже вони хоч і містять білок, як і всі земні істоти, їхня основа — це клітинна стінка з целюлози (полісахаридів), а не білкових сполук. Тож штучному інтелекту довіряти поки зарано) Дякую!

Мені однозначно сподобався посил вашого оповідання, трохи менше – форма. Здалося, що діалог ЦАУ та Лямбди був задовгим, іноді важко було втримувати увагу. Та загалом, дякую, емоційна складова спрацювала)

Хороше оповідання, всі компоненти на місці, читається легко, окрім діалогу з лікарем, якийсь він чи то натягнутий, чи то затягнутий, хоча, може так і планувалося. Удачі на конкурсі!

Загалом твір сподобався. Але чому корабель класифікований як дерево, а не тварина, якщо йому потрібно робити щеплення? Та й функціонує він більше як тварина. Я одразу згадала дерево-корабель Іґґдрасіль з «Гіперіону» Дена Сіммонса, а це не йде на користь твору та прочитанню.
Успіхів на конкурсі!

Це ж було уже, ну тобто трохи “чужий”, і фейкова висадка на місяць, але окремо, тепер разом. Якщо беретесь за таку тему покрутіть її, не обов’язково пів оповідання розповідати про фейкову висадку на місяць. Пограйтесь, змістіть сторітелінг в вир подій, можете почати оповідання з фрази “Данило задихається в скафандрі. В руці — відірвана американська рука, кров повільно клубочиться в місячній тиші. ‘Краще б цю висадку зняв Кубрик, як і першу…” — хрипить він, озираючись на темряву, що рухається.’, а зекономлене місце використайте, щоб додати драми і трагедії, а ще краще сірої мораль, щоб Данилові довелось вибирати рятувати астронавта за Японії, що точно допоможе запустити корабель, чи милу астронавтку Німечинни з якою в нього було побачення, на якому вона замовила дитяче меню, от таке я б почитав! Натисніть на своїх персонажів! Не припиняйте писати, фантазуйте та експериментуйте!

Тільки хотів придратись до білку, але це вже хтось зробив. В цілому оповідання чудове, дякую вам!

Добрий день! Відсилала і голосування, і уточнуючи повідомлення – листа про зарахування голосу не мала. Хвилююся, чи е-мейл не потрапив у спам.

Мені дико бракує конфлікту. Текс написаний непогано, проте в кінці я не відчув змін: не змінились персонажі, не змінився світ, не змінився я після прочитання.

Котику вуркотику, дякую за відгук. Прикро, що моя відмаза на вас не подіяла, а я ж так хотів, щоб наді мною зжалились через нелюдські обмеження конкурсу, на які, якби мене щось не влаштовувало, я міг би й не подаватись.

Так, я дійсно не проти відгуків, і бачу, що оповідання й справді має проблеми. Я цілком свідомий того, що отримання критики і є однією із основних цілей конкурсу.

Втім, зауважу наступне: ідея вашого відгуку – не критика (це тема, десь у конспектах має бути), а самоствердження. Мені складно відповідати автору, який пишається власною літературною грамотністю, але не здатен відрізнити нефабульний твір від фабульного з нетрадиційною композицією, а понад те – не знає різниці між потоком свідомості та інтроспективною нарацією з апострофою.

Так, оповідання непросте навіть якщо виправити хиби в розумінні подій і розширити. Не викликають співчуття персонажі, боляче для мозку – то не читайте. Поставте незадовільну оцінку та й годі. І підіть погортайте тікток.

Решті читачів я дуже вдячний за відгуки та критику. Втім, критика – це одне, а хейт – інше.

Спробую одним коментарем відповісти на усі питання.

У зав’язці я хотів створити відчуття максимальної безвиході головного героя. Я намагався передати почуття ситуації у якій ти просто НЕ розумієш, що робити. Я частково використовував автобіографічні моменти та переформульовані переживання, що сам зараз проходжу.

Оповідання писалось у два заходи + додаткове редагування власними силами, але зараз, коли перечитую, то вже бачу як можна підсилити другу частину (мотивація стосовно “турніру” є головною проблемою). Розв’язка планувалась такою, що створює неприємне відчуття, коли наче й розв’язав усі проблеми, але не отримав задоволення від цього.

Також додам, що мотивація робота була саме у сухому прибутку. Це був аспект, яким я хотів підкреслити прагматичність корпоративної машини з якої мені доводиться працювати з дня у день. Тримання дружини у капсулі теж планую докрутити до цього аспекту.

Зараз (вже поза конкурсом) працюю над тим, щоб покращити саме другу половину тексту, бо вона просідає, на мою думку.

Дуже дякую за конструктивну критику.

Гарний ретелінг Біблії. Мені зайшов

Навіщо писати такий довгий відгук, якщо котику так важко дається читання? Здається, котик не може осягнути твору? Котика дуже жаль: певно укр мова для квадробера не рідна, якщо так важко продиратися через мереживо слів.

Мозку котика боляче. Як і мені, читаючи цей відгук. Його просто хочеться «загребти лапкою» (цитуючи автора коментаря).
Конструктивна критика до твору була б доречною, але ваша зверхня і недоречна манера висловлюватися викликає огиду. Як людину, яка сама пише, мене таке ставлення обурює. Ви хотіли показати свою винятковість і оригінальність в цьому коментарі за рахунок чужого твору? Що ж, ви мали на це шанс у вашому творі. Удачі.

Автору оповідання: історія цікава, мені б хотілося прочитати повнішу версію. Мені дуже сподобалися переживання та емоції гг. Стиль написання – це окреме задоволення: красиві виважені слова, насичені сенсом та емоціями, вміло побудовані речення. Це все одразу занурило в атмосферу твору.
Деякі нюанси сюжету дійсно хотілося б уточнити, дізнатися більше. Тут таки відчувається брак простору.
Мені сподобалося, що треба було напружити звивини і було над чим задуматися. Автору бажаю успіхів та натхнення.

Ідея сподобалась. Хотілось би, якось почитати вже про пост “газилічний” світ. Дякую за оповідання