Коментарі

Відповідь Starfort
Зрозуміла, в подальшому намагатимусь коментувати без іронії.

Читач, роблю вам зауваження: змініть тон своїх коментарів. Приписки “пробачте” – це не панацея, від цього вони не стають ввічливими.

Авторе, складається негативне враження:
людина на початку сюжету описується як горделива істота, а також – неслухняна дитина, а природа – немов матір, яка буцімто плекає і охороняє.
І ось, ця людина, падлюка така, почала розвивати науку та техніку, щоб інші люди менше гинули від голоду, холоду та хвороб, менше гнули спину від важкої фізичної праці під пекельним сонцем на сухих грунтах. Як так можна? Ай-ай-ай! Людина – погана!
В другій половині людина кається, що досягла мрії.
Полетіла таки двонога тварюка в космос! Ну людино – немає тобі прощення ! Там тобі й місце здохнути одинокою смертю 🙂

Авторе, природу треба берегти, але не забувати, що природа – це середовище, яке без прикладання праці та зусиль стане небезпечним для життя та існування. Пророда – це не нянька і не мати. Хлібина не вродить, тіло замерзне, а в зарослях заведуться отруйні “брати” менші 🙂 без прикладеної праці мозку та рук. Он, деякі племена африканські – світять соромом, бережуть природу-неньку, але їхні власні діти гинуть від хвороб, голодної смерті та в диких стражданнях. Класно, авторе? Так має бути в усіх? Та ні!
Будь ласка, не виставляйте зусилля людини зробити світ кращим для себе й своїх дітей, як щось жахливе. Бо будуть вас читати діти, повірять, що “працювати – погано”, тоді відчуєте всі переваги життя в дикому середовищі 🙂
Пробачте.

Припускаю, автор читав багато української фантастики радянської доби, зокрема Володимир Зайця. Або ви його реінкарнація.
Ідея доволі стара, але освіжити її та показати світові знову – чудово. Проте вона тоне в роз’ясненнях що було, як відкривали, як колонізували, як хотіли закрити проєкт і як не вдалося. “Наш герой” носить цю назву незаслужено. Коли Володимир Владко писав “наші герої”, “наші Магелани”, читачі бачать, що це справді люди неабиякого духу. В вашому випадку “наш герой” лише “рупор”, крізь який повідомляється те, що можна написати без участі жодного персонажа, просто як опис планети.
Похвально, що ви взяли кращі риси старої фантастики (може й несвідомо). Але разом з ними взяли і гірші, тому підсумок 50/50.
А також пунктуація. Виглядає, що коми розставлено навмання. А от “Планета Класу, X”, винесене в назву, пишеться без коми зовсім.

Під час прочитання цього твору ви відчуєте себе санітаром психіатричної бригади, який тяне на спині алкоголіка/наркомана до відділення екстренної допомоги, а хворий тим часом щось бредить про планету Тубер Кульоз 🙂
Твір не має художньої цінності.

Пробачте

“Мишки плакали, нахромлювалися, але продовжували їсти кактус” – цей анекдот про мене, коли я намагалася осилити позбавлений сенсу і логіки текст 🙂

“Оцифровані мізки, які перебувають у своєрідній комі, мають вигляд металевих куль. ”
Ой, хтось “Світ дикого заходу” передивився 🙂

“триста тисяч відцифрованих людських свідомостей”, “Вони не просто безповоротно позбулися усіх людських особливостей, а й втратили усі знання.”
Авторе, ви описали відформатовані флешки – не більше. В сюжеті – металеві кулі, що названі оцифрованими мізками, а не справжні біологічні органи зі збереженням свідомості:)

“Але металеві кулі тепер пусті і їм доведеться всьому навчатися з абсолютного нуля. “, “Після пробудження у кібернетичних тілах вони нічогісінько не знатимуть і не розумітимуть. ”
З якої радості? Авторе, це відформатовані флешки! Яке пробудження? Яке навчання? Здоровий глузд в твір не завезли 🙂

“Чи лишиться у них хоча б щось від людей?”
Відповідь кількома абзацами вище: “просто безповоротно позбулися усіх людських особливостей”

“чи розвиватимуться вони і чи навчаться якось розмножуватись? ”
Ну як же флешка проживе без секаса 🙂 ?

Дика жесть 🙂 Це читати неможливо. А мазохістам – рекомендую 🙂

Прошу вибачення.

Оце читаю цю дику лють…
“Наконец ты счастлив как никто на свете
Ангельская пыль тебя уносит вверх
Только ей подвластны и восторг, и ветер
В жидких небесах звучит твой смех
Ангельская пыль
Это сон и быль!
Безумец, беглец, дороги нет
Ты видишь неверный свет
Твой ангел зажег мираж огня
Он хочет убить тебя”

” із занадто випуклими рельєфами м’язів”, “Хоча м’язи ті вже й не були м’язами, а лиш слабкими м’язовими вузлами”
Логіку не виявлено.

” вигляд яких віддалено походив на один із видів черевоногих молюсків, котрого люди назвали блакитним драконом.”
Логіку не виявлено.

“Мандрівники усім тілом прилягають до залоз і через шкіру вбирають у себе поживні їм речовини.”
Людина – глист, який живе в середині глистика 🙂 Фу, як мило 🙂

“Мандрівники забули про науку і технології.”, “Але вони були певні, що зуміють без проблем дослідити новий простір.”
Логіку не виявлено.

“Левіятани іще помирають, якщо жодного разу не парувалися. ”
Твір сформовано на “високому” духовно-інтелектуальному рівні 🙂

“Живиця розносить зоряну радіацію”, “залози, що виділяють рідину, яку Мандрівники назвали Живицею. Мандрівники усім тілом прилягають до залоз і через шкіру вбирають у себе поживні їм речовини.”
Логіку не виявлено.

Пробачте.

Дуже цікаве фантприпущення й дуже цікаво, що ж із нього могло бути.
Творчих злетів!

“біолог, повар”
Ця фраза змусила мене замислитися 🙂

“Музика все прискорювалася, фінал наближався, Ніна рухалась все швидше і швидше.”
Щось думаю, що автор той самий, що і твору “Найкращий подарунок” 🙂

“комета яка так швидко наближалась до корабля пройшла крізь нього навиліт.”
Так і хочеться автору наспівати пісеньку Лінди, де є такі слова: “Мама ма-марихуана, Это – не крапива, не бери ее! Мама ма-марихуана. Ты ее не трогай лучше без нее.”

Вибачте

В мене теж склалося враження, що ви, авторе, якщо не писали “Подорож до Північного полюсу Меркурія”, то якось містично пов’язані з її творцем.
Загалом, мені сподобалося. Описи рутинної праці в космосі мають якийсь шарм, якого не знайти в наземних професіях. Мені здавалось, буде якась інтрига в тому, що фемоїд намагається щось сказати, а хлопець неправильно зрозуміє. Втім, ви створили доволі цікаву історію. І вона якраз для міні-оповідання, тоді як багато авторів на цьому конкурсі пообрізували більші твори до 6000 знаків, і це їх зіпсувало.

У 2020 році “Зоряна фортеця” організувала конкурс “Експансія”. На нього відгукнулися понад 50 учасників, які сіли за свої електронно-обчислювальні машини і почали вводити в них інформацію з допомогою пристроїв “механічна клавіатура”. Адміни “Зоряної фортеці” зачаїлись в очікуванні…
Отож, авторе, ідея німого всесвіту, де кожен сигнал здається за повідомлення прибульців, а на ділі люди прибульці самі собі – чудова. Та ви подали її як синопсис якогось більшого твору. Як сюжети фільмів у Вікіпедії. Оповіданню бракує персонажів, барвисті описи – це для їхніх вражень. Але крім них ще є сухі новини на кшталт “Вже на наступний день інформація щодо захисної мережі поступилась лідерством новинам про дебати на форумі кратера Белз, це була сенсаційна звістка вже тільки тому, що проводились вони вкрай рідко”, в яких ті описи губляться.
Фінал справді налаштовує на те, що це чергова ілюзія і людині треба не прибульці, а інша людина. Як вона потрібна і всьому оповіданню, бо абстракті “вчені” не тягнуть на персонажів. Альмаах виглядає лише одним з них, якого можна замінити будь-ким іще і нічого не зміниться. Продовжуйте тренуватись!

Ще один твір, де сюжет розминувся з логікою на відстані кількох парсек.

“Тому що всім тут у космосі насправді керує страх.”
А як же любов та звичайні фізіологічні потреби?

“І, якщо їм це вдасться вже ніщо не зупинить землян від знищення центаврійців та захоплення інших планет та цивілізацій. ”
Oh really? Згадалася примітивна пісенька виконавця Агати Крісті зі словами “я – оптиміст, я – оптиміст” 🙂 Та кілька абзаців вище автор сказав, що землян заарканили й контролюють, як пігмеїв в Африці 🙂

“намагаються самоствердитись за рахунок інших, принижуючи та пригноблюючи їх”
Військова тиранія – це контроль, експлуатація та нанесення шкоди. А чому? Бо хтось хоче легко жити: смачно їсти, хмільно пити і нічого не робити 🙂 А самоствердження – це десь далі по списку 🙂

Авторе, не забувайте про логіку.

Пробачте.

Знаєте, в школі я складав з товаришем історії, і одна з них називалась “Мої офігенні космічні пригоди”. Там герой, що живе при комунізмі, вирушав на планету, захоплену розумними тарганами, котрих виростив верховний жрець комунізму для розбурхання революції по всій галактиці.
Так ось, ваш твір мною сприйнятий так само – як розвага, як прикол.
В жодному разі він не поганий, він смішний. Якщо ви задумували його таким, то я плескаю в долоні, бо вам вдалося створити таку собі космічну гумореску з кивком у бік шанувальників “совка”. Якщо ж ви прагнули написати щось інше, продовжіть писати гумор, вам вдається.

Ідея здавалося лежить на поверхні, а ось ніхто досі на конкурсі її не зобразив. Ваша ідея експансії в мікросвіт не нова, але взагалі рідкісна в фантастиці.
Українці розучилися бути сентиментальними, ваше оповідання це виправляє. Погоджусь, що “почувались чудово і на ядрах” – це надто умовно, атом не тверда кулька. А загалом гарний твір.

“Я можу ВСЕ! Природа змовчала.”
Природа потирала руки, зловіще посміхалася і думала:
“Так-так, давай людино, вали звідси скоріше 🙂 Твоє тіло – мішок органічних сполук, переважно схильних до стрімкого гниття, тому невдовзі розкладешся як-небудь :)”

“Земля, Природа – вони чули своє дитятко, але не мали змоги відповісти чи допомогти, занадто далеко Людина знаходилась.”
Шо-шо? Людино, вже подихаєш? Так швидко? Оце даєш! Давай-давай!

Людина: тьфу, тіло розклалося і потікло… Ну йолки-палки! Ну ок, гляну на Велику Стіну Геркулеса та Стіну Північної Корони й полечу туди, де прописана насправді жити 🙂 Там трохи почекаю, та й знову сподіваюся одягнутися у мою знайому, але відновлену плоть. Що, природа, з’їла? Що, Земля, випровадила? У мене є вічна душа, я вас разом переживу. А ось вас, вірогідно, очікує близька зустріч з обіймами чорної діри, яка літає на околицях Сонячної системи з орбітою приблизно в 10 тис. років (ознайомитися з оригінальною науковою статтею про чорну діру в Сонячній системі можна тут https://arxiv.org/pdf/1909.11090v1.pdf). Перемеле тебе, плането, на енергетичні кванти 🙂 Сподіваюсь забути тебе, Земля, як про страшний сон вранці 🙂

Щось захотілося додати свої 5 копійок.

Вибачте.

Я сів за клавіатуру. Стару, але ще справну клавіатуру, виготовлену з чорного пластику, на якій відчувались трохи рельєфні білі букви. Клацання клавіш, їх різкий спуск у квадратні з округлими кутами отвори навівав спогади про гурток музики, де я малим грав на піаніно. Ах, що за благословенні часи були, – подумав я. А тепер, так далеко від дитинства, я пишу цей коментар і в кімнаті стоїть аромат чорного чаю з лісовими ягодами…
Авторе, ваш твір мені сподобався. Його художню частину ніяк не назвати поганою, все дуже атмосферно та мальовничо. Та до структури єдина, однак велика, претензія. В творі надто багато детальних описів. Виглядає, ніби ви історію з кількох реплік персонажів зумисне наповнили описами, щоб виглядало об’ємніше.
Не беруся назвати це недоліком, твір дуже приємно читати і я занотовую його в свій топ цього конкурсу. Проте стільки барвистих описів варті не менш барвистих і численних подій. Спробуйте розвинути оповідання в більший твір!

Завжди було цікаво: чим потрібно “надихатися”, щоб сюжет так пекельно “штирило” 🙂

“Ти даруєш мені людину? “, “Але ж це занадто дорогий подарунок, — зашарілась винуватиця свята.”, “це ніщо інше, як прямий прояв симпатії. Людину аби кому не дарують!”, “більше немає сенсу залишатись на вечірці, найкраще за цей вечір вже відбулось”
Алегорія незапланованої вагітності 🙂 Я там нікого не спалила? Ох, ці фразочки… Це навіть не вогонь, це – ватра! Сміюсь над цим “витвором мистецтва”, як шалена 🙂 Піду, водички поп’ю, може полегшає 🙂

” Але я трохи хвилююсь. Я ж вперше в житті тримаю в руках пульт управління.”, “Пульт у руках Коруни завібрував”
І тут автор мені довів, що я маю неабияк збочену уяву 🙂

Авторе, я так сміялась над цим твором, що аж сльози проступили! Дякую! А ящо чесно, то менше використовуйте подібні алегорії, бо це просто не літературно і не красиво.

Пробачте.

Долучаюсь до коментарів, що дуже атмосферно! Але незрозумілим для мене залишився фінал, хоча я перечитав ще разів з десять. Що сталось з героєм? Яким чином він кудись потрапив? Як в цьому допомогла платівка?
Таке враження, що через детальний опис першої частини твору, надто детально, до пісчинки (що однозначно плюс для сюжету), автору довелось скоротити останню, до кількох речень. Умови конкурсу заганяють у рамки, але це не виправдання для конкурсантів.
Та й відсутність розділових знаків заважає – ставить підніжки у читанні.

Ватною паличною прочистив собі у вухах і акуратно доторкнувся до чистої культури.
Мій чуйкометр почав сигналізувати про присутність наркоманії в сюжеті 🙂

“– Не треба дякувати, – сказала вона лаборанту – я ваш непотріб викинула в унітаз. ”
А нічого, що зразок був у великій склянній каструлі (ексикатор)? Взагалі-то є чіткий регламент очищення приміщень лабораторій, де навіть стіни миються за чітко встановленими правилами – див. вимоги GLP ( “Good laboratory practice”).

“Ватною паличною дбайливо покрутив у себе в носі і акуратно доторкнувся до чистої культури.”

Attention! Attention! Наркоманський сюжет прогресує 🙂

“Експеримент пішов шкереберть.”
Ой, а чого це?

Твір про виникнення потенційного феномену “сірого слизу” наноматеріалів внаслідок недбалості науковців, однак, написано слабенько.
Як завжди, делірій головних героїв заважає мені повірити в сюжет та зануритися в події 🙂

Авторе, більше науковості та логіки героям – і буде чудово.
Пробачте.

“Дивно: хочуть безсмертя, а роблять усе, аби на планеті жити стало неможливо. ”
Сказано геніально! За цю фразу автору окремо дякую.

“усі люди однакові, на кожній планеті”
Це теж сильна фраза.

“Геніальні ідеї нічого не варті, якщо вони створені не задля любові. ”
Просто дуже красиво.

“Мене зустрінуть невідомі істоти. І я подарую їм найцінніше, що маю. Я подарую їм любов.”.

“Чому люди вбивають одне одного, якщо життя прекрасне? ”
Через цю фразу склалося враження, що автор – дитина. Нажаль, життя на Землі, подібне до життя у вигнанні. Це означає важко працювати, якщо хочеш поїсти. Однак, далеко не всі люблять працювати, тому є такі “розумники”, які вирішують, що підлість та агресивна сила є більш ефективними для забезпечення фізіологічних потреб. Як там говорив один нацистський офіцер: “По трупах йти не приємно, але м’яко” .

“Мене зустрінуть невідомі істоти. Я володію знаннями, які їм стануть у пригоді. І я подарую їм найцінніше, що маю. Я подарую їм любов.”
Ось тут стало жаль дівчинку, оскільки навіть звичайні дикі тварини, якщо це хижаки, не проти поласувати людським м’ясом, а на іншій планеті – і тим більше. Було б непогано записати дівчинці аудіо-лекцію про самозахист у разі небезпеки та як драпанути назад на Землю, якщо зустріч не буде теплою та привітною 🙂

Авторе, успіхів вам на конкурсі. Написано класно.

Вибачайте.