Коментарі

Розчаровуюся кожного разу, коли спершу читаю великий діалог, де автор має шанс ненав’язливо все пояснити – а слідом за ним…. Інфодамп на абзац про те, що тут насправді відбувається. Від тривіальності оповідання про оцифровку свідомості могла врятувати тільки майстерна подача та/або несподівана точка зору на проблему. Тут немає ані того, ані іншого.

Що хорошого? Гарно читається.

Що поганого? За твір взагалі нічого не відбулося. В сенсі сюжетних подій. Тільки експозиції навалили.

Як би там не було класно все написано, я віддаю перевагу тим творам, які в цьому невеличкому обсязі можуть розповісти цілий цікавий сюжет. Бо замальовки можна, вибачте, десятками писати, або нарізати їх із вже готового великого оповідання.

Нічого особистого, просто думки конкурсного читача.

Вибачте, що втручаюсь в полемiку, але у вас тут може виплисти гарна iдея, що Зореславу врятували саме кварченята всередини Миродара. Ось такенна синергiя. З повагою.

Дякую коментарям за зазначені плюси і мінуси мого оповідання. Звичайно, вони змушують замислитись і зробити висновки.

Владиславе Лєнцев, я розумію, що вам не пішов мій твір. У вас своя точка зору – нормально. Тим більше, ви в нас гуру. Добре.
Але навіщо плюватись у коментарях?
Неповага з вашої сторони.

Тепер щодо критики.
Мені дійсно жаль, що читачі сприйняли покаяння Миродара як рюмсання та жалісливе скигління. Я його не задумував таким. І не бачу там ниття. Лише відчай та біль. Та якщо зі сторони це виглядає так, то це – мій провал у цьому творі, визнаю.
Щодо можливої присутності Їх у людях – цілком можливо! А чому б і ні? Ми можемо піти далі і уявити, що
збагнувши свою синергію з Ними, люди власне досягнуть божественності. І т.д. Тут є серйозний простір для фантазії.
А тепер відверто. Не люблю про таке писати.
Це оповідання розвинулось із задумки великого твору. Але так як я поки просто займаюсь графоманським свавіллям, практикуюсь, то у мене достатньо мудрості, щоб не братись за великі твори.
Напевно втілити саме цю ідею у таке маленьке оповідання було… поганою ідеєю. (“А, тавтологія! Три крапки detected! Видно, що він початківець!”) Потрібно було дати їй ще років десять настоятися.

Кльове оповідання. Дякую авторові. Хоча все ж сподіваюся ми збережемо свої балакучі ліси, а чугайстри із сусідніх галактик будут літати до нас на вихідні на чай.
Успіхів.

Що ж, Авторе, не засмучуйтесь, але ми з вами будемо у хвості цього пейлетону. Сюжет ніякий, інтриги жодної, ще й імена головних героїв мають дивні форми. Чому Ольгу звуть “Ольгою”, Віталія “Віталя”? Вони мають якихось реальних прототипів чи просто забаганка? В буд-якому разі це в тексті не розкрито, персонажі пласкі та картонні. Коротше на багато балів не розраховуйте, запасайтеся попкорном і давайте робити ставки, хто переможе із більш вдалими оповіданнями.
Наснаги.

“жіночий голос з-за захисного скла. Він чує, як двері ізольованої камери зачиняються.” Виходить, що жіночий голос чує, а не Тех.
Сподобалося, текст би дещо відшліфувати, а от ідея для мене незвичайна й оригінальна. Люблю такі ідеї та сюжетні виверти.
Успіхів!

Авокадо, дякую! Ваш коментар надихає 🙂

Дякую за назву, Прибульцю)

Дякую за відгук, Брунатно-бурий бобер.
Якби інформація в дужках традиційно мала лише декоративний характер та мінімальний вплив на текст, тоді як автор я взагалі не бачу сенсу її подавати, надто в мініатюрі. Тож припускаю, що пропущений текст в дужках та якість розуміння оповідання тісно пов’язані. А назва розкривається в одному з речень з цим словосполученням.

Істинному спостерігачу:
Ох… Пітніти від сміху над критикою під своїми роботами – мій профіль, тому я збоченець ого-го! Ось ви ще трішки поприймайте участь в різних літконкурсах – і теж, напевне, почнете ловити це дивне задоволення 🙂
Успіхів всім!

Я грав на конкурсі з відміткою рівня критики. Зазвичай на ці відмітки ніхто не зважає, а автори здебільшого ставлять середній рівень, але, звісно, там не було опції “будь-який треш в коментах”, тому експеримент не повний))

“кажіть вже, що думаєте…” має бути величезними червоними літерами біля назви))) Щоб блимало і манило, як бика тореадор!) А ще треба варіанти: “мене тільки брудом поливати” і “будь-який треш в коментах”. Ну, знаєте, існують такі збочинці, яких подібне надихає творити…

Сказати по правді, я очікувала, що більшість коментарів будуть за змістом аналогічні відгуку пана Лєнцева, тож дякую усім читачам, хто продрався крізь підказки, побачив у них сенс і ще й проголосував за твір у першому турі. Під час написання не з’являлася думка про схожість із Робінзоном, але, маю визнати, порівняння досить влучне. 🙂

Надзвичайно зручно було вигадано оцінювання на одному із колишніх конкурсів, де я приймала участь:
Всі твори мали отримати унікальну оцінку в послідовності від найгіршого до найсильнішого. А потім обгрунтування рішення з лімітом в одне коротке речення.
Приклад. Допустимо, в групі 5 учасників.
Учасник N1 “Назва перша” – 1 бал. Низька якість лексики.
Учасник N2 “Назва друга” – 2 бали. Нудний сюжет.
Учасник N3 “Назва третя” – 3 бали. Весело, але банально.
Учасник N 4 “Назва четверта” – 4 бали. Гарненько описані події та герої.
Учасник N5 “Назва п’ята” – 5 балів. Геніальний витвір мистецтва.

Таким чином:
– знижується вірогідність, що поставлять оцінку навмання;
– людина буде змушена виставити різноманітні оцінки (а не лише “1” – найгіршому, “10” – найкращому, а решті всім по двійці, щоб збільшити шанси для власного твору 🙂 )
– посилюється об’єктивність оцінок

Тут би меньш очікувану кінцівку закрутити (просто для прикладу: типу грець з ними, з тими шпалерами і от, коли вона вже вирішила летіти, за іронією долі якось випадково лишилась). Шкода, що дивна жінка виявилась послідовною. Я не відчув до неї співчуття – вона через впертість ладна кинути навіть свого сина. До того ж багато речей їм дозволили забрати з собою. Більше того, сусіди, друзі – усі ж летять. Коротше кажучи, обурила мене її поведінка))

Ще поміркував щодо оцінювання. Було б добре, якби оцінювач мав використати певну мінімальну та максимальну сумарну кількість балів, або обов’язково проставити весь діапазон оцінок.

Coren, дякую за космічно-вибуховий коментар! 🙂

Брунатно-бурий бобре, це чудово, що є зацікавленість у цьому жанрі! Дякую, за добру думку про оповідання!

Миле оповіданнячко. Читав його о четвертій ранку при щедрому місячному сяйві. 🙂
І тоді на душі стало якось затишніше. І форма оповідання зайшла без зайвих напружень.
Та на жаль, воно підкульгує. Неясно, наприклад, чи нам радіти, чи плакати вкінці.
Але одне можу сказати точно: я не жалкую, що його прочитав. Тобто воно для мене було не порожнє.
Дякую.

Прийшов читати твір за рекомендацією.

Коротше, написано вправно, але проблема не власне у суїцидах і поганому фіналі. А в тому, що це оповідання одної, причому неприємної емоції. Безнадія – і все.

Тобто замість того, щоби насолодитися етюдом, я слухаю, як піаніст три хвилини фігачить одну ноту. Клас, дякую, ото мистецтво!

Це я до чого: ніхто не каже, що автор МАЄ переписати фінал. Але шлях до нього можна зробити більш різноманітним – твір від того лише виграє.

Моторошне оповідання. Не моя література. Тому не пішло. Але таке теж потрібно на благо фантастики.
Мало експансії, хіба що на нашу планету. Синочка жаль, потрапив, бідолага, під роздачу. Мені чомусь здається, що при таких умовах, він уже давно мав би бути одним із Них.
Але чому Місто 2.0.? Не допетрав.