Коментарі

Чи автор часом не той же, що в “Подорож до Північного полюсу Меркурія”? Це оповідання має ті ж гарні риси, а недоліки не так виражені. Тут малий обсяг тільки сприяє розкриттю ідеї про людину як “віртуальну частинку”. Будь твір довшим, ця думка загубилася б.
Щодо імен: сподіваюсь, Айронклад чи Сейфі це позивні. Бо назвати людину Броненосець дивацько та попахує традицією всіляких Атомів Петровичів і Парткомів Івановичів перших років Радянського Союзу. Але якщо це позивні, то чому їх не перекласти нашою мовою?

Текст переповнений негативом: «мало НЕ ВИДЕРЛА»; «Там самі ПОКИДЬКИ», «поглянула ЛЮТО.»; «…СУХО відповів я»; «тим більше ПРИДУРКІВ», «…Всіх ДУРНИХ лишили»…
Особисто я читаю фантастику, щоб розслабитися. Негативу і в реальному житті вистачає… Звичайно, якщо перцю трошки – то страва лише смачніша. Але коли багато, я таке не люблю…

Моя порада: ви професійно пишете… Однак не сідайте за клавіатуру в поганому настрої… Тоді ваші тексті почнуть приносити задоволення.
Прошу пробачення.

Дякую. Ви дійсно праві, довелось скорочувати майже на 1 сторінку 🙂

Спасибі!

Сподобалось. 🙂 Люди, не присікуйтесь до дрібниць, то все вторинне.

Людоїдоїд не знайшов за що копнути, а мене й прохати не треба, завжди знайду за що, коли настрій є, бо так ліньки, та й на мініфортеці, зазвичай стримуюсь 🙂 Так ось, копну одразу, щоб далеко не ходити, за назву. Зі словом “Як” на початку в мене з дитинства асоціюється “Як козаки у футбол грали”, “Як козаки на весіллі гуляли” та йнші неймовірні пригоди веселих, добрих, дотепних, розумних та справедливих козаків. А тут що? Перевертень-насмішка? Тому за оповідання з такою назвою зовсім не хочеться давати бали. Назва нагадала мені про улюблених персонажів, а у вашій історії, шановний авторе, головні герої виявились зовсім йншими, не такими, на яких я сподівався. Я сподівався на розумних й справедливих героїв, а прочитав про звичайних тупих алкоголіків.
Творчих злетів!

Пане Людоїдоїде, дякую за відгук. Оповідання задумувалося як спроба відповісти на питання, чому у космосі зараз всі з нами мовчать. Тому нашу планету можуть знищити як інші цивілізації що знайшли секрет надпростору раніше, так і одна з наших ітерацій, що знає цей секрет. Всесвіт величезний та нескінченний, бритвою Оккама можна розмахувати скільки завгодно. Всесвіту — байдуже. Тому кінцівка — кінцівка з принципом Шреденгера. Все істина одночасно, кожен читач може прийняти все на свій смак. Хоча мені як автору ближче, щоб герой повернувся до Марічки, яка любила його з його бзіком, і тому не знищили планету. Хоча може в інших просторах теж не всі поганці, ми порозуміємось і будемо гасати до них на пікніки.

Любі Читачі та Читачки. Будь-яку критику я сприймаю позитивно, це зворотній зв’язок, я не один у Всесвіті. Але прохання хоч трохи вказати, що заважає сприймати текст. Щоб я міг знайти просвітлення та писати те, що буде подобатись усім. Дякую.

Моторошно і детально Оце клац-клац, опис запахів натякає на те, хто повернувся з космосу, і змушує відчувати десь потилицею в чому справа ще до того, як стає зрозуміло з тексту. Але я таки любитель отримати відповіді. Що таке золотиста голка? Це справжній вигляд прибульців, а людиноподібні тіла для них як скафандри?
Оповідання нагадало якийсь епізод “Сутінкової зони”. Майстерно

Мова гарна і сюжет зацікавлює. Проте вступ задовгий, його скоротити б разів у два.
Як навіть на міні-оповідання твору бракує подій, але якщо це початок більшого твору, то автору слід побажати подальших успіхів!

Класно!

Ідея турніру дуже хороша, хоча й неправдоподібна. Однак опис нагадував шахову партію, а не змагання у знищенні роботів. Чому? Герої надто багато говорять. Під час бою стільки балакати такими довгими репліками неможливо. Також тут забагато деталей.
Наприклад, “Потрібно 3-4 рази влізти під ударну хвилю, щоб він вибув через пошкодження…” – очевидно, що він вибухне через пошкодження. Це як писати “я залаюсь, коли вдарю себе по пальцях молотком, бо мені стане боляче, а біль це неприємно”.
Твору бракує описів: Марса, роботів, квантольотів, вибухів. Усе це робить твір живим, навіть якщо зображається неймовірна чи й неможлива ситуація. Тренуйтесь, і можливо наступний турнір буде ваш!

Початок твору з’їв кінець. Справді, ви ж не науково-популярний нарис пишете. Так би заощадили знаки та детальніше описали фінал. Є інтрига, є різні характери. А фінал формально наявний, але з нього наче викреслили половину рядків. Так що хай цей твір послугує вам черговою сходинкою у вдосконаленні письменництва.

Історія досить легка і камерна, що добре для міні-оповідання. Меланхолійна, і кожна сцена гарно змальовується в уяві. Не варто було писати примітки, без них і так зрозуміло про що мова.
Але, авторе, запам’ятайте – парсек – це більше діаметра Сонячної системи. Тож летячи в ній, герої могли казати про міні-парсек, але ніяк про цілий.

Оповідання легке та веселе. Можливо автор надихався творами Шеклі? За що можна автора копнути – чому так мало? Хоча може твір від цього тільки виграв.

Автору вдалося описати фантастичні технології та істот досить достовірно, за що величезний плюс. Ніяких гіпердвигунів, чотириоких інопланетян чи голограм. Можливо, якби це був більший твір, там такі деталі стали б неминучі, але для міні-оповідання це цілком достатньо. Гарні описи планети й пейзажів. І що можливо головне – тема екології розкрита, героїні знайшли оптимальне, винахідливе та гуманне рішення.
Багато деталей мусять лишитися за кадром. Наприклад, скільки часу минуло між засіданнями суду, хто такі позивач і відповідач, чи як виглядають героїні. Вони молоді? Чи може Софія з Айєшею жінки за 50?
Сподіваюсь, автор розкаже це в повнорозмірному творі ; )

Мова гарна, проте подача сюжету у вигляді щоденника не йде на користь. Те, що частини закреслено та вирвано, мало б свідчити про емоції героя, та це слід прописати глибше.
Щодо історії – авторе, ви дивилися перед цим “Битву за планету Терра”? Якщо ні, подивіться. Якщо так, то в фільмі проблема співжиття людей з місцевими розумними істотами з допомогою купола в густій атмосфері була вирішена просто, несподівано, та оптимістично. Гуманним і екологічним способом. Що ж чекає на жителів Архаїди та Землі у вашому варіанті, не можна однозначно сказати. Продовжуйте насичуватись ідеями.

Дуже гарні описи та роздуми героя. Автор непогано використовує згадки кольору для створення атмосферності та фактури. Вся ця жовтизна, папір, бетон, пісок…
Зауважте, втім, що диск “Вояджера” мідний позолочений, і назвати його вінілом можна хіба в порівнянні ; )

Сетинг оповідання дуже крутий. Автор не перший, хто описує космічних слов’ян (це вже було добре зроблено в EVE та Endless Space 2), але в літературі це неоране поле. Це варто розвинути в більший твір. Також уклін за грамотну легку мову.

Хоча все оповідання – це діалог, його легко та цікаво читати. Тут камерність всього, що відбувається, пішла дуже на користь і автору хвала, що він не почав відступи в різні боки.
– Дорманцям теж пощастило, повір. – це вогінь.

Це три міні-оповідання, склеєних в одне. Перше доволі миле та щемливе про стосунки двох, майже трьох, людей. Друге – легка сатира. Третє… а що там сталось? Поясність у коментарях, раз в оповідання вже не втиснулось. Головний герой відчував Ганнусю в іншому світі, тому його обрали пілотом? Хто оточив Землю? Двійники головгероя з інших світів? Чорноокі гуманоїди? А що з того як гуманоїди знищать Землю? Адже люди розпорошилися вже по всій галактиці. А в Ганнусі за 40 років не з’явився чоловік, можливо вже другий чи третій?
Як казав Оккам, “Не треба примножувати сутності без потреби!”