ІКАР Єдність

Повітря було наповнене запахом стріляного пороху. Звуки мечів і мушкетів стали поодинокими. Вони лунали все рідше, доки місцевість не накрила тиша.

Посеред тіл, що колись були ворогами одне одному, лежав чоловік. У роті йому відчувався присмак вже остогидлого заліза. Він змирився з тим, що пропустив постріл дробом у живіт, але не міг прийняти втрату неба.

До пораненого кульгаючи підійшов стомлений солдат.

– А я казав, що тебе підстрелять, – вимовив він з іронією.

– Ти ще в першому бою не хотів битися з нами пліч-о-пліч. Думав, зрадимо вас.

– Так, бо ще не знав, з якими дурнями маю справу. Чому ви погодилися допомогти?

– Війна то безглуздя, але ми побачили можливість.

– Яку?

– В нашому холодному краю кожен знає, що одному не вижити. Тільки об’єднуючи зусилля, можливо змінювати цей світ, робити його кращим. Ваші землі мають величезний потенціал, однак ви постійно гризетеся за їх клаптики, воюєте всі проти всіх й навіть не бачите далі власного носа. В єдності з усіма вами є можливість побудувати щось більше – державу, яка зможе все. Навіть сягнути зірок.

– Ну й дурість. Наче реально об’єднати ці землі. Про подорожі до зірок взагалі мовчу.

– Ніхто не вірив, що можна виживати в наших краях, але ми сильніші від будь-якого з ваших ворогуючих поселень.

– Пощастило.

– Виправдовуйся скільки хочеш, – вимовив поранений, глянувши на небо.

– Якби менше ґав ловив, витріщаючись угору, то не стікав би кров’ю, – обурено відповів союзник.

– Тоді в чому сенс?

– Який сенс?

– Жити, робити, вірити, розвиватись…

– Цього тобі навіть Бог не скаже. Я сам не впевнений, чи є цей «Сенс» взагалі.

– У мене був. Власне, й досі є.

– І який?

– Мені часто снилися подорожі поміж зірок. Ми з командою плавали там, де ніхто навіть не мріяв бути. Бачили те, що й не судилося людським очам.

– То ось, чому ти постійно витріщаєшся туди!

– Так, – погляд пораненого став сумним і опустився на землю, – Плакали мої зоряні мандри. Лишається вірити, що ця жертва хоча би наблизить інших до їхніх мрій. Єдність – ключ до можливостей…

Посидівши пару хвилин у роздумах, живий закрив очі померлому та пішов до точки збору війська. Почуте не полишало його думок. Війна тривала ще сім років й закінчилася утворенням імперії. За час відданої служби колишній солдат став важливою фігурою в контррозвідці. Його нове кредо: «Єдністю до зірок» – було непохитним навіть перед обличчям смерті.

– Чому ти погодився?

– 54 роки з 92 я прожив заради розквіту нашої імперії. Робота десятків тисяч полеглих товаришів і мого життя тепер під загрозою знищення та дискредитації через цей розбрат. Ми отримали можливість зупинити хаос ціною життя одного контррозвідника, якому і так не довго лишилося. Якщо для згоди з кандидатурою нового імператора їм потрібна моя голова, то хай так і буде! Ми надто багато сил вклали в об’єднання і не можемо все втратити.

– Твоя смерть послабить військових! Молодший ще не готовий бути заміною.

– Він ніколи нею і не стане. Імператор не повинен бути обличчям лише однієї групи. Його тягар – єдність усієї держави. Тільки так вдасться повернути розквіт й подолати межі можливого. Я не здатен об’єднати всіх, бо є союзником одним та загрозою іншим, Молодому імператорові вони відкриватимуться в намаганнях маніпулювати. Це зробить його концентрацією загальної волі, але самотужки з таким тиском не впоратися. Стань на моє місце, приглянь за ним і допоможи повернути єдність в імперію, яка колись зможе все. Навіть дотягнутися до зірок. Вам настав час захистити та примножити спадок поколінь, які віддали за це життя.

Остання воля наставника лишилася в серцях майбутніх імператора та міністра війська. Коли криза минула, людям потрібен був символ, що закріпить результати століття розвитку і боротьби за виживання величезної держави.

Настав день, коли кожен задіяний працівник, від інженера до прибиральника, переживав напругу, що літала в повітрі. Відчуття довгоочікуваного свята змішувалося зі страхом невдачі, втомою і неймовірною відповідальністю за кожну дрібницю.

Близько мільйона військових, салютувало команді, яку в барокамерах транспортували до стартової установки першого Імперського космічного автономного розвідника – «ІКАР Єдність». Проект був результатом діяльності сотень приватних та державних конструкторських бюро, в кожному з яких працювали тисячі великих майстрів. Імператор стояв, салютуючи разом з армією та міністрами.

– Цікаво, старий за цим спостерігає? – запитав імператора міністр війська.

– Я здивований, що він з могили не виліз, щоб на таке глянути, – відповів той, – Імперія, що сягнула зірок… За 20 хвилин це може стати нашою другою назвою. Тобі віриться?

– Мені віриться в колосальність праці наших людей. Саме проведення таких робіт є досягненням, яке вражає й не дівається в нікуди.

Стартова установка почала світитися синім кольором, що повідомляло про активацію магнітів. Мільярди людей з різних держав затаїли подих. Коли обмежувачі було знято, корабель стрімко здійнявся в небо. Менше хвилини й атмосфера була позаду.

Із динаміків пролунав голос керуючого операцією: «ІКАР Єдність» покинув орбіту. Життєві показники екіпажу – задовільні. Офіційно підтверджую – запуск успішний!»

Через пару днів, коли команда прокинулася після реабілітації в барокамерах і була готова до рапорту, в центр керування зайшов офіцер.

– Герой східної оборони хоче синочка почути? – Запитав керівник операції.

– А хто не хотів би? – відповів новоприбулий.

– Добре, вони майже оговталися після перевантажень. Думаю, ти особисто можеш прийняти рапорт.

Відповідь на запит зв’язку з центром не змусила довго чекати.

– Говорить капітан корабля «ІКАР ЄДНІСТЬ». Встановлення зв’язку підтверджую.

– Від імені центру керування говорить Майор Кий. Рапортуй синку, як там?

– Батьку, все так, як у моїх снах, – промовив капітан, ледь стримуючи захват і сльози, – Наш маленький штучний світ пливе крізь простір без жодних умов для життя! Ми бачимо те, що й не судилося очам людей. Єдність подолала межу можливого і сягнула зірок.