Блискавки часто вдаряли тієї ночі у різні райони нашого міста. То світляне коріння вростало із неба у землю довкруж телевишки, то сяючі енергетичні струмені по-теслівські зміїлися й отруйно сичали на пізніх перехожих на пустирищі. Я схопився за випнутий підзорною трубою об’єктив і не міг зупинитися – всотував побачене на карту пам’яті професійного фотоапарату, який мені… Читати далі »
Денис, якого тут кликали Ден, та Юлія, до якої зверталися Джулія, були єдиними представниками України на Марсі. Вони познайомилися вже на цій, новій Землі, і відразу відчули близькість, адже могли говорити рідною мовою, згадувати близьких з Рівненщини та Закарпаття. Також українці були майже однолітками, Дену було 25, а жительці карпатських гір – 23, вони добре… Читати далі »
Фортеці було не менш, як три тисячі років. З вершини пагорба, з найвіддаленішого бастіону вона більше за все нагадувала чомусь залишену на пательні пригорілу яєчню з баштою-жовтком посередині. Був полудень, сонце смалило безжально. Я повільно зійшла униз, уздовж нескінченної зруйнованої стіни, і нарешті присіла під тінь оливи, поруч із кав`ярнею біля входу. Махнула офіціантові. Він… Читати далі »
Чоловік сидів за шаховим столом навпроти. Схожій на Айнштайна, якби не “професорські окуляри”. – Як ти сюди потрапив? Лекс пошуклився, наче від холоду. Спогади нахлинули, як раптовий холодний душ. – Стояв на своєму, – відповів Лекс. – А мені наказали мовчати. – Ти тут скільки сидиш? – Профессор допитливо подивився у вічі. Він викликав довіру.… Читати далі »
Вирок у справі виніс віртуальний суддя. Все і так було зрозуміло: виробнича недбалість, що спричинила смерті двох осіб. Заперечувати провину марно: система керувалася фактами. Відповідальним за безпеку на проблемній ділянці трубопроводу був Марк. Кого цікавило, що труби давно потрібно поміняти і що не варто вештатися в забороненій зоні, навіть якщо це короткий шлях до розважального… Читати далі »
Суд затягувався. Обвинувачений втомлено зиркав то на суддю, то на присяжних, то на глядачів. Не зиркав він лиш на адвоката, бо не мав його попри законне на те право. – Так ми до кінця днів нічого не вирішимо! – прокурорка вже себе не стримувала, – У шлюз його і готово! Зала імпровізованого суду заповнилася гомоном… Читати далі »
Детройт вирував. Саме йому дісталось найкрупніше замовлення на детонаційні рушії. А вони ж треба були ще на вчора! Людству вже несила було терпіти. Всі, майже всі, рвались до своїх 6 соток на Марсі. А от Павло чомусь не заглядав аж так далеко. Рушій-Січ поки що була тут, в Детройті, й невпинно озолочувала працівників –… Читати далі »
Навіть коли знайдеш мене, ти не дізнаєшся, що я таке Пітер Воттс. З офіційного сайту Голем падав у небо. Згодом горизонт втратив кривизну, майже вирівнявся і стало зрозуміло, що зовсім навпаки. Під ступнями поверхня, а небо лише слабко тисне на плечі. Не мої – големові. Це фіксують його сканери. Камери, тим часом, замість обшарювати… Читати далі »
Запис 36 Тридцять шостий звіт капітана корабля «Дослідник-88» Кай Д-Ч-4574. Сьогодні досягнув максимальної швидкості. Усі системи працюють, як потрібно. Рухаюсь за встановленим маршрутом. Почав читати нову книгу. Неймовірно цікавий детектив. Роботи було достатньо, тому ще не заглядав у бібліотеку кіно та ігор. Тепер буду мати більше вільного часу, зможу розважатись. Ще раз хочу подякувати… Читати далі »
Ми чекали від космосу надто багато. Він завжди здавався таємничим та повним неймовірного. Кожен потай надіявся, що десь там, на черговій планеті, там, за новим поясом астероїдів чи попід світлом нових зір люди знайдуть щось, що переверне всесвіт. Щось, що змусить нас по іншому подивитися на життя. Щось, що зробить його важливим. Ми завжди шукаємо… Читати далі »
Джез залишив авто на узбіччі дороги, взяв наплічник з карематом і попрямував до пагорба. Він розстелив килимок у тіні дерева, дістав пляшку вина і став чекати, мугикуючи набридливу дитячу мелодію. Зі слів Джез знав лише перший рядок «Хлопчик блукає по нічному небу…». Далі мало бути продовження, але воно завжди вилітало з голови, як і те,… Читати далі »
Макаронина з’явилася з нізвідки. Ну як, макаронина. Швидше джгут пасти розміром з астероїд, який наблизився до Землі, викликавши хвилювання серед частини населення. Але коли вузлувате, схоже на макаронину сплетіння зупинилося на орбіті, вислані назустріч зонди не виявили прояву ворожості. Порожня всередині субстанція була схожа на канонічного Летючого Макаронного Монстра. Звичайно, Передвісники пророкували, що це має… Читати далі »
Ця історія трапилася в останні роки існування Радянського Союзу. Дуже важкий період у житті так званих “радянських людей”. Час небаченого навіть у “Країні дурнів” дефіциту на всі види товарів, розгулу бандитизму, панування безнадії і відчуття повної незахищеності. Люди намагалися покинути “Імперію зла”, вигадуючи для цього найнеймовірніші підстави і приводи. Країну заполонили гадалки, ворожки, астрологи, екстрасенси,… Читати далі »
На головному екрані центру управління зорельотом був лише тоненький серпик планети. Частина зірки, що ще не встигла сховатися за диск Венустії надсилала свої проміння з горизонту, фарбуючи атмосферу у червоний колір. Масштаби катастрофи були як на долоні. Орбітальна станція вибухнула, розпалась, розлетілась на тисячі дрібних шматочків. Я не міг відірвати очей від екрану. – Капітане,… Читати далі »
— Ба, нам довго ще йти?! Я більше не можу, чому ми не могли прямо біля дому зупинитися? — Досить скиглити, Ендрю, ми пройшли метрів 500, скоро будемо. Поряд з нашим домом немає посадкового модуля, — темноволоса з короткою акуратною зачіскою струнка жінка, яка аж ніяк не була схожа на бабусю в нашому уявлені, але… Читати далі »
Жителі планети Тубер «дочекалися» завершення часів. Стародавні письмена з пророцтвами це передрікали, і ось ‒ вершиться кінець. Цивілізація практично зникла, лишились тільки невеличкі горстки племен. Боги зійшли з небес на гігантських залізних колісницях, які вивергають стовпи полум’я. Боги прибули, аби очистити світ і забрати душі туберійців. Однак самі жителі планети Тубер називають себе Еоа, а… Читати далі »
Мандрівка до зірок завжди була Мрією. Мрією Людини. Людина дивна істота. Вона ніколи не задоволена тим що вже має. Вона бажає неможливого. Завжди прагне досягати Мрії. Людина вперте створіння. Природа каже Людині: – Ти не спроможна, ти не впораєшся, ти не призначена для цього. Заспокойся та не переймайся! Людина відповідає: – Чому? Хто це сказав?… Читати далі »