Коментарі

Здається мені, що творові дійсно забракло обсягу, щоб все хитросплетіння ліній і подій розгорнулося повноцінно. Я, власне, трохи загубила точку відліку, бо три різних варіанти форматування роздробили і так невеличкий текст. Але рефрени цікаві та й калька з “Гоулі шит” потішила
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

це неможливо вмістити в коротке оповідання, навіть в 3 абзаци. це буде штучним інфодампом. достатньо просто вивчити матчастину наприклад послухати сучасні лекції з косманавтики. там чітко розповідають ЧОМУ людина у найближчі 300-500 років просто так літати між зірками. навіть якщо побудують фотонний двигун на 0,2 швидкості світла. через інтенсивне космічне випромінювання можне довезти лише роботів та ембріони, захищені під захисним шаром води товщиною 10 метрів і потужним магнітним полем . Жодна людина не перенесе подорож у 80 – 100 років під косічними променями. Зараз навіть пілотований людиною політ на Марс є проблемою – дуже великі шанси долетіти туди вже мертвим.

Це якийсь метамодернізм виходить, коли сама реакія на художній твір стає надбанням мистецтва. Як на мене, написано не так уже і складно, логічно і з цікавою ідеєю в основі. Щоправда, я б не назвала його фантастичним. Це драма про те, що таке норма і чи варто до неї прагнути. До прикладу, чи варто лікувати РДУГ, щоб бути організованішим, якщо у процесі втратиться надмірна креативність і пошук новизни, тож планувати буде нічого…
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

У таборі біля вогнища подібна історія і лякатиме, і веселитиме. Але чи є тут необхідні складові конкурсу? Сподобалося хіба що припущення про маскування під хижака.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Ідея показати “Місячну змову” правдивою доволі цікава, хоч на початку і збиває. Подання сюжету приємне, а експозиції не настільки багато аби на неї нарікати. Проте, на жаль для автора, я знайомий із оригінальним оповіданням “Шепіт у пітьмі” Говарда Лавкарафта, де і були вперше показані “Мі-Го”. Таке відверте запозичення із іншого твору це ще пів біди, але проблема полягає в тому, що ,окрім нього, в даному тексті більше нічого й нема. Ніякого розвитку ідеї оригінального оповідання, автор майже нічого не додає від себе. Тому оповідання для мене особисто виглядає як фанфік на тему “А що якби Мі-Го зустріли астронавтів”. Як той, хто і сам колись писав оповідання, надихнувшись творчістю Говарда Філліпса, хочу лише порадити авторові вкладати у власну творчість більше себе та своїх ідей, бо інакше саме слово “творчість” буде недоречним.

Про оптимізацію. Я не знаю, як його оптимізувати. Його треба розширювати в щось більше. Показати всі ті історії, як описані мигцем. Він мав би бути десь на 60-150 тисяч. Але в цьому вигляді це просто обрубок. Вибачте, але це так.

Коментатори, що ставлять під сумнів можливість морального падіння колоністів мені нагадують Чарльза Дікенса, світила літератури вікторіанської доби, коли той піддавав критиці твердження, що під час катастрофи експедиції Джона Франкліна (та що зображена в “Террор” Дена Сіммонса) (!)британські(!) моряки могли впасти до чвар та канібалізму. На жаль, як демонструє реальність, навіть цивілізовані люди здатні до оскотинювання.
Оповідання сподобалося. Читати легко. Є завершення та сенс. Єдине, от в кінцівці не дуже то віриться в те, що залишки старих колоністів масово почали б просити пробачення. Та ж генерація німців, яка зчинила Другу Світову та Голокост, за опитуваннями, так і не покаялася за злочини, та продовжувала шанувати нацистську ідеологію та Гітлера.

Мені от що цікаво. Автор питає, чи читали ми твір, а потім розкриває деталі, яких в творі не було й близько. Наприклад про міжзоряні подорожі. На майбутнє, якщо ви хочете, щоб таких питань не виникало — описуйте це в творі. Це два-три речення. І не все, що так очевидно автору – очевидно читачу. А як казав мій ментор: “Якщо в твоєму творі, є щось, що можна зрозуміти неправильно — це ОБОВ’ЯЗКОВО зрозуміють неправильно”

Щось цікаве затиснуте в занадто малий формат.
Дуже цікаво але нікуйя не зрозуміло.

Фінал трохи якийсь не цейво, але, менше з тим, це одне з найкращих оповідань в групі. Хоча отакий формат чату мені особисто не дуже заходить. Але це вже суб’єктивізм

Мені історія сподобалась. Продумані деталі, живі персонажі.

Супер

Це було напружено. Історія цікаву, правда, я не зрозуміла інтересу третього всесильного персонажа. Що йому розважатися з людьми через текст? Цікаво вийшло, спонукало задуматися

Гарні описи, дають зрозуміти обставини подій що відбуваються з героїнею всередині і ззовні

О, то це був не баг, просто комент додається годину))

Добрий вечір всім, тим хто є ще живий.
Насправді, я б не хотіла зустріти останній день в смітнику, але точно хотіла би зустріти його в затишку і комфорту. Вибір людей поважаю. Виглядає так наче їм те повідомлення було неусвідомлене. Ні паніки, ні метушні. Наче світ давно звик до повідомлень про кінець світу. Зрештою, мабуть так воно і є. Хіба ми не інакше реагували, коли нам казали про майбутню війну….

Гарно

Є цілий пласт дитячої пам’яті яка захована глибоко і ті події забуваються. але вони зберігаються. і в оцій пам’яті неповляти можна сховати все що завгодно. до того ж воно зашифровано. там хитра схема.

Дякую за відгук.
Усі кораблі знаходились біля зірки, на віддалі нікого не було. Ворожий корабель атакували не вибухом, а гравітаційними хвилями. Коли маса пульсара змінюється, це викликає гравітаційні коливання, тому земний флот обстрілював його ракетами в певному ритмі, щоб збурити гравітаційні коливання певної частоти і викликати резонанс (оскілки будова земного флоту відрізняється від чотиривимірного прибульця, земні кораблі така атака ніяк не зачепить).
Коли це не спрацювало, командор вирішив направити усі бойові кораблі на пульсар (бо чим сильніше змінюється його маса, ти сильніші гравітаційні хвилі), сподіваючись що ця атака знищить ворога і допоможе врятуватись принаймні комусь.

Дякую за відгук.
Усі знаходились біля зірки, на віддалі нікого не було. Ворожий корабель (він там один) атакували не вибухом, а гравітаційними хвилями. Коли маса пульсару змінюється, це збурює гравітаційні коливання. Тому земний флот обстрілював пульсар ракетами в певному ритмі, щоб викликати гравітаційні коливання певної частоти, щоб вони співпали з коливанням у ворожому кораблі і викликали резонанс (оскільки будова у земних кораблів і чотиривимірного прибульця різна, то земному флоту це ніяк не зашкодило). А коли це не спрацювало, командор направив усі бойові кораблі на зірку (бо чим сильніше змінюється маса пульсару, тим сильніші гравітаційні хвилі), сподіваючись що один сильний удар доб’є ворога і дозволить врятуватися хоч комусь.