Коментарі

виведить будь-ласка пряме посилання на групи в тексті оголошення про конкурс. дуже важко знайти

Оу) тепер їх забагато, але дуже вдячна за допомогу

Хороша робота. Сама ідея про надістот-богів дуже заюзана, ідея з терраформуванням теж суперечлива: засрати все радіацією справа нехитра, тим більш для таких всесильних істот. Це вам не створити атмосферу з нуля та киснем її наситити. Але вас рятує майстерність виконання. Хоча я б воліла чогось більш філосовського. Та й не зрозуміло нащо вони взагалі до ГГ прийшли розказати про свої наміри.
Також оці антропоморфні роботи-андроїди особисто мені муляють, бо ж ну робити їх нема ніякого сенсу. Так, вони чудово працюють на інтригу в сюжеті і є усталеним елементом сай фаю, тому загалом це скоріш моя проблема)
Удачі на конкурсі, дякую за оповідання)

Вітаю, авторе! Ви добре пишете, чудово працюєте з мовою, уміло граєтесь із напругою та драмою і все таке, що автор-початківець напрацьоує роками, але… 🙂
Менш суттєве зауваження, що інформацію про вірус можна було подати не діалогами — вони весь цей місяць сиділи разом і не говорили одне з одним? — а просто окремий абзац всюдисущого “інфодампу”. Але я сама цим грішу, тож це не проблема.
А от друге зауваження для мене руйнує усю картинку і перетворює напружену драму в дитячу шкільну виставу. Усі ми стали вірусологами за часи ковіду, тож кожен таксист знає, що коли вірус має миттєву летальність, його обмеження дуже легко зупинити: день-два карантину означатимуть, що людина здорова. І те, що вся Земля загинула за місяць… ой не вірить бабця, не вірить. Відокремлені острови, віддалені землі, вахти на полярних станціях, куди по півроку ніхто не прилітає… і т.д. А окрім цього фантастичного припущення в оповіданні нема фантастики: космічна станція це просто антураж, а вогні рідного міста можна і з гірських схилів побачити чи навіть з щогли вітрильника. Драма після цього теж починає розсипатись: усі такі благородні, готові поступитися життям, боротьби та протистояння немає, ніхто навіть не заїкнувся про канібалізм…
І найбільш прикро те, що полікувати це можна буквально кількома реченнями. Або вірусу додати містичності, без отих звітів. Просто таємнича пошесть, у яку ніхто не вірив і яка дкілька місяців передавалась без симптомів та потім одномоментно вимкнула людство. Або ж послати наших космонавтів куди подалі, щоб вони повертались на Землю після 2-3 років мандрівки.
Удачі вам на конкурсі, і сподіваюсь ви не закинете писати сай фай, нам потрібні такі роботи)

Дякую за відгук!

Надія є завжди, адже ГГ вагається, як вчинити. Коло страждань на те й коло, що його не розірвеш, не зруйнувавши все повністю, але й то не вихід.

Тішусь, що попри складність і явну надмірну стислість, все ж отримали позитивне враження від прочитання ^_^

Коментарі просто були на модерації, адміни не мали доступу до інтернету.

Відверто кажучи, ідея твору викликала змішані відчуття. Бо планета войовничих кроликів, та ще й родом з Київського зоопарку – це трохи кумедно) водночас підіймаються і важливі питання, тож не знаю поки, як оцінювати, загалом – це сміливий експеримент)

Хоч твір не ідеальний, але згодна: люди такі створіння, які постійно воюють, знищують і себе, і все навколо, і навіть те, що самі створюють. А ШІ у будь-якому випадку буде розвиватися далі, кота в мішку вже не приховаєш. Дякую.

Доброго дня, я намагалася відповісти на коментарі під власним твором разів 5, але відповідь жодного разу не була опублікована. Може, є якась технічна проблема?

Так, при написанні я більше керувався темою конкурсу, а не жанром, тому замість нф у мене фантастичний елемент (король в жовтому і той далекий світ у творі реальні, але для сюжету мусять здаватися сном, щоб не заважати їхньому деструктивному впливу на психіку мера). Окрім того, мені сподобався образ короля в жовтому у Чемберза та Лавкрафта, але про нього у них мало інформації тож я загорівся ідеєю розкриття його сутності. Дякую всім хто коментує та проявляє активність щодо моєї роботи)))

Помітно, що це сильно скорочене оповідання. Імена та терміни, яких було достатньо багато на такий короткий обсяг, не заважали, адже їхні концепції є зрозумілими. Рішення гг у кінці є зрозумілим з огляду на пережите, хоч я і сподівалася на те, що вона зможе якось розірвати це коло страждань. Хоча, можливо, я не так зрозуміла фінал, і надія все ж є?
Удачі автору!

P.S: за Білокур окрема повага 😉

Мені сподобалася атмосфера оповідання, автор має цікавий хід думок. За можливості, хотілося б почути від нього більше: що його надихало, та розібрати з ним деякі моменти твору

Все так і було, я у Wild Fox на каналі бачив!

Складний сюжет у дуже складній подачі. Читав як власний диплом, постійно повертаючись на абзац назад, щоб перевірити, чи мої очі не обманули мене.

Як саме герой дійшов до висновку, що він – єдина матерія, що залишилася у Всесвіті, окрім темряви та відсутності відчуттів? Чи Всесвіт взагалі ще існує, чи він сам і є новим Всесвітом? Чи не є це його ілюзією, і насправді він просто дрейфує в космічній порожнечі, помиляючись у власних висновках?

Я б описав це так: десь цікаві ходи, і не дуже цікава “гра”. Інфодамп на початку не дуже допоміг у розумінні світу як такого, а драма Мера для мене зрозуміла але чомусь не відчутна. В тексті є не погане бачення подій, проте сам сторітелінг, як на мене, трохи підкачав.

Хороший твір. То дівчину поступово різали? Цікаво, як їй замінили око…
Взагалі, її шкода. Виходить, написано добре.

Я прочитав усе, продерся крізь сенси та натяки. Сподіваюся, що це не має відношення до вашого життя, адже такий конфлікт із власною матір’ю — справжня трагедія. Бажаю вам успіху!

Гарний текст! Цей мер, мабуть, був гобліном. У такому разі це точно фантастичне оповідання.

Хоча… стоп! У нас і так вистачає мерів-гоблінів.

Ну тоді навіть не знаю… Може, це місто десь на Марсі?

Так не він будував, а роботи. Там було питання асистента – куди всі роботи поділися?