Коментарі

“Більше нічого писати не буду, оскільки під дією цих речовин пошкоджується центральна нервова система й усвідомлення логічних зв’язків.” – от через міфологізовану стигматизацію цього явища замість повноцінної глибокої рефлексії ми й маємо те, що багато підлітків стають наркоманами. Алкоголь хоча б не табуюють у висвітленні. А тут як з сексом – чим більше табу, тим гірші наслідки.

Deus ex machina вирішує все. Буквально, прийшов робот і затримав викрадачку дитини.
Сюжет про організацію злочину – чудово, нехай буде.
В Даяни є бластер, який “її власна остання розробка. Неробоча, саме тому її дозволили забрати”. Не вірю, прототип зброї тим більше треба сховати, а не віддавати як сувенір.
“Він про мене ще почує”. Хто почує? Лікар, бластер?
Не зрозуміло що за мета в історії. Жінка планувала викрадення дитини і облажалася. ??? Чому це має цікавити читачів? Це ні дає якогось прикладу, ні розважає. Просто опис подій. З таким же успіхом можна почитати новини про затримання якогось розбишаки.

“Ми захоплюємось докором Хаусом не тому, що він наркоман, а тому що він має неординарне мислення. Ріком – не тому, що він буєєє, вабба-лабба-даб-даб! А тому що це людина, котра лишається собою в будь-яких умовах” – ми захоплюємось і Хаусом, і Ріком в комплексі, а не якоюсь конкретною рисою. Якби для образу Хауса не треба було робити його наркоманом, сценаристи не робили б. І те саме з Ріком. Ну і мова ж не йшла про те, щоб любити їх за наркотики, а про те, як в культурі ідеалізують наркоманів. Отак ідеалізують, лігко і нєпрінуждьонно 😉

“І ви сподівались, що цим будуть захоплюватись, чи як?” – ні, звісно. Це не той тип твору, де треба захоплюватися наркоманією, вона просто дає хороший простір для метафори. От, повертаючись до наркоманії в культурі, найкращий приклад – “Страх і відраза в Лас-Вегасі”. Там головного героя ми любимо саме за наркоманію. А книга ж прекрасна!

Авторе, ваш твір поганий не лише з точки зору професійності. Це оповідання жахливе з точки зору сенсу та логіки. Я думаю, ви і самі це відчуваєте, але визнати соромно.
Бажаю вам добра, радості та любові.
Вибачайте.

Примітивний твір. Не сподобалося.

Вибачайте.

“Щось я не бачу в сюжеті ні онкохворих, ні лікарів. ні госпіталей… Там навіть таблеток від проносу немає Прикриватись обманом не красиво.” ггг, госпіталей. Ми ж на літературному конкурсі, боженька придумав для нас метафори і всяке таке, не обов’язково писати прямолінійно.

“Велика різниця: померти гідно чи померти жалюгідно.” Тобто людей, що пішли на евтаназію, ви вважаєте жалюгідними? Може це не настільки просте етичне питання, щоб одразу ділити на чорне та біле?

“Правильне рішення – зустріти свій кінець таким, яким він мав бути, з гідністю.” – а хто вирішує, яким би він мав бути? Є якась інструкція з приреченого помирання?

“Авторе, ви створюєте текст, який може стати примірок для наслідування. Фантистику люблять неповнолітні, які в силу гормональних змін та вікової психології можуть робити невиправні помилки. Ваші герої подають погану модель поведінки” – література не зобов’язана виховувати чи повчати.

Панове, що це за пошесть пішла? На конкурс надходить дедалі більше творів, просякнутих песимізмом і мізантропією.
За що автора можна похвалити, то за незвичайний підхід до опису прибульців. Вони гади, мерзенні гади і зв’язуватися з ними не варто, бо самі ще погидшаємо. Більш того, їхня гидотність зумовила принципово інший підхід до фізики. Хоча може людям теж вдасться?
А тепер питання. Хто такий Соколовський, щоб йому вірити? Він не зробив жодних фото, не записав нічого на відео, не приніс ніяких артефактів. Розказав щось “під мухою” і пішов собі.

“Я знаю, який ефект від канабісу – я періодично проводжу практичні дослідження по цій темі, бггг. Але ж не забувайте, що там були ще кислота і броламфетамін, і про ефекти від цих речовин мені теж не треба читати ”
О, то автор бавиться зі смертю. Співчуваю вам, оскільки ці речовини призводять до психологічної деформації особистості.
Більше нічого писати не буду, оскільки під дією цих речовин пошкоджується центральна нервова система й усвідомлення логічних зв’язків.
Бажаю вам швидкого одужання та якомога оперативніше почати нормальне життя, оскільки ваш твір вказує на погані тенденції ваших роздумів. Для радісного життя не потрібна хімія. Знайдіть хоббі та гарну роботу. Потрібне лише бажанння.
Пробачайте.

Може мені й тут дорікнуть, що займаюсь повчаннями, та я спробую.
Ми захоплюємось докором Хаусом не тому, що він наркоман, а тому що він має неординарне мислення. Ріком – не тому, що він буєєє, вабба-лабба-даб-даб! А тому що це людина, котра лишається собою в будь-яких умовах.
Ви “викрутили регулятори на максимум”, як самі стверджуєте. І ви сподівались, що цим будуть захоплюватись, чи як?

“Був би суїцид, чи природна смерть від задухи – все одно була би смерть.”
Ні, авторе. Велика різниця: померти гідно чи померти жалюгідно.

“Це не складна ситуація, і рішення не тупуваті – це безнадійна ситуація, в якій немає правильних рішень”
Правильне рішення – зустріти свій кінець таким, яким він мав бути, з гідністю. А перед цим попросити в колег вибачення за все, красиво зізнатися в почуттях (в сюжеті сухий поцілунок, якого не відбулося б внаслідок описаних вище спазмів та болю), а якщо ваші герої такі боягузи і повинні були померти нікчемно – хай би лягли на пісочок спати, ніч на дворі 🙂

“Тому герої не полетіли на тарілках, не говорили нічого повчального (та й хіба було кого слухати, окрім таких же приречених?)”
Авторе, ви створюєте текст, який може стати примірок для наслідування. Фантистику люблять неповнолітні, які в силу гормональних змін та вікової психології можуть робити невиправні помилки. Ваші герої подають погану модель поведінки.

“починаємо заперечувати існування безнадійних ситуацій”
Заперечення немає. Всякої гидоти і поганих вчинків без вашої роботи у світі достатньо. А варіанти більш оптимального розвитку подій сюжету є. Я вам уже описувала.

“Якщо ж бачити все об’ємно – темний бік тільки посилює світлий.”
Темний бік не посилює світлий. Не плутайте гру контрастів з походженням сили: яскраве світло знищує темряву, а не живиться нею. Ваш твір – це розповсюження темряви в людські серця та душі. Дуже серйозний негатив.

“роздуми щодо етичності ефтаназії”
Щось я не бачу в сюжеті ні онкохворих, ні лікарів. ні госпіталей… Там навіть таблеток від проносу немає 🙂 Прикриватись обманом не красиво.

Обдумуйте сюжет. Хай він буде добрим та повчальним. Використайте талант для чогось гарного, тому що темряви і без вас людям вистачає.

Вибачайте.

Ого, які тут всі експерти з наркоманів…

Я знаю, який ефект від канабісу – я періодично проводжу практичні дослідження по цій темі, бггг. Але ж не забувайте, що там були ще кислота і броламфетамін, і про ефекти від цих речовин мені теж не треба читати 😉
Вам здається, що наркомани так не спілкуються, бо ви зустрічали тільки тупих наркоманів. Наркомани ввічливо спілкуються, працюють на нормальних роботах, навчаються в університетах, пишуть книги. Тому я дуже часто зустрічаю людей з амфетаміновими поглядами, і далеко не всі вони відразливі. Тут як і з алкоголізмом: не всі алкоголіки – брудні смердючі мужики, що сплять під кіосками.

Щодо того, що вони полетіли від лайнера, де були наркотики – у них же була лабораторія на кораблі, всьо норм, наркотиків вистачало.

“Можна уявити, що весь політ – це тріп. Можна змалювати як вони втрачають відчуття де реальність, а де галюцинації.
Можна завернути, що експансія-то, вона в глибини підсвідомості відбувається і тільки перебігає в формі космічного польоту.” Можна, але це буде інше оповідання з зовсім іншою проблематикою. ” всякому разі твір не повинен ідеалізувати наркоманів” – чому не повинен? Це не щось нове – ми вже дуже давно захоплюємось героями-наркоманами. Доктор Хауз, Рік та Морті, Раст Коул, тощо. Я просто викрутив регулятори на максимум, щоб довести все до абсурду.

Але оповідання взагалі не про наркотики і не про суїцид, а про відмову від експансії (в усіх сенсах).

Це не до конкретно автора “Ліхтариків”, а всім, хто пояснює в коментарях, що означає їхній твір:
Автори, якщо вам довелося описувати сенс твору в коментарях, то варто наполегливо працювати над своєю майстерністю.
Автора “Ліхтариків” вітаю – ваш твір на кілька сходинок вище за чимало інших творів цього конкурсу. Читати ваше оповідання легко, воно атмосферне. Принаймні, така моя думка. Я не сприйняв ваш твір закликом до самогубства, але я розумію тих, хто зрозумів його саме так. Можливо згодом ви, знову взявшись за цю тему, донесете читачам свої погляди. Успіхів!

Ахах, сорі за рекламу суїциду, просто продавалося два суїциди за ціною одного, то вирішив, може комусь треба))

Ну, насправді мініатюра ж не про суїцид, а про абсолютну, тотальну і всеохопну безнадію. Був би суїцид, чи природна смерть від задухи – все одно була би смерть. Це не складна ситуація, і рішення не тупуваті – це безнадійна ситуація, в якій немає правильних рішень. Тому герої не полетіли на тарілках, не говорили нічого повчального (та й хіба було кого слухати, окрім таких же приречених?).

Часом ми так захлинаємося власним сліпим оптимізмом і позитивним мисленням, що починаємо заперечувати існування безнадійних ситуацій. Часом варто нагадувати собі, що ми живемо у світі, де тисячі людей щодня помирають від невиліковних хвороб, наприклад, і вони не можуть залізти у сріблясті тарілки і полетіти кудись. Якщо сприймати тільки позитивну сторону світу – сприйняття буде пласким. Якщо ж бачити все об’ємно – темний бік тільки посилює світлий.

Це не реклама самогубства, а, скажімо, роздуми щодо етичності ефтаназії. Якось так.

Відповідь Віщуну:
Дякую вам за коментар.

Віщун
Щиро дякую за корисну рекомендацію, повністю з вами погоджуюсь. Врахую під час створення інших творів.
Успіхів!

Віщуне, дякую за теплі слова!

“Стан здоров’я: добрий, незначні відхилення від норми рівня лейкоцитів у крові”.
Отже, запит на материнство відхилено. А чи знає автор, що рівень лейкоцитів підвищується при банальній менструації та гельмінтозах (глистики)? Звичайно, подібні зміни бувають при сепсисі, онкології, туберкульозі, однак… Якщо там щось серйозне, до так би і написати, щоб люди не підсміхалися над причиною відмови у материнстві 🙂

“снодійний засіб, який можна було вживати від року життя”
Велики сумніви внаслідок принічення центральної нервової системи і вірогідності зупинки дихання дитини, однак, спишемо на фантастику.

“флаєр”
Асоціація з рекламною листівкою 🙂

Ох ці іспанські пристрасті 🙂 Даяна – платискова, в її емоції не віриш. Занадто багато істерії без поважних причин. Придумайте їй складний психіатричний діагноз, важке психологічне потрясіння чи щось в цьому роді… А то була жінка, жила-жила і бац! Почала поводитися як божевільна. Так різко людина не переходить із норми в патологію.

Вибачайте.

Авторе, “пробоїна” в борту корабля вашого твору не заважає йому нести вас до зірок. “Фіча” не спрацювала цього разу так, як ви того бажали, то спрацює в наступних творах. У вас в запасі вже повно хороших знахідок. Якщо будете шукати контраргумент на кожен коментар, то врешті зав’язнете і десь припуститесь фатальної помилки, що виставить вас у поганому світлі. Це стосується всіх коментаторів, і мене в тому числі.

Ой, Людоїдоїде, я випадково помилилася, це Автор просто вам відповідав у коментарі. Пробачте.

Людоїде, то ви автор цього твору. Ну ви і конспіратор! Написали від 21.07.2020 року самі собі перший коментар, щоб сформувати “правильну” думку інших людей. Молодець!!! Політологи плачуть за вами сльозами розміром з алмази 🙂

Пробачайте за мою критику. Добра!