Коментарі

По-суті тема конкурсу – експансія далекого космосу і проблеми, що виникають у зв’язку з цим. От я і вирішив написати свою ідею. Але описати її сухо на 6000 знаків – це не художній твір. Додав сюжет, відібравши деталі концепції – виявилось що і концепція повністю не розкрилась і сюжет не гострий ))). Дякую за відгуки. В будь-якому разі мені дуже приємно, що хоч хтось читає твій твір, навіть з критикою. Ох же ж ці критики-планетарники 🙂

Ох, авторе, писати про Вояджер – це ризикова справа через велику конкуренцію)) Сподобалось, як подано відчуття самотності та втрачених можливостей. Щодо сюжету, то тут в око кинувся роялик у кущах. Думаю в нас зараз мало хто зможе прослухати такі диски, я вже не кажу про майбутнє. Кінцівку, соррі, не осягнув. Як людство цим врятувало себе, що там стало з тим хлопом, що він дістався іншого берега. Що то за інший берег? Хоч би трохи натяків.

Форель, 25 років не висаджувались, тому що світ не був готовий – технологічно і морально (жертвувати людьми). Дослідити Зірку Землі можна лише жертвуючи – тільки так можна просуватися вперед(принаймні, за ці 25 літ нічого більше не придумали).
Щодо Майка – це щось з іронії на сьогоднішні упередження – які ще таки є. Багато людей не вірять, що в Україні можна чогось досягти.
Є розширенна версія, але довелось скоротити до 6000 знаків, тому можливо не все розкладено по поличкам. Та, як на мене, що не чітко зрозуміле в тому можна побачити іронію, мораль, метафору (що кому)))

Твір класний, але на мене трішки заплутаний. Після другого прочитання все стало на свої місця.
Вищезазначені коментарі до цього твору це просто окрема епопея)

Читаючи фантастичні оповідання, я завжди відчував внутрішній дискомфорт коли там описувалися подорожі в “гіперпросторі”, через кротові нори, та миттєву телепортацію. По-суті будь-які подорожі швидше за швидкість світла – це неможливо, шлях через кротову нору в чорній дірі – вас скоріш за все розірве ще на підлоті. Я реаліст і дуже сумніваюсь, що коли-небудь ми зможемо подолати швидкість світла, цей один з найфундаментальніших законів природи. Є звичайно твори, в яких змальовані великі кораблі в яких покоління змінюються поколіннями поки вони не досягнуть найближчої зірки. Але все ж рухатися зі швидкістю, близькою до швидкості світла можна. І тоді згідно теорії відносності виникає ефект сповільнення часу, коли ми не потребуємо зміни багатьох поколінь на кораблі, коли минає невеликий проміжок часу – і ми на іншій зірці. Хоча в Всесвіті минає багато років. Думаю, таке майбутнє цілком реалістичне для людства і хотів його змалювати, змалювати невеликий епізод з цього майбутнього. Якщо чесно, я не багато читав фантастики, але жодного разу не зустрічав таку концепцію і хотів поділитися з нею. Так, напевно 6000 знаків це замало, замало щоб пояснити ідею та повністю змалювати проблеми, що породжуються такими перельотами. Можливо, це початок чогось більшого, подальшого розвитку моєї ідеї.

Мені здається, в автора були добрі наміри, тому спробую пояснити, чому особисто мені не зайшло. Це по суті історія про двох українців, один з яких зрадив іншого. До такої зради його міжгалактична рада не примушувала (не катувала, не шантажувала життям близьких). Тобто він міг би схоже вчинити й за іншого режиму. Щодо пісні, перероблемо симпатично, але ж вона тепер зовсім не українська ((, тому я за оригінал))

*ще любіше
Перепрошую, телефон мене редагує й уриває.
Словом, так, безконфліктна замальовка, у якій найкраще – кольори.

Це сатирична притча, але кожен читач знайде в цій історії щось своє)

Мужик летів, йому було любо. Мужика покликали на роботу – йому стало ще люб’язно. Добре на Марсі жити.

Приєднаюся до думки про те, що це синопсис. Прочитати можна, тон бадьоро-саркастичний, але тут хоч би сякого-такого героя.

Мені здається, для оповідання про вихолощення емоцій експозиція задовга. Насправді увесь цей космічний антураж не відіграє в сюжеті ролі – так само ця історія могла трапитися в першій-ліпшій антиутопії на Землі. Творів таких чимало.
Аву шкода, звісно, але якось глибоко не зачіпає. Хотілося б більше про Іму в дії, а не постійним переказом.

Так ось, хто в усьому винен! Сподіваюсь, того Гаркуна хоча б добряче оштрафують 😉 Хоча з іншого боку він же виборців не примушував.

Дякую, авторе, сподобалось!
З гумором і злободенне)

Дуже нагадало “Там ТАК не люблять”. В обох творах вся атмосфера наче кричить: “Ох, ці мужлани…”. Але тут прийнамні не має таких крайнощів, як там. В цьому творі герої це просто шаблонна купка задирак + тюхтій.
Чисто чоловічий колектив є унікальним угрупуванням, іноді агресивним, але частіше веселим, дружнім та жартівливим. Хто служив чи працював на “чисто чоловічих” роботах типу шахтаря, пожежника і т.д. зрозуміє. (Не кажу, що жінок на тих роботах не може бути, але навіть вони помічають, що відносини там будуються, як у брацтві, а не сестринстві чи чомусь середньому)
Особливості такого колективу добре передає фільм морпіхи (Jarhead). Раджу подивитися та проаналізувати, щоб вдосконалити вміння писати про подібні відносини.
Чогось, окрім відносин я в тексті не побачив. Усе надто відходить на другий план та не розкривається як слід.

Приєднуюся до останнього коментатора. Занадто сумбурно й не тримається купи: чи воно сатира (оселедець і вуса на вітрах кондиціонерів й загальний тон оповіді на це натякають), чи воно дитяче (прямоходячий відданий собака, дівчинка, пафос твору “про доброту і відданість”), чи воно що.

Так маршрут затвердили чи ні? Бо в мене Ісудзу простоює. Варп тільки треба прикрутити.

Оповідання веселе але занадто “стьобне” 🙂 тому не мій фаворит, без образ.
Успіхів!

Я чогось прореготалася із “хто тебе призначив” – це закрита інфа чи цього терориста в гуглі місцевому забанили? Навіщо він це взагалі питав, якщо все одно планував випиляти і себе, і сестру (ай маладєц! карався все життя, що не захистив, щоб підірвати!), і злодійського Юліана… то навіщо?

Воно загалом трохи смішно, коли в замальовочці на 700-800 слів раптом вискакує з кущів лютий месник, люто мститься людям, яких ми щойно побачили, і кінець. Як на мене, це трохи не той сюжет для мініатюри – все одно переважно переказом у діалозі все подано.

Фантом, дякую. Але ця істота не була планетою. Просто вони сіли на неї, ніби на поверхню планети. Про те, що земляни тупі – ну знаєте… виходячи з останніх подій…

Нагадало Бредбері. Не пам’ятаю назву оповідання, де дівчинка загадує бажання на зірку, а то горить в атмосфері астронавт.
Але це принаймні цілком добра і завершена історія.

“Чому ефектну? Та тому що ми бачили зірки, а їх на нашій планеті немає. Навіщо вони потрібні, коли у будь-який момент кожен бажаючий потрапляє у відкритий космос без будь-яких зусиль?”
Що?..

Я не зрозуміла, про що цей твір. Гопуваті люди прибули на чужу планету, щоб віджати, і місцевим чомусь сподобалося – якого біса?.