Коментарі

Що ж, непогано, але, автору, де ваш патріотизм? Якщо людство вже Марс колонізувало і т.д. , то можно було б і без НАСА обійтися (тим більше, вони їм і так бюджет обмежують). Але в цілому мені сподобалося, хоча й трохи притягнуто за вуха.

Ось дивно, що хвалять ідею героя піти на економічний. Бо пішов би він на біологічний, то дізнався, що те, про що він мріє цілком реально. Тільки не в трупах, а в інкубаторах. Дійсно, авторові варто було почитати більше літератури з теми, перш, ніж за неї братися. Ну, й кінцівка особисто мене розчарувала. Я очікував (враховуючи попередження 18+) шокуючої сцени, де чоловік знаходить покинуту лабораторію, а в ній дитину, що порпається в нутрощах гниючого трупа, а тут…”гей, він не псих, тобто, псих, але метод працює”. Тьху, яке марнотратство!

Гарно, мені сподобалася. Так написано трохи розпливчасто, але дуже симпатично та оптимістично.

Ох, лякає мене останнім часом помішаність співвітчизників на котиках! Відчуваю наступним президентом таки виберуть блохастого з рекордними 100 % голосів і без всяких других турів. А якщо серйозно: могло бути непогано, але якраз котом не надто пахне. Радше бродячим Бровком. Трохи вишуканості тексту не завадить. І це мабуть єдиний випадок на конкурсі, де тексту не замало, а забагато: закінчили б Ви історію лише на порятунку котом пошкодженого зорельота, детальніше її розписавши, все було б чудово. Але це я вже мабуть фанфікшеном займаюся.

Дуже гарно, але не дотягнули. От банально той випадок, коли не вистачило місця ні на гумор, ні на романтику. Ну, й раз стосунки між героями все одно платонічні, чому ви так скупо з інопланетянкою. Проявіть фантазію, автор, зробіть її зеленошкірою, домалюйте їй мацаки чи бодай милі антенки! Сподіваюся, колись ви продовжите цю історію вже без жодних обмежень.

Mesnik, дякую за вдумливий відгук. Хоч хтось поглянув на це глибше ніж “ай! Намішано!” “ай! Ельфи в АТО” . Проблема якраз в тому, що всі за “поребриком” цей вибір роблять свідомо. Вісімдесяь відсотків гравців у росії грають за орду. Тому проблема дійсно є. І це одна з головних піднятих у творі. Але щоб їі розвинути до масштабів Світлани Талан, вже вибачаюся, але потрібен більший обсяг.

Читав краще і про олюднення машин, і про кохання до них. Звісно, обмеження по об’єму не дає написати “Двохсотрічну людину”, але вона все-таки вже написана і, бажано, щоб ми це саме олюднення відчули. І, о Господи, як вам вдалося впихнути дві постільні сцени у фантастику на пару сторінок? А в цілому добре.

Шановний Mesnick! Дякую вам.
Можу лише сказати, що “перестань боятися і стань мудаком” не є сенсом оповідання. 🙂
Також я не розумію, як допомогти людині, що зірвалася з висоти близько 60 метрів. Радше сказати – допомога їй уже не потрібна.
І якщо крок у порожнечу не відповідає темі конкурсу – то що ж робити…
Удачі!

Гарний та веселий твір, однак…По суті він закликає відкласти книжку і почати власну, тож він трохи жорстокий по відношенню до колег. Але безсумнівно заслуговує на високу оцінку, особливо на загальному фоні.

Дякую за відгук, шановна Шпротино!
Щодо теми – мені здалося, що свідомий крок у порожнечу допоможе герою з’ясувати істинні межі яви і уяви, якщо так можна сказати. ) Бо межа ця проходить не зовні, а всередині, в кожного вона своя. І без значних втрат цей рубіж перетнути неможливо. Хто бажає спокою – той втрачає щастя. Як ГГ – дівчину.
Бажаю вам успіху!

Читається дещо монотонно. Детектив класний. Останні фрази мені дещо здались дивними, якщо шеф каже що це перша петля для героя, тоді про ці петлі відомо, тоді, як мені здається, гг мав би сказати про петлю, а то здалося, що він ніц не знає про петлі. Щасти вам на конкурсі 🙂

Дуже сподобався початок та ідея, але швидко розчарувався. По-перше: визначтеся, це справжні сніжинки чи “сніжинкоподібні істоти”. Бо це не дрібниця, а та річ, яка визначає, як саме ставитися до твору.
По-друге: “сублімація” вже вибачте за відвертість виглядає як цитата з Ейнштейна на сторінці третьокласника. Або наблизьте всю лексику до академічного рівня, або замініть її на “об’єднання”
По-третє: Про “всі дають та беруть” кажуть лише ті, хто сам не зміг здати чесно. Хоча в економічному можливо, там сам фах такий, що хабар можна частиною навчання вважати. Але ж на театральному беруть не менше, ще й “натурою”, тож хлопчина, фактично, мріє шило на мило поміняти.

Твір дійсно трохи не в тему і має сейозні проблеми з мовою та русизмами, але справа навіть не в цьому. І не в тому, що в мене зовсім інші страхи і опис викривленого ескалатора більше американські гірки нагадував. Просто коли в мене хтось над головою зривається і скрикує, я поспішаю на допомогу. А герой має бути кращим від читача, інакше не виникне співпереживання. Тож, ні, якщо сенс оповідання: “перестань боятися і стань мудаком”, то я проти.

Приєднаюся до критики і додам свої претензії:
а) Звідки на іншій планеті взялася коров’яча кров?
б) А скинути на голови місцевому населенню Парвати 1 (а воно там має бути, якщо вони приблизно схожі) орду дикунів це не втручання? За таке не богами називають, а трохи більш лайливо та приземлено. Чи не краще впоратися з Океаном, це й ефектніше і правильніше. Бо це поганий приклад для нинішнього читача: “Щось у нас в країні вічно якісь проблеми, звалю краще в Штати, там клімат кращий і Чорнобиль не вибухав”
в) Варто було зробити іншопланетян іншими: зеленими, восьминогими й з мацаками. А так виникає підозра, що пілоту банально ніхто не дає на зорельоті, от він і плює на інструкції.
Вибачте за жорсткість і не тримайте зла. І неодмінно пишіть далі!

Тут яка історія: автор у кількох місцях перегнув із поясненнями. Наприклад, у назві. З одного боку, дозволити приреченому останнє бажання й забрати – так, це чортове завдання для Смерті. Але ж, коли вона починає косити, уже ясно, що ось воно, це чортове завдання – і про твіст здогадуєшся майже одразу, хоч назву можна сприймати ще й як лайку.

Потім – на тому, що поле велике й не кошене, наголошено кілька разів, то ясно, що Смерть, у якої коса, буде мати з ним справу – і не впорається, бо інакше до чого б веселий тон.

Ну, а третій, дрібний момент перепояснення, який засмутив мене, – про гадюку:
“…ще є гуси, кішка, собака і… гадюка. Невже правда? Змію тримаєш? – Смерть здивувалася.
“– То застаріла інформація, – дід продемонстрував пару гнилих зубів у широкій посмішці. – Бабця моя минулого року пішла… А інших гадюк тут ніколи не водилося”.
От серйозно, якби не було оцього “А інших гадюк тут…”, було би значно краще, бо так читач сам додумує й ірже, а так все знову розжували.

Але загалом я приєднуюся до думки, що оповідання смішне, легке й досить колоритне)

Читається дивно, я помітив, що дуже легко відволіктися від написаного. Частина де був відлік “10,9…”, мені здається зайвою, якось вона занадто відділяється і ріже очі. Кінець незрозумілий, мені знадобилось перечитати його тричі, щоб усвідомити, що герой впав у яму біля чогось. Хоча, я досі не впевнений в кінцівці. Щасти вам на конкурсі 🙂

Ох, дуже погано! По-перше: міф відомий і я читав багато більш оригінальних та цікавіших альтернативних версій. Особисто раджу ознайомитися з версією Дж. Коуля з книги “Атланти. Воїн”. В мене від неї мурашки по шкірі, але їй я вірю, а Вашій, на жаль, ні.
По-друге: Варто було зробити Ікара товстуном, а його друга худим, тоді було б зрозуміло, що Рейос загинув, бо злякався. Чи не впорався з управлінням. А так вийшло, що він розбився, бо тупий. І Ікар тупий, що запропонував йому спробувати. Тут не можу не згадати “Хранителів” А. Мура, де Чоловік-Метелик (перетворений у фільмі в комічну фігуру), пильно відстежував зміни ваги до десятків грам, боячись розбитися.
По-третє: ерекетиків не вішають, а спалюють.
Ну, й пісенька така собі.

Плюсую попереднім коментатором, ті самі враження, і “Муха” теж згадалася.
Мені ще трохи кумендними здалися танці довкола “Доктора Наук”, два слова з великої, наче це не науковий ступінь, а якась святиня недоторканная.

Вийшло дуже болюче, і під кінець справді плакала.
Це не те “сподобалося”, яке від світлих і добрих, або ж ідейно цікавих, або навіть і моторошних історій – це про наше зараз, і це страшно. Тому тут не відчуваєш морального права щось аналізувати.

Я правильно розумію фішку? Герой не телепат, але думає так голосно, що глушить усіх, глушить їхні телепатичні здібности, а сам нікого не чує. Мабуть, ці його “хвилі” у якийсь спосіб завдають усім болю, до того ж у нього радіус ураження великий.
(Мені трапилося цього літа читати текст зі схожею ідеєю, тільки там дядько, якого не взяло, не-телепат, був останній козирем у разі нападу сильніших телепатів, бо він їх взагалі не чув.)
Якщо так, то форма якраз пасує ідеї – безкінечний розпачливий монолог, бо поговорити героєві, крім себе самого, ні з ким, і як уявиш, що тобі вся оця одноманітна чорнуха в голову лізе насильно – справді якось печально стає.

А про алкоголь, як на мене, логічно. Алкоголь плутає думки, робить у голові вінегрет. Можливо, якщо фантазувати на тему, навіть посилює цю властивість – транслювати – і приглушує властивість “сприймати”, тобто споживає один, а страждають інші. Ну, і який сенс “розслаблятися” бухлішком, якщо всі і так про всіх усе знають, що приховувати.