Коментарі

Погоджуюся зі Спостерігачем: твір радше нагадує набір фактів. Мені ж навіть здалося, що я читаю синопсис до роману або фільму.

Фантастична складова сеттінґу хоч і цікава, але використана ніби насильно. Багато елементів у мене залишили питання:
1) Чому все стерильно?
2) Чому стерильні навіть емоції? Чому і які емоції “стерилізуються”?
4) Що таке капсулювання?

Їх багато, і вони маленькі. А для малого обсягу оповідання цього, як на мене, забагато, бо тоді не має за що зачепитися і про що думати у першу чергу.

Я і ніби зрозумів Вашу ідею, Авторе, а ніби і ні, бо, на мою скромну суб’єктивну думку, вона завелика для оповідань такого формату.

Щасти на конкурсі!

Дякую за коментар! Дійсно можно було обмежитись світанком і електричне варто було замінити на штучне. 100 світлових років – писалось як явне перебільшення, та й робота на Марсі – це останній пункт на шляху повернення додому, а який той шлях був і коли розпочався, хто його знає). Не люблю алогічностей, тому погляд зі сторони завжди корисний)

Вітаю, авторе!

Спроба поєднати НФ і теологію? Даруйте, не сподобалося. Судити про оповідання важко саме через таке поєднання. От ніби НФ, яке має свої чіткі закони жанру. Зустрічаєш грім. У вакуумі, ага. Реакція – рукалице. І тут нізвідки – бог. І от вже не НФ, а невідомо як вже й назвати.

А, ще. А чим, власне, світлофокусні роки від світлових відрізняються?

Успіхів та наснаги!

Вітаю, авторе!

Летіли-прилетіли-з’їли. І що? Тобто, конфлікт з’являється наприкінці, та герої його зливають під нуль. Співпереживати нема кому, бо ж герої не намагаються взагалі ніяк врятуватися.

Ясно, що керівник посилає людей на смерть. До абсурду нелогічно виглядає спроба висадитися на явно агресивній планеті без жодних засобів захисту. Системи корабля, які РАПТОМ перестають працювати – такий собі рояль у кущах. Себто, на це мають бути якісь причини, а їх і немає. Посадка більш-менш вдала, про якісь аномальні поля жодного слова.

Ви вперто називаєте планету новою. Але яка ж вона нова, коли сюди вже не перша експедиція вирушає? Яка має вже власний номер.

Успіхів та наснаги!

З десяти прочитаних оповідань це перше, щодо якого виникло бажання написати коментар.
Оповіданню трохи не вистачає гостроти наприкінці, останні речення ніби трохи змазані. Замисел цікавий, та ефект від поєднання світу фентезійного та технологічного можна було б ще посилити, додавши дрібних деталей, наприклад, як фентезійні істоти уникають відеофіксації або як взаємодіють з роботизованими системами. Або ж якщо є метеоритник, чому б не виникнути якійсь істоті, що опікується космічними кораблями. Або що завгодно ще на смак автора, буквально кілька слів для сильнішого контрасту чи для посилення гумористичної складової.
Як на мене, оповідання потребує невеликого редагування, і буде цукерочка.

Радий, що Вам добре читалось.

Вітаю, авторе!

За такого фіналу виникає сакральне “і що”? Написано добре, характер Лари і її стосунки з ДАК розкриті. Проте в оповіданні дуже багато алогічностей. Наприклад. Втекла від батьків за кілька СОТЕНЬ світлових років. Але ж дія відбувається біля Марсу. Де ж тут ті світлові роки? Якщо ж малося на увазі, що люди розселилися далеко за межі Сонячної системи, то про цуе варто зазначити, бо ж в оповіданні Венера-Земля-Марс-супутники.

Електричне світло імітувало ранковий світанок. А є світанок вечірній чи полуденний? Та й електричне навряд чи змогло б. Тут би його краще змінити на якесь незвичне нам нині смарт-світло чи щось подібне.

В те, що Лара дипломат не віриться. От вона ж так хоче залагодити конфлікт, тобто для неї це найприорітетніша задача. Тож всі вимоги вона має пам’ятати сама. А тут питає підказки у ДАК. Ні, тут зрозуміло, для чого автор зробив саме так, проте ж достовірність персонажа постраждала Якщо важе так потрібно ознайомити читача з останніми вимогами, то нехай би ДАК сам їх озвучив, а Лара відмахнулася, типу і так знаю. Ну або щось таке.

Успіхів і наснаги!

А в мене таке запитання якщо УСІ чоловіки пішли, то як жінки почали знов народжувати синів? Генна інженерія? Банки сперми? Чи як?

Реготала! Чесно!
Але усе так прошите білими нитками, що зрештою стало нецікаво. Таке враження, що зібрали всі плітки з фейсбуку й обізвали їх специфічними словами. Якби ідея була інша, було б просто розкішно!

Дійсно вправно написана мініатюра, нічого зайвого, все чітко, ще й ідея цікава є.
Удачі на конкурсі!

Вітаю, авторе!

Що ж тут сказати? По перше, фантскладова доволі умовна. Космонавти нині – давно не фантастика, аварія – теж. Хіба планета інша. Проте, фантприпущення має рухати сюжет оповідання (повісті, роману) і ідеал – то якщо його неможливо замінити іншим. У вас цього не вийшло, нажаль. Якби, приміром, дія відбувалася десь в глибинах океану – не дуже б щось змінилося, правда ж? Особливо настрої героїв.

Мені цікаво, кому в даному випадку я (читач) маю співпереживати? Герої опустили руки і не намагаються боротися. Та нехай би вже чоловіки віддали свій кисень Каті, пожертвували собою, хоча б заради надії на її порятунок – та й то вже більше співчуття б викликали. Наразі ж, співпереживати немає кому.

Ідейне наповнення доволі сумнівне. І справа тут навіть не в суїцидах, а в тому, що де-факто виходить: “потрапив у скруту – помирай”. Особисто я проти такої ідеї.

Реалізація гарна, діалоги живі. Хотілося б побачити щось більш оптимістичне у вашому виконанні.

Успіхів та наснаги!

Вітаю, авторе!

От що вам класно вдалося – то характери героїв. Тут однозначний і великий плюс. Гірше з конфліктом – він відсутній. Є певний конфлікт світоглядів героїв, проте він не вирішується і апріорі вирішитися не може, бо ж завдання.

Успіхів та наснаги!

Взагалі не люблю фільми про альтернативну історію, бо вони зазвичай показують світ ще гіршим, ніж він є. А тут навпаки. Цікаво! Шкода, що мало.
Трохи схоже на Стругацьких.
А помилки ніхто не вичитував?

Мені теж атмосфера дуже сподобалася, хоча сам текст трохи би вичитати на предмет пунктуації.
Удачі на конкурсі!

Не справа автора пояснювати, що він мав на увазі. Але оскільки я не претендую на високе звання письменника, тому опущусь до цього.
1) Планета-зірка – художнє допущення, планета, яка сяє, особлива планета.
2) Як вони потрапили? – якось. Можете додумати, що планета їх пропустила. Побачивши між ними і собою щось спільне. Я як автор не можу говорити за планету..
3) Руд не називав її новим домом, останній епізод відбувається не на цій планеті.
4) Галактика освоєна людьми, але люди досі не зустріли рівних собі розумних істот.
5) Планета змінила наших героїв…
6) Не все залежить від письменника. Твір це спільна творчість з читачем. Але не кожен читач однаково розумний та вдумливий. Більшості потрібно розжовувати та класти до рота…

Едуарде, не зовсім так. Тау-китяни теж не від того, аби “похуліганити”. Але тут на них “повісили” чужий злочин, це не сподобалося, ясна річ

Нагадало Орвела “1984”. Гарне й моторошне оповідання

Знаєте, оце той випадок, коли до останніх речень думаєш, що якась банальщина, аж тут з’являється оригінальна та життєствердна розв’язка.
Причому твір – справді мініатюра, якій нічого не бракує.

Задумка цікава, але кінцівка взагалі незрозуміла. Хто були ті хлопці в спортивних костюмах? Навіщо вони це зробили? Що хотіли цим показати? Більше питань, ніж відповідей.
Тому початок сподобався, але кінцівка розчарувала незрозумілістю. Мені особисто не вистачило пояснень.

Концепція твору досить цікава, хоча й не нова. Штучний інтелект, який розуміє, що рятувати людство не варто, або щоб врятувати людство – треба знищити людство. Тут щось схоже. Хоча все одно непогано)