Коментарі

Сіра стіна тексту що суперчить сама собі. І на дворі не 60ті. Вчіть вже мат частину.

За кількістю технічних ляпів нагадало комедію про зореліт “Пасажири”. Поведінка екіпажа та корабля кумедні.
А вцілому ідея нічого собі. Гарний жарт.

Для мене читається або як синопсис, або як уривок з підручника історії десь у далекому майбутньому.

Забагато інформації на 6,000 знаків з пробілами. Замісто взяти маленьку ситуацію і розвити бажану ідею, Автор описав гіпотетично можливі події у разі масового вимирання людства.

Я не знайшов для себе того, над чим хотілося б задуматися, на жаль.

Щасти на конкурсі!

Це дійсно чудове оповідання. Бажаю успіхів!

Як можна припустити стерилізацію емоції у вашому світі (з якого перляку? мені цікаво.).
То ніколи не можна допускати стерилизацію емоції у вашому тексті. У вас вийшла порожня стіна тексту.

Яскрава сцена із пожиранням людини, але політика в кінці трішки зіпсувала все

Хороша ідея, але, як на мене, мало дій і багато опису

“Не убий, не жери ближнього свого і таке інше.” Особливе дякую! Шедеврально! Успіхів, авторе. Ідея пречудова!

Яскравий за описами твір якому катастрофічно не вистачає ком. Написано дуже атмосферно, школа тільки, що за буйними описами не видно ідеї. Проте мова чудова. Дякую, авторе, і успіхів!

Дякую за гарний коментар і увагу! Дійсно є моменти, в яких текст потребує доопрацювання.

Цікаво, сатирично і повчально. Сподобалось!

Хтось спалив свій другий акаунт)))

До rosava:
Так, насправді, не має значення, хто б залишився на Землі:лише жінки, лише чоловіки чи 50/50, думаю, проблема у людстві загалом. Беручи щось нове і незаймано чисте – ми можемо це зруйнувати. При бажанні – згуртуємося і відновимо майже зруйновану планету. Пам’ять тримає нас за минулі болі та не дає насолоджуватися перемогами. А саркастичне завершення твору показує своєрідне жертвоприношення, але вже у новому витку спіралі історії, тільки без віри в містичне, а є банальною помстою. Думаю, людям того часу не вистачає Бога( Любові). Його вигнали звідусіль і забули. Тому все так☺

Оповідання сподобалось. Та й ідея експансії до мікросвіту – цікава. От тільки це драматичне наповнення – не для мене. Як і мелодраматичне завершення твору. Хотілось б чогось цікавішого. Нестандартнішого. Хеппі енд тут й справді ні до чого. Автору – дяка, за потужний твір! Бо він саме такий! А все інше – справа смаку.

До Fantaserka:
Так☺Дякую за уважність☺

Далебі, мені не вистачило драйву. Твір звісно ж написаний вміло й справно. Та це, вибачайте, нагадує мольберт залитий, аж до нудоти солодкою фарбою. Ти мов і бачиш її, і сприймаєш. Та до чого ж вона однотонна. Та й коли подумати – для чого вона потрібна? Не вистачає відтінків. Або ж дії. Мені не зайшло.

А ось це круто! Стисло і гарно. Хоч і явної експансії не проглядалося, одначе Автор заглянув всередину неї, і вийшло дійсно класно. Можливо, ідея не нова, але ця партія особисто мені сподобалася.

Тепер трохи про погане: видно, що текст якщо і вичитаний, то не сильно: попадається тавтологія та пропущені коми. І хоча це не так сильно впливає на якість твору, одначе на якість тексту таки впливає 🙂

Щасти на конкурсі!

Погоджуюся зі Спостерігачем: твір радше нагадує набір фактів. Мені ж навіть здалося, що я читаю синопсис до роману або фільму.

Фантастична складова сеттінґу хоч і цікава, але використана ніби насильно. Багато елементів у мене залишили питання:
1) Чому все стерильно?
2) Чому стерильні навіть емоції? Чому і які емоції “стерилізуються”?
4) Що таке капсулювання?

Їх багато, і вони маленькі. А для малого обсягу оповідання цього, як на мене, забагато, бо тоді не має за що зачепитися і про що думати у першу чергу.

Я і ніби зрозумів Вашу ідею, Авторе, а ніби і ні, бо, на мою скромну суб’єктивну думку, вона завелика для оповідань такого формату.

Щасти на конкурсі!

Дякую за коментар! Дійсно можно було обмежитись світанком і електричне варто було замінити на штучне. 100 світлових років – писалось як явне перебільшення, та й робота на Марсі – це останній пункт на шляху повернення додому, а який той шлях був і коли розпочався, хто його знає). Не люблю алогічностей, тому погляд зі сторони завжди корисний)

Вітаю, авторе!

Спроба поєднати НФ і теологію? Даруйте, не сподобалося. Судити про оповідання важко саме через таке поєднання. От ніби НФ, яке має свої чіткі закони жанру. Зустрічаєш грім. У вакуумі, ага. Реакція – рукалице. І тут нізвідки – бог. І от вже не НФ, а невідомо як вже й назвати.

А, ще. А чим, власне, світлофокусні роки від світлових відрізняються?

Успіхів та наснаги!