Коментарі

І ще наздогін, вибачте, забула.
У Проспера Меріме є оповідання “Венера Ільська”. Там саме про те, що буває з людиною, яка без поваги ставиться до давнього божества. Але зверніть увагу – покарано за це тільки головгера. Вчений, що знайшов статую, також торкався її, і при цьому геть не постраждав – тому що це його робота.

“але молодий археолог вже відчував”
Часто таке читаю в оповіданнях – молодий архітектор, молодий юрист, молодий інженер тощо.
Природно це виглядає лише на стенді профспілок – молодий фахівець. 🙂
В інших випадках це словосполучення є спірним. Молодий – тобто недосвідчений? Не факт. І старий археолог може не тямити у власній галузі, і молодий добре знатися на своєму ділі.
Щодо відчуттів – тут головне не фах, а вік. Юнак, молодик, хлопець – але ж ніяк не археолог. 🙂

“Костянтин курив біля руїн храму, який не так давно знайшли його колеги. Цього вечора він був тут сам — всі робітники, залучені до розкопок, нині сиділи у своїх вагончиках в таборі, розказуючи одне одному цікаві, страшні й не дуже реалістичні історії. Невелика будівля, що ще зовсім нещодавно була повністю похована під пагорбом”
1. Руїни – це те, що лишається вище рівня землі. Якщо залишки будівлі розкопані, це вже не руїни.
2. Я знайома з багатьма археологами. Щодо професійних справ – це дуже прагматичні люди. Авжеж, вони можуть розповісти “неофітам” чи просто знайомим щось “нереалістичне” про власні знахідки. Але один одному не стануть “травити байки”. Вони розказують, що й де знайшли, як розкривали шари того чи іншого століття, яка земля, чим працювали. Це своєрідне “професійне вигорання”, коли людина позбавляється в думках будь-якої містики. Інакше не можна працювати з давніми кістяками. )))

“Робітники називали його просто Богом, і ставились до скульптури дуже шанобливо”
Шанобливість археологів полягає в тому, що кожен знайдений бог має бути описаний, намальований, сфотографований і захований у коробку, щоб не поцупили.

“Молодий археолог прибув сюди тільки вчора, але вже закохався в це місце. В ці пагорби й дива, які можуть бути під ними поховані. В ці поля, всеохопні й мовчазні”
Він археолог – тобто студент чи випускник істфаку. Значить, це не перша його робота “в полі”.
І романтика вже позаду. Приїхали – ставимо намети, робимо кухню, “холодильник” (це яма 2-3 метрі в глибину для продуктів). Починаємо зранку, закінчуємо на заході сонця. І валимось без ніг. Де вже та романтика…
Щоденна їжа – крупи, тушонка, макарони, чай, печиво, згущене молоко. Романтично?
Температура – на сонці сягає 35-40 градусів. Якщо дощ – 18-20 градусів, це в розкопі теж не дуже приємно.
Робочий день починається о восьмій ранку і закінчується десь о 3-й – 4-й. Якщо спека – трохи раніше.
Розкоп – це квадрат 5х5 метрів глибиною на штик лопати. Поверхня має бути рівною – “щоб земля блищала”. Від перших знахідок новачки бувають у захваті. Зазвичай це кераміка, кістки. А далі від усього цього стає млосно… )))
Розкоп ведуть до “природного шару”, наприклад, до глини. Метр глибини – це приблизно три тижні кропіткої роботи навпочіпки.

Ось так це працює. 🙂
Удачі на конкурсі!

Дякую, панове!
Лише дещо, навздогін ) Якщо придивитися, то більш брутальним виглядає якраз наш спів…землянин, а не інопланетянин. А, що до вільгаризації наступних поколінь… думаю, давнім грекам ми би здалися товстими, примітивними та… недолугими. ))

Непогано, але надто багато всього як для мініатюри, так що місцями виклад перетворився на суху лекцію. Написано теж незле.
Удачі на конкурсі!

Щось на цьому конкурсі чужопланетні артефакти поперли валом :-). Загалом цікаво, про космос я люблю. Правда, виникає певне дежа-вю, чи то через сюжет, чи через локації. Динаміка присутня, ідея мені зрозуміла, а от персонажів, здається, забагато, і прописані вони слабо. Так, це мініатюра, завдання в неї інше, але, але… 🙂
Щодо назви… Здається, на кожному мініатюрнику можна знайти свій спадок, нє? 🙂
Удачі на конкурсі!

Коли в тему АТО проникає фентезятина в таких кількостях, це трохи сильно напружує. Мене принаймні. А може, я просто не люблю драконів і не фанатію від Толкіна :-).
Написано непогано.
Удачі на конкурсі!

Вітаю, Зіркоходе!

Жахіття яке – “марсіане жахуття”. Гм, Брейд радісно відкриває ящик кращих гаванських сигар.

Моралька є:
1. Не можна викликати чоловіка на годину, коли ти вже заміжня.
2. Прийомні діти теж рідні, якщо зовсім на тебе й не схожі.
3. Допоки нема відповідних технологій, компроміс – це головна запорука сімейного щастя.

Можна, будь ласка, вказати помилки по марсології?

Дякую!

Незрозуміло – крила залишилися Ікару від батька. Тобто готові крила. В такому випадку що він лагодив іще два роки?

“Злегка гладкий хлопець також прийшов на край скелі, як і попросив його вірний друг Ікар”
Злегка гладкий – це як?

“Він був натхненно бадьорий”.
Знову – це як?

“Усі побачили його
*Кучерявий арасарі – рідкісний вид птахів, що мешкає у Бразилії, Гвіані, Болівії, Перу і Еквадорі. Навколо очей у нього блакитний пір’я, що схоже на людські мішки під очима.
велетенські крила у нього на плечах і хором поплескали”
Непогано б ретельно вичитати текст.
Хіба пір’я НАВКОЛО очей схожі на мішки ПІД очима?

Скажіть, будь ласка, що це було?
Бажаю вам гарної гри!

Згубив кличну форму коли переіменовував персонажа.
Шкода, що не можна виправляти.

Ну а я не люблю рок-н-рол і не читаю нот, так що всі оті до-ре-мі-до-ре-до якось пройшли мимо :-). Історія про вампіряку на початку – один в один переказ твору Блоха, а далі чувак наярює…
Але так, атмосферно вийшло, і написано гарно.
Удачі на конкурсі!

Дякую.
Не переклад.
«Український космос» — добра штука, але я гадаю, що він буде все ж інтернаціональний. З усякими Шеріл, Ігнатами, Свамі та Норбу.
Ґаджовиті — гарне слово, але хотілось придумати саме нове, бо ж це майбутнє… Міняється соцальний устрій, мова, мораль.

Вітаю, Спостерігачу!

Так, фантастика знову перемогла.

Дякую!

Мікс із епох не пішов творові на користь, переспів міфу теж. Надто все надумано вийшло, як на мене. Кінцівка нелогічна, про мораль твору боюся й здогадуватись :-).
Удачі на конкурсі!

Зіркоходе, дякую за відгук!
Щодо ідеї на одне речення – тут я згоден, але і конкурс мініатюр, а не романів 🙂 Також згоден щодо викладу і динаміки.
Щодо русизмів – не зрозумів. Поясність, будь ласка. Хочеться уникати їх, я це роблю і тому не бачу тут русизмів. Хіба що “Діма”, тут так.
Щодо кличної форми – я чудово знаю, що це, але рідко чую, щоб люди зверталися по ній, тому у діалогах не користувався нею. Я намагався передати таку мову, яку чую. Вона, звісно, не еталон літературної, де всі правила як по маслу.

Вітаю, Лісовику!

Мацаки, кажете… І притулити їх куди? До чого? Ледве втис алюзії на “Принцесу на горошині” й “Русалоньку”, а про мацаки й не задумувався, бо писав фантастику.

Дякую!

“І цвяхи не витримали. Спочатку один. Потім десять”
У віко домовини забивають усього чотири цвяхи. Хрестом. У головах, у ногах, з боків. Перша мета – утилітарна, аби віко не з’їхало, коли домовину опускатимуть у могилу. Друга – як усі похоронні ритуали, пов’язана з тим, аби небіжчик (чи його душа) не втік і не повернувся додому. Вважається, що через загнані навхрест цвяхи це йому зробити складніше.

“На головній площі все ще височіла сцена”
“Навіть гітара чекала мене, наче я грав на ній тільки вчора”
“Гітару ніхто не налагоджував більше сотні років”
Тобто сцена і навіть гітара збереглися за сотню років і не перетворилися на прах?

Я не зрозуміла, про кого ГГ каже “вона палала”. Палала музика?
Текст сприймається не як оповідання, а як вільний прозовий пересказ пісні.
Я би залюбки послухала таку пісню. Ось оповіданням цей текст неможливо вважати.
Удачі на конкурсі!

Живе переможе!
Удачі на конкурсі!

“Дивні дива”, звичайно, гарна річ. І мова теж гарна.
Але що ми маємо в сухому залишку? Два фахівці досліджують якійсь незнайомий предмет.
Один із них вирішує “розстріляти” цей предмет енерговипромінювачами. Чому саме так, і хто його напоумив – казна. Це просто даність. Нечай будує власну систему доказів:
“– Ні. Бо джерела енергії розміщені по колу, чого не існує в природі. Корабель зрозумів, що стрівся з розумом”.
Добре. Обстріляли. Предмет підстрибнув і знову опустився. А тоді Нечай вигадує ще одну теорію – тепер це теорія походження артефакту:
“Радше перед нами брама. Подібна до наших мас-приймачів. Тільки значно потужніша й дуже давня. Мабуть, її запустили істоти з іншої галактики, якось перемістивши через міжгалактичний простір”.
Та йолки-палки! ))) На якій підставі він дійшов висновку, що це саме брама? Це просто “озія, схожа на велетенську дзиґу”. І фсьо!
Це те, що стосується матчастини.
Щодо стосунків персонажів, конфлікту інтересів, характерів… Нарешті, ідеї. Де воно? Я не знайшла.
Мабуть, це шматок сюжету, який не вийшло втиснути в рамки мініатюри. Артефакт описано докладно, а люди лишаються десь на узбіччі. Вони статичні, незважаючи на будь-які рухи артефакту.
Я в одного автора прочитала вже приблизно десяток схожих оповідань. Два персонажі прилітають на невідому планету, стикаються з невідомим артефактом, кілька разів обходять навколо і повертаються додому. Але скільки ж можна! )))
В фіналі автору прийшлося “відкритим текстом” озвучити ідею оповідання
” І людство мимоволі отримало у спадок від невідомих, можливо, давно вже зниклих створінь не абищо – ключ до нового рівня пізнання”.
Але я з цим не згодна. По-перше, мені не подобається, коли автор усе розжовує і не лишає місця для імпровізації читача. По-друге, я зовсім не впевнена, що “плинна запона” всередині артефакту – портал. Може, там просто перукарня…
І ще трохи дрібних зауважень. Рушниці, що не стріляють:

“– Схоже на пекло, еге ж?”
Згадка про пекло є, пекла далі нема. А я чекала. )))

“Тієї ж миті до всюдихода метнулось кілька тіней. У стовпах фар завирували чорні мацаки, розляглось моторошне цвірчання”
Що це за цвіркуни такі?

Удачі на конкурсі!

Дивні в автора уявлення про українську археологію 🙂 . Ну та гаразд, написано незле. Питання в іншому: де фантастика? Нє, я в курсі, що таких храмів у нас нема й не може бути, але це й весь фантелемент, на жаль. Решта – психологічна замальовка.
Удачі на конкурсі!

Як мені здається, “кахи-кахи” – це більше для літніх людей.
А “кхрл-кхрл” – це натяк на застуду, чи іншу хворобу.