Коментарі

Мораль твору: пияцтву – бій! 🙂 А якщо серйозно, то цей сюжет уже давно став архетипічним. На жаль, нічого нового лінійна розповідь не дає, тільки поповнює сонм творів із циклу “пріключілось однажди” :-).
Удачі на конкурсі!

Авторе, відразу вибачаюся, що у високій літературі, та індустрії жахів загалом, я не сильно просунутий. Тому якби мені спала на думку ідея схожого оповідання, я б долучив сюди кілька рівнів сновидінь і прилаштував все таким чином, що все вляглося б у тему “Маленького кроку до нового рівня свідомості”. Але і Ваша реалізація із зацикленням реальності та сну також має право на існування. Вийшло досить атмосферно. Але просто не для мене.

За емоційність відгуку щиро дякую, шановний Лісовику! Бачу, що мій твір не лишив вас байдужим. Але до чого тут Кастанеда? Не розумію, як ця згадка вплине на сюжет? Що ви порадите? Буду вдячний за розгорнуту відповідь.
І бажаю вам також успіхів.

Цікаво, але коли насилля хоч щось змінювало? Чому життя не може бути змінене через творчість та креативність? Що заважало героям вибороти таку можливість? Чим їм допоміг тероризм? Більше питань ніж відповідей. Пригадалося “Не відпускай мене” Кадзуо Ішіґуро, де тема творчості та власне нерівності піднята більш гостро.
Успіхів.

Коли доводиться читати те що “приходиться”, важко сприймати оповідання інакше ніж критично. Подібна недбалість характерна і для решти тексту. Вибачаюся, подібні історії відверто не моє. Так і хотілося крикнути герою “почитай хоч Кастанеду!”
Успіхів.

Цікавий варіант майбутнього. Депресивно, але змальовано реалістично. Написано гарно.
Удачі на конкурсі!

Хороший твір, ще й на злобу дня. Критикувати неохота, бо зачепило сильно. Але треба: всіх то всіх :-). Тож обмежусь тим, що замість “відмічає мимохідь” краще б ужити “зауважує”. Ну і кінцівка… Вона щемка і пронизлива, але досить традиційна для такого роду історій. Відтак ще й виникає питання: чому душа солдата мандрувала в час похорону, а не власне смерті? Адже від неї минуло вже чимало часу, поки тіло передали рідним. Ні, я розумію, для чого це використав автор, але тут достовірність незле б підправити якимсь поясненням (минуло 40 днів, скажімо, чи щось таке).
Удачі на конкурсі!

Хотілося б заплющити очі на принцип телепортації нанороботами і все решта, але… В нас тут серйозна НФ намічалась, не гумореска якась. Загалом, науковоподібність тексту аж ніяк не рятує, матчастина шкутильгає на всі кінцівки. Плюс лінійний сюжет із сакраментальним “і шо?” в кінці. Будували – і збудували, все решта за кадром, фініта. На жаль, мініатюра так не звучить. Бракує як мінімум якогось виверту, щоб здивувати/налякати/ошелешити читача. Вірю, що наступного разу вам таки вдасться змусити мене, фігурально, відкинути ратиці :-).
Удачі на конкурсі!

Спочатку було прикольно, потім жарти задля жарту й недбала стилістика почали втомлювати, а твір плавно переріс у чергову побрехеньку. А шкода, задумка могла б стати цікавою – за умови серйознішого авторського ставлення до тексту.
В оповіданні купа русизмів типу почесати, заорав і прочая.
Зреліт, пошкоджений астероїдом, кажете? Дяка хоч не планетою :-).
Удачі на конкурсі!

Cassandra, Лісовику, Спостерігачу, Зіркоходе, дякую! Принцип повернення додам!

Для журнала “Малятко” – саме те. Тобто вийшла повчальна НФ-казка. Відтак питання про подорож без розуміння способу повернення, місячний політ у гіперпросторі та спостереженння звідти Сонця в ілюмінатор втрачають сенс :-).
Удачі на конкурсі!

Написано нормально. Але як для мінатюри майде нема наповнення. Складається враження, що автор вигадав ідею, а потім роздмухував її до потрібної кількості знаків цитатами з музтворів та повторами про ф’ючерси з шампунем. Ідея твору зрозуміла, але чіпляє чомусь мало. Ну і описаний варіант майбутнього з териконами не видається надто реалістичним.
Удачі на конкурсі!

Якось усе по-космічному… гм, приземлено :-). Як на байку потягне, але нема моралі.
Написано трохи кострубато, текст не вичитаний до пуття (марсіане жахуття).
І так, авторські уявлення про Марс досить таки печерні :-). Але, судячи з сюжету, антураж був авторові до лампочки. Тоді краще було б замість Марса якусь планету Альфи Центавра використати, як на мене.
Удачі на конкурсі!

Сходу назву аналогічні сюжети нашого Владка і чеха Бабули. Але хто не читав, оцінить фінальний фінт, звісно.
Технічно не дуже достовірно. Незручне сидіння для такої місії? Є особлива наука – ергономіка, котра спеціально цим займається. Про звуки в космосі промовчу (привіт, Джордже! ?-))
Чому пряма мова в лапках? Чи це списати на радіопереговори? Все одно належало б оформити традиційно.
Проте загалом читати цікаво. Потенціал у твору є. Як і потреба суттєвого доопрацювання, щоб його зреалізувати на повну.
Удачі на конкурсі!

Теж різанула око «решітка», та вікі каже, що це синоніми.

Перед маленьким кроком у вічність…
Дуже сильно.
Не згідний, що всім авторам начхати. Автор мусить бачити трохи далі. Природа не терпить порожнечі. Одна сьома планети, майже не заселена, не буде залишатися порожнечею довіку, порожнечу рано чи пізно все одно заповнять. Вакуум не має здатності до розширення.

О, так!
Надзвичайно!
Бунт нормалів, бунт природи!
Все чудово, може бути прологом до чудового роману.
Тільки “решітчату” може варто замінити на “гратчасту”?

О, так!
Надзвичайно!
Бунт нормалів, бунт природи!
Все чудово, може бути епілогом до чудового роману.
Тільки “решітчату” може варто замінити на “гратчасту”?

Вітаю!
Ніби й не погано, але вийшло не оповідання, а ілюстрація лекції.

Нормально.
Тільки давайте не будемо ображати Ігорів.
Ігор – звучить твердо. Ігорь – якось не дуже. За таке будь-який Ігор дасть в бік голови так, що цілий консиліум знадобиться.
Тому давайте домовимося: якщо незмінна частина слова закінчується на твердий голосний, то не будемо ліпити туди м’який бабський знак.
p.s. Ольги крутіші, ніж Ігори. Майте на увазі.