Погойдуючись у зачепах екзоскелета, Нечай видибав зі шлюзу й примружився. Все довкола заливало сліпуче сяйво енергетичного баражу, що захищав базу від місцевого життя. Прокліпавшись, побачив мокрі од дощу прискалки, порослі біластим лишайником. На платформі поралися працівники стаціонару, погуркував двигунами всюдихід. Біля огорожі походжали десантники зі зброєю напоготів. Нечай зійшов пандусом униз, оглянувся. На межі світла… Читати далі »
Маленька дівчинка вдавала, що спить. — О! Тату! Розкажи мені казку! — підскочила вона. Чоловік посміхнувся. Малеча сіла на ліжку. — У далекому королівстві, — почав він, — правили мудрі чаклуни. І все у їхньому світі процвітало. Жили вони сотні-сотні років. І не боялися смерті. Чи майже не боялися. Найстарший чаклун, архімаг, наймогутніший із наймогутніших,… Читати далі »
Вона палала. Вона знову палала. Від її крику дзвеніло у вухах. Але я не міг прокинутися, бо вже ніколи не засинав. Спробував перевернутися на живіт. Але сон не йшов. Тоді я знову перевернувся на спину. Поглянув у темряву. Здавалося, що я бачу перед собою її обличчя. Я постукав рукою по віку домовини. Її тверда деревина… Читати далі »
Двері майстерні прочинилися. Зі світлом, що увійшло до темної робітні тесляра, прийшла і дуже довга тінь. Вона швидко скорочувалася разом з тим, як усередину заходив її власник. Це був малий Ікар. Йому було десять. Мовчки, не звертаючи уваги на погляд батька-майстра, він підійшов до столу, щоб побачити новий винахід. Там були крила. Крила, як у… Читати далі »
бунтувати заради слабких і знедолених доль як вимагати поваги до старших, чекати коли поб’ють доганятися водами-винами покоління без батька і батьківщини.. матріархальне дитинство – богом забута земля Ілона Розновська То була ніч, але Костянтин не бачив жодної зорі — все небо полонила дощова хмара. Злива ще не почалась, але молодий археолог вже відчував, як над… Читати далі »
16+ Разом із шерифом до кабінету залетів пісок. – … ненавиджу, – чоловік із силою закрив двері, обтрусив свої білі чоботи, випрямив шкіряну жилетку з двома плазмовими револьверами і кинув оком на двох в’язнів у лазерній клітці, які різнилися лиш кольором волосся. Порепаними пальцями шериф дістав соломинку із рота і запитав: – Ну що? Як… Читати далі »
«Пробачте мені, я не зміг…» останні слова нікому невідомого героя «один, два,три… один, два, три… Перевірка запису… Говорить Листоноша. Я роблю цей запис на той випадок, якщо не дотягну до зустрічі з патрулем і вони знайдуть лише моє тіло. Наша група прямувала з підстанції Сенівка-8, що на рубежах жовтої та червоної зон до головного форпосту… Читати далі »
Дівчина стояла на краю прірви. Вітер грав її довгим русявим волоссям. Холодний морський вітер притискав її до монолітної стіни, що тисячі років слугувала краєм відомого світу, далі був лише океан. Безкінечні морські хвилі наперебій марно намагалися розбити цю скелю впродовж століть. Але колись час візьме своє, як він завжди і робив. Невеликий майданчик здавна слугував… Читати далі »
Вона повільно приходить до тями. Спогади зринають звідкись із глибини свідомості ніби бульбашки газу й лопають перш ніж вдається зв’язати їх між собою. Вони подібні радше картинам чи відчуттям, ніж думкам та спогадам. Її звуть Настя. Вона йде металевою решітчастою палубою. Тримає маму за руку. Тіло важить більше, ніж зазвичай, та жалітися не можна. Їй… Читати далі »
Роман Таланюк не надто любив сни. Бо зранку знову приходилося розплющувати очі, бачити перед собою невелику холостяцьку квартирку – й шкодувати за побаченою уві сні різнокольоровою казкою. Або страждати від спогадів про нескінченний чорно-білий кошмар… Яскраві й духмяні, наче вогка акварель, насичені еротикою сни мов сипали вогнем. Сірі – пронизували холоднечею та болем. Але найстрашнішим… Читати далі »
Гігантський міжзоряний крейсер Тердебунів готувався до приземлення на невідому планету. На капітанському містку стояло двоє й дивилися на велетенському екрані, як внизу пролітають сині простори океанів та зелено-сизі плями материків. Чим більше знижувався зореліт, тим виразнішим ставали сліди присутності розумного життя: вже можна було розрізнити рівні лінії доріг та розмаїті обриси міст. – Круксе, схоже,… Читати далі »
Густу темряву розбавила поверхня планети. Наче кісточка цукру, яку кинули в міцну каву, вона вигулькнула перед оглядовим вікном позаземного корабля «Карна ∙ 1». Одинока постать пілота напружилася відчуваючи, як тяжіння магнітного поля розвертає металевого велета в бік кольорової поверхні. Рука обтягнута рукавичкою з бета-тканини міцно стиснула штурвал, утримуючи політ у дозволеному русі. Почалася посадка на… Читати далі »
Її політ тривав довго. Увесь всесвіт був сліпучо-білим. І Візеринка теж була білою. Сніжинка вірила, що в неї була своя Мета. І вже скоро вона до неї наблизиться. Враз її тіло наштовхнулось на щось невідоме. Тверде і міцне. Вітер трохи погрався сніжинкою, але та вистояла і чіпко вхопилась за нерівності відносно гладкої поверхні. Ще з… Читати далі »
Директор Ідеаріуму оглянув невеличку робочу групу ідеургів, що розсілась у нього в кабінеті, та мовив: − Сьогодні, від Нього Самого, – він підняв крило вгору, − надійшла вказівка вселити в голову одного земного вченого ідею для виведення людства на новий рівень. − О, − застогнав хтось із присутніх, − знову ці втрутні. Мало було Колумба,… Читати далі »
Марина підіймалась широкими сходами . На ній була рожева майка , рожеві босоніжки і світло голубі джинси із плямами . Волосся зібране ззаду мало світло русий колір . Піднявшись вона поглянула на довгий темний коридор , на бабцю що сиділа на лавці . Якусь мить повагавшись , спитала хто останній до терапевта. Бабця відповіла що… Читати далі »
Нам вже більше не блукати Серед ночі босоніж, Хоч любов не позичати Й сяє місяць, як раніш. Джордж Байрон Гул. Металевий гуркіт. Механічний перестук навколо. Промовляю: “Контактне світло” – загоряється й миготить багряний вогник на панелі. Шлюз, витвір інженерів за старими кресленнями. Я бачу сліди робіт, ізоляційну піну, грубі шви від зварювання. Вихід. Це вихід.… Читати далі »
Айк розважався. Бо розваги – це ж найважливіше у житті сучасної людини. І, як усі вже знали – ніщо не стане між розвагами і людьми! Зрештою – так каже Світова Конституція. І так і буде. Назавжди! От, знову прилетів перелік фільмів. “Обов’язкові для перегляду кожною культурною людиною!” – лагідно заохочувала МікроБука (МБ). Айк, сподіваючись,… Читати далі »
– Обережно! – після його викрику ваза з нарцисом полетіла додолу, та за півметра до підлоги затрималася у повітрі, розклавшись уламками. Ті витали навколо каркасу, притримуючи квітку. Обдарувавши жінку гнівним поглядом, вчений нагнувся і обхопив вазу. Уламки поверталися на місце, оминаючи сухі тонкі пальці. – Це єдиний зразок, – він оглянув нарцис. Жінка фиркнула: –… Читати далі »
Переклацнувши важелі, він взяв банку улюбленого пива, відкрив і з великим задоволенням впився пересохлими губами. За склом кокпіта була чарівна безодня космосу: як туманності яскравими кольорами виграють на фоні темноти, як зорі миготять світлом, переблимуючись ніби морзянкою і чекають відповіді мільйони років. А ще сонячна корона: ніхто не знає як назвати це явище для інших… Читати далі »
– Діку! Це ж дійсно дико!! – переконував Том, намагаючись відібрати у колеги молоток. – Пусти… Дай… Хочу… – люто сопів Дік, потім різко вирвався і гупнув молотком по тарілці. Та не відреагувала. Дік замахнувся ще раз. Тепер – з плеча… Аж раптом обоє науковців вражено сторопіли й втупились у щілину. На тарілці з’явилась хоч… Читати далі »