Коментарі

Дякую за відгук!

Надія є завжди, адже ГГ вагається, як вчинити. Коло страждань на те й коло, що його не розірвеш, не зруйнувавши все повністю, але й то не вихід.

Тішусь, що попри складність і явну надмірну стислість, все ж отримали позитивне враження від прочитання ^_^

Коментарі просто були на модерації, адміни не мали доступу до інтернету.

Відверто кажучи, ідея твору викликала змішані відчуття. Бо планета войовничих кроликів, та ще й родом з Київського зоопарку – це трохи кумедно) водночас підіймаються і важливі питання, тож не знаю поки, як оцінювати, загалом – це сміливий експеримент)

Хоч твір не ідеальний, але згодна: люди такі створіння, які постійно воюють, знищують і себе, і все навколо, і навіть те, що самі створюють. А ШІ у будь-якому випадку буде розвиватися далі, кота в мішку вже не приховаєш. Дякую.

Доброго дня, я намагалася відповісти на коментарі під власним твором разів 5, але відповідь жодного разу не була опублікована. Може, є якась технічна проблема?

Так, при написанні я більше керувався темою конкурсу, а не жанром, тому замість нф у мене фантастичний елемент (король в жовтому і той далекий світ у творі реальні, але для сюжету мусять здаватися сном, щоб не заважати їхньому деструктивному впливу на психіку мера). Окрім того, мені сподобався образ короля в жовтому у Чемберза та Лавкрафта, але про нього у них мало інформації тож я загорівся ідеєю розкриття його сутності. Дякую всім хто коментує та проявляє активність щодо моєї роботи)))

Помітно, що це сильно скорочене оповідання. Імена та терміни, яких було достатньо багато на такий короткий обсяг, не заважали, адже їхні концепції є зрозумілими. Рішення гг у кінці є зрозумілим з огляду на пережите, хоч я і сподівалася на те, що вона зможе якось розірвати це коло страждань. Хоча, можливо, я не так зрозуміла фінал, і надія все ж є?
Удачі автору!

P.S: за Білокур окрема повага 😉

Мені сподобалася атмосфера оповідання, автор має цікавий хід думок. За можливості, хотілося б почути від нього більше: що його надихало, та розібрати з ним деякі моменти твору

Все так і було, я у Wild Fox на каналі бачив!

Складний сюжет у дуже складній подачі. Читав як власний диплом, постійно повертаючись на абзац назад, щоб перевірити, чи мої очі не обманули мене.

Як саме герой дійшов до висновку, що він – єдина матерія, що залишилася у Всесвіті, окрім темряви та відсутності відчуттів? Чи Всесвіт взагалі ще існує, чи він сам і є новим Всесвітом? Чи не є це його ілюзією, і насправді він просто дрейфує в космічній порожнечі, помиляючись у власних висновках?

Я б описав це так: десь цікаві ходи, і не дуже цікава “гра”. Інфодамп на початку не дуже допоміг у розумінні світу як такого, а драма Мера для мене зрозуміла але чомусь не відчутна. В тексті є не погане бачення подій, проте сам сторітелінг, як на мене, трохи підкачав.

Хороший твір. То дівчину поступово різали? Цікаво, як їй замінили око…
Взагалі, її шкода. Виходить, написано добре.

Я прочитав усе, продерся крізь сенси та натяки. Сподіваюся, що це не має відношення до вашого життя, адже такий конфлікт із власною матір’ю — справжня трагедія. Бажаю вам успіху!

Гарний текст! Цей мер, мабуть, був гобліном. У такому разі це точно фантастичне оповідання.

Хоча… стоп! У нас і так вистачає мерів-гоблінів.

Ну тоді навіть не знаю… Може, це місто десь на Марсі?

Так не він будував, а роботи. Там було питання асистента – куди всі роботи поділися?

Гарний текст. Завжди цікавило, як можна встановити контакт хоча б із мурахами, бджолами чи навіть павуком, який плете павутину. Цікаво, де знаходиться той університет, у якому павуків навчають плести однакові павутини по всьому світу?

Гмм, почув вас. А як би ви оптимізували оповідання?

Справді красиво написано навіть поетично, проте якось недотиснуто.

Гарний текст, прочитав із задоволенням. Помічниця — це якийсь програмний артефакт? У Матриці були подібні — ті, кого потрібно було вилучити, але вони потрапляли до Меровінга. А ця президентша — часом не його красуня-дружина після сотого апгрейда?