Коментарі

Вітаю, авторе!

Написано вправно, проте про що? Це ж ви загнали героїню аж до Веги щоб вона просто розповіла історію. А я читач вимогливий, я хочу цю історію бачити на власні очі 😉 невідомо, ГГ приймала якусь участь у описаних подіях, чи просто переказує почуте/прочитане.

До речі, цікаво, якщо вона пережила події, то як вийшла в космос при таких перешкодах.

Назагал, настроями нагадало “Зорі у долонях” та “Галактики, як піщинки”. Проте, там спротив виглядав цілком органічно, логічно і послідовно.

Успіхів та наснаги!

Хм, з описів ДАКа мені здалося, що він не стільки робот, як штучний інтелект – у тексті жодного опису його вигляду чи дій, але він керує системами кімнат Лари. Коли так, то “робот” звучить не коректно.
Я так розумію, що Лара не дуже любить свою роботу і працює не надто сумлінно, якось знехотя навіть, хоча в неї ж є гарний стимул – повернення на Землю. 207-ий день каже сам за себе 😉
Суть оповідання, на жаль, від мене сховалася.

Успіхів!

Вітаю, авторе!

Оповідання цікаве, гарне. Є сюжет. Єдине – “а потім я помер” у фіналі перекреслює всі його плюси. Розумію, що третя особа просто не влазила в обсяг, проте це ж не вихід. Варто було пожертвувати якимись метафорами, десь скоротити.

Успіхів та наснаги!

Твір видався надзвичайно наївним і за змістом, і за формою. Про ставлення до лікарів і дивовижу із підрахунком років уже сказали.

Іще ось, що мене відверто здивувало.
“Вони обоє цікавилися космосом, SpaseX, наукою і, що вже гріха таїти, в них би були надзвичайно розумненькі діточки. Джулія часто думала про сімейне щастя в Україні”.
Не можу відповідати за всіх людей, але з якого дива дівчина, яка потрапила на такий потужний проект, ще й в такому молодому віці, буде мріяти про діточок і сімейне щастя саме на цьому періоді життя? Такі люди зазвичай горять роботою і цим не переймаються.

Гагага, нарешті! Це мій фаворит.
Людина в масці Гагаріна, банки з пивом до тяги і вшшууух читала чоловіку вголос.
Дякую авторові, поволала як слід!

Аматор та Мандрівник, дякую що відгукнулися) Мандрівник, знову ж таки, єдине, що можу відповісти – щоб дати відповідь на всі питання, не вистачило знаків. Але мені здається, що необхідність поселення на чужій планеті можна додумати – наприклад, це єдина планета, яку можна тераформувати, абощо.

Ох, важкенький текст.
До ідеї підвели аж в самому кінці, попередній текст на те не грає.
Спробуйте почитати про принцип “показуй, а не розказуй”.

Успіхів!

Що ж, доведеться бути третім читачем, якому не припала до душі кінцівка 🙂 Саме у цьому оповіданні мені такий прийом здається недоречним, бо закінчення виглядає обірваним, а не загадковим. Воно не дає змоги будувати теорії і здогадки – те, чого автор, наскільки я розумію з коментарів, хотів, – бо для того, щоб спекулювати про розгадку, потрібні натяки на неї. А натяків немає, або ж вони неочевидні, принаймні, для мене. У результаті, коли у тексті відсутні підказки, у якості відповіді на загадку можна підставити будь-що – і це вбиває цікавість. Адже читачу (принаймні, частині читачів) подобається відчувати себе детективом, міркувати над натяками і твістами, а тут такої можливості забракло.
Що хотілося б відмітити – так це мову і діалоги. Стиль чіпляє і змушує читати далі 🙂 Хоча, як на мене, першу сцену варто було б трохи розширити, адже командир корабля спочатку сам же відмічає, що з ним зв’язався новобранець, а потім беззастережно вірить йому з приводу відкриття нової планети. Хоч би подумки засумнівався і попросив старших колег перевірити дані, перш ніж летіти за координатами, чи що 🙂

Вітаю, авторе!

Хлопець намагається знайти себе. Ідея не нова, звісно, скільки вже себе шукали в різних місцях. Мені чомусь Рей згадалася із ЗВ з купою своїх відображень 🙂 Подача матеріалу дещо сумбурна, плутанина з часами, він то намагався, то бачить; замок то скляний, то крижаний.

Фантприпущення доволі умовне – якщо дія відбувається в уяві хлопчика – то це не фантастика. Якщо ж цей замок справді існує, це б варто зазначити.

Успіхів та наснаги!

Даруйте, авторе_ко, але як на мене забагато духу “Стар Треку”, що стосується персонажів. Окремо вони б не викликали у мене подібних асоціацій, але два цих архетипи разом складають надто впізнаваний тандем. Він в принципі популярний та зустрічається у нф (і не лише) дуже часто,та найвідоміший такий дует для мене стартреківський.
Три чверті тексту дають читачу лише одну важливу інформацію – персонажі шукають крихти історії людства. Все решта читається жваво, легко, цікаво, але здається дещо зайвим, адже характер персонажів, їхні вподобання (літературні чи романтичні) не впливають на сюжет. Оповідання могло б бути частиною більшого тексту, в такому разі, воно – чудовий початок, але для мініатюри три чверті діалогів, не пов’язаних з подальними подіями, забагато, на мою думку.
Загалом враження приємне.
Удачі на конкурсі!

“сиділа навколішки перед мольбертом біля каміна і малювала картину спеціальними рідкими нитками , що витікали з чогось на зразок кулькової ручки (прототипом можна назвати відомі років з двісті назад рідкі цвяхи)”

Називається триде-олівець. 17 баксів на Аліекспресі.)

“..і змінювали колір залежно від настрою автора” .
– а на хіба? Що ним таким можна передбачувано намалювати?..

Композиційно прийом “все це вона пригадала за мить” має дуже наївний вигляд.
Концепція дико сумна. Виходить, чоловіки ніколи не приймуть рівність статей, вони прагнуть лише мовчазного служіння.

Загалом здалося, що в короткий твір намагалися вкласти забагато всього, тому вийшов переказ.

От знаєте, не можу сказати, що твір викликав у мене шалений екстаз, і обговорювати вживання речовин і адекватність такої метафори відмови від експансії аж ніяк не хочу.
Але! На відміну від багатьох текстів групи, тут хоч є історія, яку можна обговорити.

Прочитала вчора, сьогодні відркрила й не могла згадати, про що ця історія.
Персонажі подолали якийсь рубіж, видобули з себе астральні тіла?.. Це настільки “уривок”, що ні героями, ні подією не встигаєш перейнятися.

Відповідь Лісовику:
Дуже дякую за слушну пораду. Це для мене надзвичайно важливо! Взято на озброєння.

Спасибі, що прочитали мій твір та порадили гарну річ.

Дякую від душі!

Відповідь Мандрівнику:

Дуже дякую за позитивний коментар! На душі солодко від ваших слів. Щодо термінів – врахую в майбутньому!

Спасибі вам, що приділили моєму твору увагу та написали красивий відгук!

Відповідь Владиславу Лєнцеву:
Перш за все дякую, що прочитали та написали коментар.
Щодо астероїдів:
Владе, ви, мабуть, погано обізнані з космічними об’єктами та феноменами. Астероїди в космосі дійсно можуть знаходитися дуже близько одне від одного. Далеко йти не треба. Простий приклад – кільця Сатурна. Більш детально про так звані хвилі густини ви можете прочитати в цій науковій статті (https://ui.adsabs.harvard.edu/abs/1999DPS….31.4406S/abstract). Тому ваше зауваження не зовсім компетентне.

Щодо “Нахально примітивно”
Нахально? Дуже незрозуміло, чому саме цей епітет? Якщо така думка побудована на щільності астероїдів, то вона безпідставна (див. попередній абзац цієї відповіді). Прошу за можливості більш детально роз’яснити.
Примітивно? Ну… Я прочитала багато англомовної літератури щодо коспології, в тому числі ознайомилася з лекціями відомих професорів щодо квантової теорії. Тому прошу більш детально по цьому пункту.

Дякую.

Початок нормально сприймається – бесіда двох іншопланетників. Кінціку, на жаль, також не зрозумів. Бачу пояснення автора, тоді бажано на початку натякнути про нявність тих щупальців у героїв. Друга заувага – початок про одне (про мрійнливого іншопланетника і чайд-фри), завершення про інше. І чому зорі змінились також не вловив ((. Тобто раджу авторові не сподіватись на здогадливсть читачів і давати оповідання комусь на тестове читання на перевіку розуміння усіх задумів (це реально допомагає).

Мені до вподоби ідея, однак оповідання виглядає вступною частиною чогось більшого. Оповідь іде досить рівно: ось нас знайомлять із персонажами, пояснюють ситуацію та проблему, і ось проблема наче сама собою розв’язується, бо уся підготовка, усі дослідження лишилися за кадром. Акцент – на персонажах, які особливо нічого не роблять упродовж більшої частини твору, окрім як пояснюють читачеві, що відбувається. Немає напруги, немає гачка, за який читач чіпляється і поринає в текст, щоб дізнатися, що ж там буде далі. Можливо, якби змістити акцент власне на науковців – було б цікавіше. Або ж скоротити експозицію і зосередитися на спробі контакту, розширити сцену з інопланетним кораблем.
Також, особисто мені перший діалог здався відверто штучним. Особливо фраза “Вважаєте, є небезпека проблем?” – як на мене, люди так не висловлюються 🙂 А ось подальший діалог – чудовий, особливо мені припали репліки вченого.
Успіхів!

Вітаю, авторе!

Хоч оповідання і позиціонується як НФ, все ж більше нагадує казочку. В частині повної нелогічності контакту. Вірніше, нелогічно те, що зовсім різні форма життя отак взялися і раптом заговорили однією мовою. Порозумілися.

Невмотивованим виглядає рішення Мілени. Або ж навпаки, рішення інших психоніків. Вона повертається, інші лишаються. Але якихось особливостей образу, характеру, тощо, чому САМЕ вона повернулася, а інші ні – не видно.

Успіхів та наснаги!