Коментарі

Вітаю, Rem Raven! “Танець недоумка” поки не читала, тож на нього точно не спиралася. Всі співпадіння, як то кажуть, випадкові)

Мені не сподобалось. Я думаю проблема в тому, що нова інформація, яку, мені, як читачу, треба обробити, подається майже постійним потоком.
Якщо до того, як головний герой вийшов на станції, я ще тримав якось фокус, то потім, стара інформація почала реалізовуватись на грати свою роль, але це все йшо в перемішку ще з новою інформацією та поворотами.
В момент, коли головнгий герой опинився в себе дома та побачив себе, я зламався, бо я перестав розуміти що відбувається. Я бачу як головний герой усвідомлює себе Леонардом. Він завжди був Леонародом? Леонард вкрав його тіло, та він його обманув? Чи вони помінялись тілами? Чому? Щог це за вибух? Революція? Чому? Чому зараз а не раніше? Що змінилось? Якщо люди в місті були очевидно автократично пригнічені та не відбулось боротьби з головним олігархом планети, значить Грація все контролює? А зараз що? Те що в авто, це затерти спогади Леонарда? А чому потім його дом одразу вибухає? Від чого він звільняю Лютера? Лютер, це його субособистість, щоб отримати доступ до спогадів?
І головне, я так й не поняв, що таке право “Я”.

Я хочу одразу оговоритись, що я впевнений, що якщо я витрачу годину часу та перечитаю декілька разів, сопоставлю термінолгію, випишу головні думки – я сможу зрозуміти що відбулось. Але так не повинно працювати, я читав з очикуваннями що ця оповідь – це масова література, та я очикую від масової літератури, що якщо я не зрозумію нічого з того що відбувається, тому що я тупий, чи відволікаюсь на телефон, чи читаю уривками – я повинен бачити якусь базову, просту, зрозумілу історію. Тут, мені здається це повинна бути якась революційна історія, все дуже погано, опресія, головний герой знаходить якісь спосіб беремогти бездушного капіталіста + бездушну машину. Але навіть це теряється за нагромадженням інформації.

Мені сподобалась ідея про те що твоє тіло хтось бере в аренду та використовує як хоче, та одразу тут так, оця моральна дилема, я можу відноситись добре до інших бо я очикую доброго відношення до себе, але те що я до когось добре відношусь, не означає що мені повезе з відношенням до мене. Та є ще ілюстрації як це працює, що роблять люди. Чесно, мені здається, якщо б оповідання було більш простим, наприклад тільки навколо цього, воно було більш цікавим. Зараз весь обсяг праці автора для мене просто просіявся кудись повз бо я просто не зміг пережувати це у цьому обʼемі.

Олександро, монах так само думав, як і ви
Першочергово ідея твору з’явилася, як мотив до сценарію. Тому багато речей, які мали б сенс на екрані але надто заповнюють і так обмежений конкурсний обсяг твору, було випущенно. На мою думку, це прибрало майже усю чуттєвість оповідання, що прикро.
Але якщо вас зацікавив сюжет – це дуже приємно! Дякую за відгук

Твір з технічної точки зору потребує невеличкого доопрацювання, як мінімум треба вичитати на предмет орфографічних і пунктуаційних помилок.
Щодо основної ідеї. На Землі вже доволі давно існує концепція стримування, яка поки що не дає розгорнути на планеті повноцінну війну із повноцінним застосуванням зброї масового знищення. Ця концепція полягає в тому, що сторони володіють зброєю, яка може завдати іншим сторонам колосальних втрат, що приведуть якщо не до повного винищення, то до повної втрати керованості. Так, будуються і засоби захисту, що можуть дати певній спільноті людей можливість прожити трошки довше, ніж інші, але в бункери вкладають набагато менше ресурсів, ніж у ядерні бомби, розумієте? Веду до того, що Рада Архонтів прийняла доволі суперечливе рішення, навіть зважаючи на технологічне відставання. Звісно, ІМХО.

Цікаво. Але виходить, що цей вступ про Френос взагалі не потрібен, бо тільки обтяжує початок і не дуже вʼяжеться з основним сюжетом. По-перще, це можливо і без суперкомпʼютера, по-друге, чом би одразу не показувати дистопію, де всі мусять щось оригінальне писати? Ну тобто щоб ми дізналися про це з конкретних сцен – це однозначно цікавіше, ніж вступну лекцію оповідача прочитати. Далі, не дуже зрозумілі критерії оригінальності текстів, тобто інформаційної цінності. А саме це і найцікавіше для теми твору: показати, як всі намагаються щось таке вигадати, але щойно це робить один – для інших такий варіант закривається. Ну або щось таке. І так, я теж не дуже зрозумів кінцівку. Дуже сподіваюся, що все це не психушка, бо тоді це чергова історія “сон собаки”. Втім, я взагалі не певен, у чому полягає розвʼязка, і для мене це, власне, головний мінус. Це про що саме було врешті-решт?

І так, відсилку до одного маловідомого блогера я зацінив. Ех, оце говорящою головою бути все життя до старості, таке… Справді дистопія.

Владиславе, дякую за розлогий відгук! Ви близько дійшли до розуміння твору, але занадто глибоко копаєте. Погоджуюся з тим, що авторство цілком можна було довести.
Чужа творчість – база ШІ, це одна з головних причин, які роблять його використання більш сумнівним з моральної та правової точки зору. При цьому хочу звернути вашу увагу на те, що сам ШІ у даному випадку красти нічого і не планував.

Мене здивувало, що твір виявився заплутаним для стількох людей, бо моїм страхом було, що все аж надто на поверхні. Можливо, одна з проблем виявилася у тому, що люди звикли шукати нитки, які ведуть до тези “ШІ – це зло”, хоча конфлікт твору у іншому. Більше того, твір частково заснований на ситуації, яка трапилася з моєю близькою людиною у реальному житті. І так, авторство доведено не було.

Примітка: “чому саме він перший щось написав?” – усе просто: він не був першим, і в творі це вказано

Дуже приємно читається, навіть попри велику кількість помилок. Відчувається, наче ода золотій добі фантастики.
Однак, науково-фантастична складова дууже хромає. Біс із ним, з вибухом сонця, одне необґрунтоване припущення для сюжету ще можна витримати, але усілякі відкидання спалахами на сонці, найближчі пояси астероїдів, та необхідність приземлення для того, щоб доставити повідомлення — це все ж нісенітниця. Як, власне, і рішення головного героя передати недостовірні данні, як для вченого — це прям смішна помилка. Перше що прийшло в голову — це те, що евакуація буде розрахована якраз на цей строк, ні безліч людей не будуть врятовані лише тому, що через брак часу їх і не будуть намагатися врятувати. Дуже не науковий і не гуманістичний підхід, хоча я й розумію, який бум намір. Можливо можна буде додати якийсь схожий елемент, але який буде мати реальний сенс. А щодо наукових деталей — то, якщо порадитися з котримось із знайомих викладачів чи вчителів фізики, наприклад, чи хоч бета-рідером із відповідною кваліфікацією, можна буде допрацювати текст, щоб він працював. А ще вичитуйте тексти перед надсиланням, будь ласка.
Загалом — мені сподобалось, як написано, але трошки не докручено.
В будь-якому випадку, дякую вам за текст! Я отримав задоволення від прочитання, а це, на мою думку, головне.

Оповідання одразу привернуло увагу назвою, і ось я тут. Що сказати, задум прикольний, хоч я і не впевнений, що з точки зору електромагнетизму саме так все відбуватиметься. Не магнетар жеж вони створили, але то таке. Набагато більше засмутив стиль оповіді, з цими усіма награними матюками. Я розумію, що все це злочинці-найманці, але щось вони матюкалися, мов девʼятикласники, а не дорослі. І ще мене дуже тригерить, коли хтось бере в лапки звичайне слово типу для образності або з іншою метою: я, власне, про “пасажирів”. Нащо це? Ну тобто так, ми передали, що вони не пасажири в тому самому сенсі, але чому не словами? Просто використати лапки для образності означає розписатися в тому, що ви не змогли органічно цю образність створити самими словами.

Зараз здається, що дуже прохідне оповідання, але щось відчуваю, що чим ближче кінець групи – то кращим воно ставитиме)

Знаєте, було б набагато цікавіше, якби оповідання закінчилося приблизно так, як відбувається тепер на нашій планеті: головна організація галактики висловила б глибоке занепокоєння ситуацією, пук-среньк, “може якісь санкції накладемо чи почекаємо доки все саме пройде?” і т.д. і т.п. А для повноти картини хтось із присутніх ще й міг би з захопленням розповісти про глибоку культуру тих монстрів, котрі погрожують знищити галактику.

“Гра Ендера на межі майбутнього”, – подумала я, дочитавши оповідання. Щоправда, виглядає доволі правдоподібно. Бо якщо людство має всі можливості і технології, аби запобігти катастрофам, але не робить анічогісінько “бо так має бути” – це якийсь фаталізм. А от якщо людям просто бракує клепки, щоб вирішити такі складні задачки, то наче справедливіше виходить. Звісно, через малий обсяг твору головний герой надто часто опинявся у потрібному місці у потрібний час, але текст мені сподобався.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

А звідки ті гроші взялися? Чи Абакса брала чиїсь гроші, скидала їх вниз, а потім знову піднімала і скидала?
Мені сподобалася ідея, як для сатиричного оповідання — досить дотепно. Втілення не надто вразило, текст треба би вичитати, або, ще краще, лишити на деякий час і повернутися згодом. Поки що відчувається якась недопрацьованість, чи що.
Загалом, мені досить сподобалося.
От тільки звідки взялися ті гроші?

Ваше оповідання читається на одному подиху: динаміка розвитку подій, відчуття неминучості лиха і головна героїня, яка мужньо бере все на свої плечі. Як для невеличкого оповідання – чудовий масштаб. Якщо шукати конструктиву, то де-не-де можна звернути увагу на розділові знаки і формулювання на зразок “помовчав, прокотитися”.
Удачі, хай конкурс пройде цікаво!

Люсія, моя люба, я йду в останню путь
Коли я вріжу дуба, мене ти не забудь!
Кохаю тебе, мила, хоч я напився вщент
Життя нас розлучило, та не розлучить смерть!

1. Цитата Діогена швидко палить фінальний твіст.
2. Діти це дуже делікатна річ у подібних творах якою можна відвернути читача від твору. Так свого часу чужий 4 багатьом поціновувачам жаху дуже не сподобався саме через сцену в пологовому будинку, бо навіть в цьому жанрі мають бути певні межі. В моєму випадку момент з малюком став для мене точним ні для цього твору. Хоча початок зі стерильними кабінетами був атмосферним і яскравим як образ.

Якесь двояке враження від прочитаного. З одного боку маємо занадто фантастичне припущення, адже вирощування “людятини” економічно необґрунтоване, бо ж дуже довго росте, занадто мало м’яса дає, особливо з врахуванням витрачених кормів на кілограм продукту (хоча, пишуть, що білок того ж самого виду засвоюється найкращим чином). З іншого боку, досить добре описані емоційні переживання від усвідомлення героями ситуації.
Щодо самої ідеї, то вона не нова, з ходу можу пригадати роман Гайнлайна “Вільні володіння Фарнхема” та фільм “Зелений сойлент”. Але це не про плагіат, а про те, що з людством всяке може трапитися.

Перш за все — я не згоден з політичними поглядами автора, якими б вони не були.
Про сам текст я не маю, що сказати, все на купу і одразу, якась мішанина.

Мені оповідання сподобалось. Навтіь не зважаючи на багацько специфічних термінів читати було цікаво. Тема проста і легка, тим самим навіює просту давню Наукову-фантастику 80-90 хх років. Кайфонула. Бажаю успіху на конкурсі.

Мені оповідання дуже сподобалось. Написано легко, прямо, просто. І навіть пропускала повз очі специфічні інколи терміни що вилітали по ходу. Тема хоч і проста, але цікава. Мен оповідка сподобалась. Легка наукова фантастика

Звісно, оповідання не може розкрити всіх нюансів катастрофи, що відбулася на Землі. Але висновки, що треба зробити саме так, виглядають дещо поспішними. Загалом оповідання добре.

Я чомусь думала, що дівчина померла. Типу насправді померла. А виходить що ні. Про чистку телефона і чому вона проводиться монахом теж не зрозуміло. Проте…
Не погоджуюсь з вищезазначеними коментарями у тому, що ШІ вкрав книгу у людини і вона отримал нагороду це погано… Це дуже цікавий момент. Взагалі сам факт тго що ШІ захотів вкрасти чиюсь книгу – це цікаво, чому він це захотів, в чому мотив?