Коментарі

Вітаю, авторе!
Можна запитати не по мініатюрі, а про життя? Якщо я в 4:30 ранку ще не сплю, тоді хто я? (Варіант дятел не пропонувати 🙂
А так гарне оповідання, ідеально підійшло б до позаторішнього конкурсу “Зірка Шеклі” 🙂 У майстра теж є оповідання про мову лише з одним словом 🙂 Називається оповідання «Трохи поговоримо?». Щоправда, звісно, там зовсім інша фабула.
Творчих злетів!

Насмішили своєю шайтан-шапкою 🙂
Творчих злетів!

Що ж, цікава дитяча фантастика, така теж потрібна 🙂

Цікава алегорія. Дійсно, мало хто уявляю життя людей після експансії позаземних істот. Завжди пропонують іншу точку зору, що саме люди будуть управляти жителями інших планет, а не навпаки.
Оповідання читається легко і на одному подисі.
Успіхів автору!

Дуже сподобалось, хоч і моторошне оповідання, але повністю захопило і до останнього рядка не відпускало. Дякую авторові!

Сподобалось. Не дивлячись на те, що люди виступають у якості іграшок, головні герої викликають позитивні емоції.

І мене дуже зацікавив початок, так легко була передана мова від першої особи і потім ледь дочитала, хай вибачить автор. Я думаю Олені є що розповісти, тим більше, “повз мене поспішають кудись представники різних цивілізацій, планет та рас”, тобто мала б вона проспостерігати купу цікового

Ідея сподобалась, такі собі блогери майбутнього, і оповідання в цілому теж, але трохи забагато найкращий, шедевр, унікальний і т.п. Насправді ж не важливо, був би іх спільний витвір найкращим чи ні, важливо, як вони творили разом, вірили і ділились цим зі світом, це мені так здається)

А мені цікаво, чому вони взагалі мали б почати рухатись? Для розвитку має бути мотивація, коли її немає – не треба їсти, пити, виживати, то для чого взагалі їм починати рухатись і виходити на зовні? Вони чисті, команд немає, потреб немає – що ж ними буде рухати?

Оповідання схоже на стислий зміст якогось фантазійного фільму, коли тобі кажуть: “дуже класний фільм”, і намагаються коротко його переказати, а ти ніби і підозрюєш, що там багато чого цікавого може було, але в переказі того геть не видно. Але захоплення цим світом автора відчувається.

Мені сподобалась легкість мови, хоча відчутно що в кількох місцях текст порізано. Як на мене, для такого невеликого оповідання забагато вступу з описами-роздумами головного героя і до останнього мені здавалось, що весь сенс у виборі самого героя, яким між небезпекою і родиною вибрав перше, а виявилось, що винне якесь керівництво.

Як ромашка: подобається, не подобається, ні таки подобається, ні не те, і все ж в кінці – подобається. Дякую за оповідання, читати було цікаво, тільки, може я не права, але коли в прямій мові в лікарні пацієнти використовують слова геноцид і народ, трохи здається неприроднім, але це суб’єктивно.

Ідея цікава і є де розвернутись, але вийшло якось плоско і шаблонно. Але дякую авторові, є над чим подумати)

Шановний, Мандрівник! Взагалі то провідник – хрещена, а голова Йода – засіб зв’язку.
Дякую за побажання.

Мені одразу спали на думку Операція И та Люди в чорному, суміш на пострадянський кшталт. Може і є що критикувати, але не хочеться, бо читати було цікаво і досить легко.

Під час читання так і бачила свого бувшого керівника, дуже він любив подібні життєві історії колективу розповідати, дякую за такий, майже домашній, затишок. А от до теми конкурсу дійсно оповідання притягнуто за вуха.

Написано не погано.

Не розумію, який сенс був знаходити сестру, щоб потім підірватися з нею?

Напруження зростає і залишається для читача простір фантазії, що ж там далі?

Доволі цікаве оповідання, як на мене.